Читати книгу - "Я знайду тебе"

Коли ми приїжджаємо до мене і заходимо в квартиру, я, як і до того, проводжаю Аліну до вітальні і саджу на диван.

— Певно, треба щось перекусити, — припускаю я. — Правда, в мене їжі небагато, але щось зварганю.

— Можна разом приготувати, — пропонує вона. 

— Давай, — я усміхаюсь. — Тоді ходімо на кухню.

Ми йдемо на кухню, я відкриваю холодильник і показую, що в мене там дійсно не густо. 

Замариновані магазинні крильця, нарізки сиру і ковбаси і пачка салату. Ну і різні соуси, я любив соуси, їх тут було більше, ніж нормальної їжі. 

— Сподіваюсь, ти їси курку з супермаркету, — кажу я. 

— Ти смієшся? Навряд чи в мене удома є курник з домашньою птицею, — каже Аліна. 

— Хто вас дівчат знає, — усміхаюсь я. — Ну, ще є спеції… 

Я підходжу до стільниці і розкриваю дверцята, дістаю звідти коробку в якій лежать пакетики зі спеціями.

— Ого, як багато! — дивується Аліна. 

— Не те щоб я часто готую, але коли вже готую, то експериментую… Але цього разу крильця замариновані, тож тут хіба що щось для салату знайдемо…

Я дістаю все, що є в холодильнику і також ставлю на стільницю.

— Ну що ж, як розподілимо обовʼязки? 

— Ти господар, тож готуй м’ясо, — пропонує Аліна. — А я зроблю салат.

— Домовились…

***

Мені дуже комфортно, коли ми робимо все разом. Виходить на диво добре і злагоджено, ми справляємось за якихось хвилин тридцять.

— Будеш вино? — запитую я Аліну, дістаючи з холодильника пляшку.

— Давай, але небагато, — відповідає вона. 

— Добре, — киваю, ставлячи пляшку на стіл.

Дістаю келихи, відкупорюю пляшку, наливаю вино і ставлю келихи біля тарілок, на які Аліна вже розклала курку і салат. 

Ми сідаємо за стіл і Аліна каже:

— Мені подобаються чоловіки, які вміють готувати. 

— Мені подобається подобатись тобі, — я усміхаюсь і підіймаю келих. — Давай випʼємо… За приємний вечір. 

— І за те, щоб у нас вийшло розшифрувати ці повідомлення, — серйозно каже вона. 

— А якби я не був детективом, — зазираю їй в очі. — Цікаво, чи зустрілись би ми…

— Мабуть, у нас було б небагато шансів десь пересіктися, — розмірковує Аліна. — Ми живемо в різних районах міста і обоє не любимо ходити на різні тусівки…

— Це точно, — киваю я. — Але ми зустрілись. Я дуже радий, що ти тоді подзвонила саме мені…

— Я теж рада, — усміхається вона. — Бо навряд чи якийсь інший, нормальний детектив, погодився б на таку авантюру…

— Мені дійсно була потрібна помічниця, тож, певно, це доля, — я торкаюсь своїм келихом її келиха. — За вечір, розшифровку і долю, як тобі? 

 — Гарно, — киває вона, дивлячись мені в очі. 

Я відпиваю вино, не відводячи погляду. Зараз не хочеться думати про розшифровку, в голові тільки вечір і доля…

Але Аліна нагадує:

— Нам завтра зранку треба віддати телефон Каріниній мамі…

— Так, — я киваю. — Давай перекусимо і я запущу програму. 

— Мені вже не терпиться дізнатися, що там було, — зізнається Аліна. 

***

Наступні півгодини я налаштовую алгоритми і запускаю програму. 

— Тепер треба почекати. Програма має відновити переписки, а потім ми все перевантажимо на мій компʼютер. Зранку ми віддамо телефон, і тоді ж почнемо переглядати все, що відновимо, — кажу я. 

— А що ми будемо робити зараз? — запитує вона. 

— Що хочеш? — відповідаю я питанням на питання. 

— Навіть не знаю, — вона знизує плечима. 

— Можемо подивитись якесь кіно, — пропоную я. 

— Давай, я тільки “за”.

— Які фільми ти любиш? 

— Детективи, трилери, містику, — перераховує вона.

— Тоді пропоную подивитись щось, що полоскоче нерви, — я беру пульт і починаю шукати підходящий фільм на мегого. 

— Про маніяка, щоб потім було легше ловити нашого злочинця? — усміхається Аліна. 

— Кіно і реальність мають не так багато спільного, — я теж усміхаюсь, і нарешті знаходжу підходящу історію.

Вмикаю фільм і відкладаю пульт.

— Треба ще вимкнути світло, — встаю з дивану і йду до вимикача. 

Щойно вимикаю світло, атмосфера в кімнаті сильно змінюється. Підходжу назад до дивану і сідаю поруч із Аліною. 

— Тепер кіно сприйматиметься краще.

— Цікаво, якщо ти дивишся якісь детективні фільми, ти аналізуєш те, що діється на екрані, як професіонал? Бачиш якісь ляпи? — запитує Аліна.