Читати книгу - "Щастя у спадок, Лія Стейс"

— А чому обов'язково напиватися зі мною, а не з Денисом, наприклад? — здивувалася Лара.

— Так цікавіше, — підморгнув Денис. — Пішли покажу, де готують найсмачніші коктейлі у світі й куди ніколи не потраплять жодні папараці.

— Прям таки найсмачніші в світі, — скептично озвалася Лара.

— Гарантую, — запевнив Руслан.

Іти дійсно довго не прийшлося. За 200 метрів від набережної за рогом  Лара побачила двоповерховий ресторанчик з назвою “Ісенґард”. Напівкруглий фасад з червоної цегли та дерев'яна брама з кованими металевими вставками — заклад зовні нагадував фортецю. Лара смикнула за масивну ручку. Не піддається.

— Зачинена твоя богадільня. Не судилося значить, — зловтішно усміхнулася вона.

— Зачинено тільки для тих, хто не вміє правильно стукати.

Руслан підійшов до маленького віконечка в брамі, якого Лара і не помітила, та постукав три рази. Віконечко відчинилося. Звідти пролунав басистий голос

— Пароль?

— Містер Фродо.

— Ласкаво просимо.

Двері зі скрипом відчинилися.

— Прошу, — пропустив Лару вперед Довлатов. А та тільки хмикнула.

Всередині заклад нагадував бар з епохи Середньовіччя.  У залі було темно, світло йшло лише від свічок, що прикрашали стіни. Столи нагадували винні дерев'яні бочки, стільці масивні, різьблені, теж з натурального дерева. Вікна були вітражними, а стелю прикрашав декоративний розпис.

— Антуражненько, — висловила врешті свою оцінку Лара, коли вони сіли за столик. — А чому саме містер Фродо.

— Власник фанатіє від Толкіна і його "Володаря перснів", — пояснив Руслан

— Можна було здогадатися, враховуючи дизайн інтер'єру. А ти теж фанат фентезі?

— Я фанат смачної їжі, незвичайних напоїв та нестерпних жінок.

Лара промовчала та взяла до рук меню. Там не було ні однієї знайомої їй страви. Салат Леголаза, тарілка Гімлі, узвар Гендальфа, коктейль гобіта... Чорті-шо якесь.

— Так, я без поняття, що тут замовляти. Бери щось на свій смак, — врешті вирішила Лара.

До них підійшла офіціантка у простенькі коричневій сукенці, проте дещо її виділяло. У неї на вушках були спеціальні накладки, які робили її схожою на ельфа. Милого такого і привітного ельфа.

— Доброго вечора. Обрали вже щось? — запитала вона.

— Доброго, — усміхнувся Руслан. — Нам, будь ласка, дегустаційний сет з 20 закусок та 20 коктейлів.

— Прийнято. Зараз буде.

Лара підозріло глянула на Руслана.

—  20 коктейлів? Не забагато?

— І ще 20 закусок, не забувай. А взагалі, вони не великі. Багато з них всього 100-150 мілілітрів, а деякі взагалі — шоти.

— Тобто я залишуся твереза і при своєму розумі? — скептично поцікавилася Лара.

— Ну, залежно від того, скільки вип'єш, — знизав плечима Руслан. — Але я обіцяю, що у будь-якому випадку пригляну за тобою і не дам натворити дурниць.

— А якщо і ти охмелієш?

— Тоді будемо робити дурниці разом, — навіть бровою не повів Довлатов.

Лара твердо вирішила, що лише пригубить трошечки для годиться і все. Але все пішло не по плану. Коктейлі виявилися на диво гарними та смачними. Не брехав Довлатов, коли їх розхвалював. Тож вже через 2 години вони з Русланом уже дійшли до такої кондиції, що спілкувалися, як найкращі друзі. Про що тільки вони не балакали. І навіть інтимні теми не обійшли стороною. 

— А в тебе було втрьох? —  п'яненьким голосом запитала Лара.

— Було. Не сподобалось, але на раз зійде. А у тебе?

— Ні-і…Я конкуренції не терплю, тим паче у ліжку.

— А який в тебе був найкращий секс? — запитав Довлатов, допиваючи черговий коктейль.

— Ем.. Мабуть, це було ще в університеті. Був там в мене один кавалер, який півночі мені спати не давав своїми ласками.

— Ха-ха! — голосно засміявся Довлатов. — А до ранку не дотягнув? Слабак!

— Ну, знаєш, фізіологія і все таке… До ранку ніхто, мабуть, не зможе. Це скільки раз підряд треба? 8?10? Це коняка має бути, а не мужик, — розмірковувала вголос Лара.

— Пф…Я можу. Легко!

— Брехун, — зіщулила очі Лара.

— Перевіримо? — з викликом запитав Руслан.

Через 20 хвилин вони вже здирали один з одного одяг у котеджі Довлатова. Руслан цілував кожен шматочок тіла Лари, до якого тільки міг дотягнутися. Коли вони залишилися зовсім без одягу, він повалив дівчину на ліжко і притиснув зверху своїм міцним тілом. Захекана та розчервоніла Лара встигла між поцілунками перепитати:

— Це ж все лише для експерименту?

— Лише для експерименту, — погодився Довлатов і затулив їй рота владним поцілунком.

Цієї ночі Лара зрозуміла три речі. Перша — її університетський кавалер дійсно слабак і ніякий у ліжку, що вже й казати про Едика. Друга — Довлатов ніколи не бреше і доводить справу до кінця. Третя — здається, вона втрапила в халепу і порушила усі свої правила. Проте вона про це зовсім не шкодувала.