Читати книгу - "Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало"

Думай!

Звикнути до того, що ти вмієш спритно вимахувати мечем, ухилятися від атак справжнього ельфа, майже невагомо ковзати галявою і відчувати подих небезпеки виявилося нелегко. Розум у придбанні цих навичок брати участь відмовився, тепер за це розплачувався, змушений злякано дивуватися, поки тіло демонструвало придбане.

— Думай! — гаркнув Ярен.

— Про що? — огризнувся Ярослав.

— Про те, що робиш! Ти мусиш розуміти чого домагаєшся. Рефлекси хороші, коли знаєш, що тобі потрібно. Ти ж не хочеш мене вбити?

— Вбити?! — здивувався Ярослав. Нікого він вбивати не збирався. Це бажання зникло разом із лінню.

— Ти дієш так, ніби збираєшся мене вбити, спробував пояснити Ярен, оцінивши вираз обличчя учня. — Тобі треба провести бій на поразку, але не до смерті. Думай!

— Зараза, — висловився з цього приводу Ярослав.

Він не знав, про що думати. Він не міг збагнути, що і як робить. Не бачив жодної логіки. Просто ковзав, підкоряючись рефлексам. Меч літав сам собою, як продовження руки керуюче нею. Тіло огортав невидимий вогонь, не торкаючись його, було весело та страшно. Потрібно було просто рухатися, плавно, як у тай-дзи і в жодному разі не сумніватися в тому, що він це вміє. Варто було поставити собі питання, про те, як воно виходить, і рефлекси починали збоїти, видаючи різкі, рвані рухи, запізнюючись чи поспішаючи. Різкі рухи псують малюнок, забирають сили і дозволяють противнику знайти пролом у захисті. У різких рухів велика віддача. Різкі рухи практично неможливо змінити доки вони не закінчать свій розчерк. Різкі рухи хороші для ката, але не для воїна. Не для того з воїнів у якого спритності та швидкості разів у десять більше ніж сили.

Де б ще дістати досвід та впевненість?

— Досить, — сказав ельф.

Ярослав завмер, опустив руку з мечем і здивовано глянув на вчителя.

— Спробуй повторити без меча. Він тебе відволікає.

Дивовижний приклад ельфійської логіки. Взявся вчити фехтувати драконячим мечем, невідомо як навчив, а тепер заявляє, що меч відволікає. Хотілося б знати, від чого. Але сперечатися з ним і ставити запитання марно. Усьому свій час, і якщо ельф вирішив, що щось учневі поки що знати не потрібно, він не скаже, як його не вмовляй.

Меч Ярослав акуратно притулив до стіни і застиг, не в змозі збагнути чого від нього хоче ельф.

— Я чекаю, — нагадав Ярен.

— А? — обізвався його учень, розгублено дивлячись на дерева.

— Йди сюди.

Ярослав знизав плечима і пішов. Без меча в руках було незатишно. Трава чіплялася за ноги, ніби намагалася попередити, що нічого хорошого в центрі галявини на нього не чекає. Хотілося помолитись, тільки він не вмів. Все було погано.

— Ти не маєш меча, але це нічого не означає. Твоє тіло пам'ятає всі рухи, вміє реагувати правильно, тобі потрібно лише направити його в потрібний бік. Захищайся.

І змахнув мечем.

Прямий меч. Людський. Дивно виглядає в руці ельфа. Ельфу потрібна зброя витонченіша, тоді він теж ковзатиме, а не незграбно розмахуватиме бездушною залізкою, збиваючись з ритму. Із самого початку бій був нечесний.

Ярослав затулився рукою з браслетом і ковзнув праворуч. Меч відстав, повільно розвернувся і метнувся до землі. У повітря злетіли скошені листочки. Ярослав відступив на крок. Тепер бій ще нечесніший. Ярен буде боятися поранити свого учня.

Чого ж він домагається?

Його можна перемогти. Це буде неважко. Лише неправильно. Він цього не хоче. Чи цього?

Па вліво, підпірнути під меч і вперед, повз ельф. Цей меч не наздожене. Він заважає тому, хто його тримає.

Звідкись Ярослав це знав.

Неправильний бій, неправильний ельф, неправильні спогади.

Крок назад, півкроку вліво, підняти руку і меч пролітає над плечем, ковзнувши по браслету і відкривши господаря для атаки.

Занадто легко.

Відступити.

— Що ти робиш?! — гаркнув ельф.

— Не знаю, — щиро зізнався Ярослав.

Адже найбільше це схоже на танець.

Вперед, убік, поворот та крок назад. Пропустити шматок недоречного металу та знову вперед. Торкнутися плеча партнера-противника і пролетіти повз. Часу вистачить. Людський меч створений для різких рухів, отже, він не зможе повернутися раніше, ніж долетить до кінцевої точки. Маятник. Дитячі гойдалки. Якщо не дати йому долетіти, вийде ще гірше.

Адже ельф цьому не вчив. Учень Ярена людина, отже, він навчав його як людину, намагаючись вичавити все можливе з його сутності. А якою є його сутність? Хіба людина? Щось таке дракон говорив, ніби говорив.

— Ярен, що таке той, хто володіє тінню? — спитав Ярослав, усвідомивши, що чомусь не спромігся досі це дізнатися. Спочатку сподівався, що відповідь знайдеться у дарованій драконовій книзі, а потім постійно вилітало з голови. Згадував Ярослав про це питання саме тоді, коли ставити його не було кому.

А ось зупинився він дарма. Ельф такої дурниці не чекав, зупинити розпочатий рух не встигав. Ярослав спробував відскочити. Ярен повернути меч. В результаті важка рукоять помінялася місцями з прямим лезом і впечаталася десь поруч із ключицею. Ярослава розвернуло і відкинуло, світ захитався і став кудись відпливати. Тонкі та витончені ельфи, щоб їх.

Болю він чомусь не відчував, хоча міг присягнутися, що чув як щось хруснуло. Ярен за інерцією ступив уперед, випустив із рук меч і схопив за шкірку учня.

— Що ти сказав?! — гаркнув у обличчя. Очі в нього були шалені.

— Що таке той, хто володіє тінню? — слухняно повторив запитання Ярослав. Під рукою була трава, тільки він її майже не відчував, швидше вгадував, якась його частина була не тут.

Адже це так просто.

Розправити крила і різко штовхнути себе нагору. Відчувати вітер на обличчі, вітер під крилами і ні про що не думати. Просто летіти. Все одно куди. Думки повинні залишатися на землі, у небі нема місця. У небі є лише вітер та нескінченність. Це буде прекрасно.