read-books.club » Фентезі » Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало 📚 - Українською

Читати книгу - "Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало"

128
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ненавиджу драконів" автора Тетяна Гуркало. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 42 43 44 ... 117
Перейти на сторінку:

— Надзвичайно цінні речі, — оцінив набір Ярослав.

— Так, — погодився Кіого. — Рибу досі шукають. Вона була сімейною реліквією перед тим, як Сан згодувала її коту.

— Кіт хоч живий?

— Живий, — відмахнувся від цієї проблеми Кіого. — Він і не таке їв.

— Щось вони задумали, — зробив геніальний висновок Ярослав.

Що можна зробити із такими інгредієнтами? Та що завгодно. Кота навіщось приплели, утилізатора хвостатого. Демоноподібна красуня та прибитий вид Кіого. Варіння гидоти. Роги, шкура…

— Кіого, Ладане могла читати записи вашої прабабки-шаманки?

— Могла.

— А з вітрами говорити? Чи нашу розмову підслухати?

— Говорити вона не вміє, — впевнено сказав Кіого. — Я знав би. А розмову могла підслухати Тамі. З нею буває. Вона коли хвилюється, або на когось зла, може випадково почути чужу розмову, що відбувається на відстані перельоту дракона. Так Гадюка казала. Вона взагалі вважає її дуже талановитою дівчинкою, яку просто треба натренувати. А дракони літають далеко.

— Хана колишньому нареченому, — сказав Ярослав.

— Гадаєш? — підскочив на своєму стільці Кіого.

— Впевнений. Ти ж знаєш Сан. Вона нікому не дозволить безкарно образити близьку їй людину. Принаймні мені так здається. Справа честі і таке інше.

— І не лишає за спиною недобитих ворогів, — задумливо додав Кіого. — Філософія її сім'ї така.

— Так, — погодився Ярослав. — Як ти думаєш, що повинен був насамперед зробити колишній наречений, дізнавшись, що Ладане не бездарність, а творець?

— Спробувати перестати бути колишнім.

— Він цього не зробив.

— Справді, — визнав Кіого.

— Заодно розібралися з твоєю Аллель. Дівчата щось на тобі випробували. Можливо, не на тобі одному. Моя сестра в дитинстві дуже любила казки про зачарованих принцес, до яких після поцілунку повертався людський образ. Може щось напортачили, від бідної дівчини стали шарахатись оточуючі, довелося відправляти тебе все виправляти. Заради Ладане ти б і жабу поцілував, не те що негарну дівчину. Заодно познайомився зі славною дівчиною.

— Я приб'ю їх, — сказав Кіого.

— Навіщо?

— Ким вони мене вважають?

— Безглуздим красенем, що вміє успішно вішати локшину на вуха таким же безглуздим красуням.

— Вона не безглузда.

— Тобі ж краще, — не став сперечатися Ярослав, він із цією дівчиною не знайомий. — Хоч якась різноманітність. А то від спілкування з дурненькими можна і самому стати менш розумним.

— Ти взагалі ні з ким не спілкуєшся, — огризнувся Кіого. — Ні з дурненькими, ні з розумними дівчатами. Може соромишся? Або тобі нічого від життя не треба, крім меча.

— Повчись у Ярена, і тобі теж ні з ким не захочеться спілкуватися. На власну пику дивитися не захочеться.

— Мені тебе пожаліти? Чи в бордель відвести?

— Вони тут є?

— Є.

Ярослав трохи подумав і вирішив погодитися на привабливу пропозицію.

— Гаразд, веди.

— Ненормальний, — припечатав Кіого.

— Хто б говорив.

— Сан, вони в бордель зібралися, — голосно поскаржився голосок Тамі за дверима.

Ярослав і Кіого затихли, як миші під віником і безглуздо подивилися один на одного. Дівчата, як завжди, прийшли невчасно. На ліжку, як і раніше, валялася купа різнокольорових сорочок. Ярослав сидів перед дзеркалом без штанів, натомість у кімоно. Кіого сидів на штанах. Закінчення розмови вийшло зовсім не схоже на її початок. А ручний гризун стояв стовпчиком на книзі і, здається, посміхався.

— Штани віддай, сволота! — першим схаменувся Ярослав.

Кіого підскочив як ошпарений, з гуркотом упустив стілець, заплутався в ногах, стукнувся головою об власне коліно і тільки після цього потягнувся за штанами.

— Чим вони займаються? — зацікавилася Сан.

— Швидко! — зробив страшні очі Ярослав. Хотілося кудись бігти і десь ховатися, як поєднати ці два бажання він уявляв невиразно.

Шахіш упав на спину і засукав лапками. Ярослав вирішив не думати, що він сміється, йому більше сподобалася версія з епілептичним нападом. Кіого нарешті витяг штани з-під себе і шпурнув ними в Ярослава. Успішно жбурнув. Добре прицілився, мабуть. Пряжка пояса з чолом не розминулась.

— Уії, — заволав хлопець, у душі проклинаючи косоруких синьооких придурків.

Одночасно він спробував штани надіти, стрибаючи на одній нозі. З першої спроби не вийшло, він запхнув ногу не в ту штанину. З другою спробою вийшло ще гірше, він взагалі нікуди не влучив. Третя спроба виявилася успішною, але становища не врятувала.

— Ми заходимо, — рішуче сказала Сан і увійшла.

Кіого валявся на підлозі поруч зі стільцем і з жахом дивився на дівчат. Ярослав зосереджено цілився в другу штанину і намагався не думати про видовище, що відкрилося їм. Що вони трусів у смужку ніколи не бачили? Добре хоч не в квіточку і не в вульгарні сердечки. Гризун, як і раніше, зображував епілептика.

— Ой, — Тамі почала червоніти, схоже, смугастих трусів їй бачити, все-таки не доводилося.

— Да-а-а, — висловилася рішуча Сан. Дивилася вона при цьому на Кіого, що пристрасно обіймав стілець.

— А, на мою думку, з ним усе гаразд, — сказала Ладане.

Ярослав так і не зрозумів, що вона мала на увазі.

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
1 ... 42 43 44 ... 117
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало"