Читати книгу - "Час кохати, Ерін Кас "

— Добре, я поїду, — ця тема важка і не пасує до моїх сьогоднішніх думок та вчорашніх дій. Ми, до речі, вчора не застерігалися, і це тільки моя провина, бо в принципі не було чим.

Прощаюся з батьками і їду додому. Виникає бажання знову подзвонити Саші, але стримую його. Це, мабуть, не телефонна розмова, мені потрібно бачити її очі.

Натомість набираю номер Ольги. Нам з нею також потрібно поговорити, але доведеться чекати, поки я повернуся до Польщі, по телефону про таке взагалі не говорять.

— Привіт, — одразу приймає виклик.

— Вибач, не було часу передзвонити.

— Працював?

— Так, був сьогодні на фірмі і у батьків. Тобі привіт.

— Як вони? Я так скучила, — переграє емоціями.

— Усе добре. Ти як?

— Завтра їду з дівчатами у СПА, хочу відпочити. Ти сумуєш? — різко міняє тему.

— Я… — затинаюсь, щоб не образити. — Гадаю, час одне без одного тільки віддаляє. Привчає жити інакше, забуваючи колишні звички.

— А кажуть, що час навпаки повинен усе розставити на свої місця. Я сумую, Саш. Хочу скасувати нашу паузу.

— Нам варто поговорити, але при зустрічі.

— Гаразд, згодна, — якось легко погоджується. Цілую.

— Бувай, — відхиляю виклик, паркуюся біля будинку й підіймаюся до квартири.

Хочу вловити аромат парфумів Сашки, але його не чути, ніби її й справді тут ніколи не було. Приймаю душ й лягаю спати. Втомився від постійної напруги. Гніваюся на себе за те, що раніше не розірвав стосунки з Олею і зараз почуваюся зрадником. Перед моєю поїздкою ми вирішили поставити наші стосунки на паузу, бо після одного прикрого випадку не змогли зібрати себе до купи. Пауза затягнулася, я прийняв рішення, але досі не можу його озвучити. Не дозволяє бридке відчуття жалості.

Майже рік тому ми втратили дитину. На десятому тижні стався викидень і все полетіло до біса. Вагітність не була запланованою, але ми жили разом і радо відреагували. Прийняли рішення одружитись, я зробив пропозицію. Ми чекали, і всі рідні теж. Все обірвалося в одну мить… Ми змінилися.

У Ольги була депресія, а я ховався в роботі. Підтримував, був поряд, але, мабуть, недостатньо. У чоловіків немає здатності лікувати душевні рани, я здувся й пустив все на самоплив. Її депресійний стан почав діяти на мене пригніченням та суцільною втомою. Ми почали сваритися. Часто. Кожного дня вислуховував претензії. Я розумів, що вона так переживала втрату, шукала винного. Але це була й моя дитина, я по своєму страждав через її втрату…

Потім ми спробували ще, але без результату. Я поїхав, а вона лишилася працювати в Польщі. Чи будемо ми разом? Ні. На відстані я зрозумів, що на жалості стосунки не витягнеш, особливо тоді, коли більше не кохаєш. Можна було б сказати, що причиною стало нове почуття, але це не так. Причина ховається в жалості, а нове почуття лише підштовхнуло до прийняття рішення.

Засинаючи, я знову уявляю Сашку. Її пухкі солодкі вуста, млосний погляд, задоволені стогони… У понеділок ми поговоримо і я озвучу свої умови. Маю надію, що вона їх прийме, бо відмовитися від неї не вистачить сил.