Читати книгу - "Дівчина друга. Притворись моєю , Єва Скайлер "

 Ліки неприємно щипали, але в цілому терпимо.            

 — А тепер йди в душ, а я підготую твій одяг та спортивну сумку.                                                                      

 Повернулася, швидко натягуючи труси назад, але Шведа навіть не дивився, він був зайнятий тим, що прибирав використаний шприц та ампулу.                   

 Ніколи не бачила його таким. Не знала його з цього боку.                                                                                         

 — Чого дивишся на мене? — посміхнувся іронічно, зловивши мій погляд. — Думаєш, який я класний і неповторний?                                                                           

 — Розмріявся, — буркнула невдоволено і встала.          

 Мене злегка повело убік, але мажор притримав, схопивши за руку та допомагаючи зловити рівновагу. 

 — Зараз стане легше, — запевнив він, не випускаючи мене і допоміг дістатись до дверей ванної кімнати. — Якщо що, кричи. Зрозуміла?                                              

 — Я не замикатиму двері, — вимовила тихо і зайшла всередину, відчуваючи, як незвично сильно стукає серце. Напевно, через ліки.                                               

 Після холодного душу реально легше стало. Почистила зуби, одягла білизну, обмоталася довгим рушником і вийшла.                                                                  

 Шведа розкладав на ліжку мій одяг для танців.           

 — Одягай одразу, — сказав, не повертаючись.               

 Метнувся в коридор і повернувся з коробкою в руках. 

 — Давай, — сказав і демонстративно відвернувся.      

 — Е-е… — протянула незрозуміло. — Мені обов'язково одягати це зараз? Холодно ж буде…                                    

 — У роздягальні мене не буде, ніхто тобі не допоможе, у нас і так мало часу залишилося, а в машині тепло, тож ворушись.                                                                           

 Зітхнула і почала одягатися. Спортивний топ, лосіни, швидко розчесала волосся і зробила міцну гульку на голові. Наверх накинула пуховик.                                      

 — Готова?                                                                                 

 — Майже. Де мої туфлі?                                                        

 Шведа повернувся і раптом опустився переді мною на одне коліно.                                                                                 

 — Давай ногу, Попелюшка, — усміхнувся, дістаючи з коробки новенькі мега класні туфлі для танців. Саме ті, про які я давно мріяла.                                                         

‍ — Це що? — спитала сипло і сіла на ліжко.                       

 — Не бачиш? — посміхнувся мажор, одягнувши туфлю на мою ногу. — Вважай, що це мій подарунок тобі на день народження.                                                                   

 — Він влітку, — розгублено відповіла.                              

 — Не має значення, — відмахнувся, взяв мою другу ногу за щиколотку і надів туфлю.                                       

 Ще жоден хлопець не взував мене, сидячи на колінах...