Читати книгу - "Стерв'ятник - птах терплячий"

Ґеррі пояснив йому ситуацію і повідомив, що ліфт працює. Феннел сказав, що досі світяться вікна у двох протилежних кінцях будівлі.

— Світло праворуч — моє, — відповів Ґеррі. — Інше — з апартаментів Каленберґа.

— Світло у лівому крилі згасло, — сповістив Феннел. — Тепер горить тільки твоє вікно.

— Лью, Каленберґ сказав, що території не патрулюють, — сказав Ґеррі, — але я йому не довіряю. Рухайся спокійно і користуйся будь-яким прикриттям, на яке натрапиш. Довкола можуть пильнувати вартові зулуси.

— Я буду уважним. І піду просто зараз. Щоб дістатися до вас, мені знадобиться добрих півгодини. Кен залишиться тут, доки ми не подамо йому знака.

— Зрозуміло, кінець зв’язку, — Ґеррі вимкнув рацію, а тоді повернувся до Ґеї: — Феннел вже йде. Усе інше світло згасло.

Пілот підійшов до ламп біля ліжка й увімкнув їх, натомість вимкнувши верхнє світло. Відтак ступив до вікна, вдивляючись у темряву. Хмари приховали великий місяць, але за кілька секунд очі Ґеррі звикли до темряви, тому він зміг розгледіти меблі на терасі й квіткові клумби.

— Можливо, вже за кілька годин ми летітимемо назад до Мейнвілля, — сказала Ґея. — Зараз переодягнуся.

Вона зайшла до спальні, зняла сарі й одягнула свої шорти й сорочку. Повернувшись до вітальні, жінка побачила, що Ґеррі також переодягнувся. Вони сиділи на ліжку й, дивлячись у вікно, виглядали Феннела.

Хвилини тягнулися довго. Вони обоє не рухалися, немов заклякли в чеканні. Коли вже здавалося, що минули роки, Ґеррі поклав свою долоню на руку Ґеї.

— Він тут, — пілот звівся на ноги й підійшов до вікна.

Виринувши з пітьми, Феннел спинився біля вікна й кивнув. Він поставив на землю сумку з інструментами й підійшов до дверей тераси. За допомогою кишенькового ліхтарика-олівця оглянув замок. Лью зиркнув на Ґеррі, підняв великий палець і потягнувся до набору інструментів.

За кілька хвилин двері тераси прочинилися. Піднявши інструменти, Феннел ступив до вітальні. Ґею він ігнорував, наче її й не було в кімнаті. Повернувшись до Ґеррі, старий злодій мовив:

— Непогано прилаштувалися, еге ж? — він роззирнувся кімнатою. — Фіговий жереб ми із Кеном витягнули.

— Не зважай, забіяко, — усміхнувся Ґеррі. — Ще надолужиш.

Феннел злісно зиркнув на нього, а тоді відвернувся. Побачивши, в якому настрої бандит, Ґея вирішила мовчки спостерігати за ним.

— Де ліфт? — запитав Феннел. — Для того, щоб відчинити двері, може знадобитися три або чотири години.

Ґеррі повернувся до Ґеї.

— Якщо це так затягнеться, тобі краще залишитися тут.

Вона кивнула.

— Гаразд.

— Як щодо телекамер? — запитав Феннел.

— У музеї вони є, але я гадки не маю, де кімната з моніторами і чи хтось спостерігає вночі.

Обличчя Феннела палало від гніву.

— Твоєю роботою було дізнатися! — гарикнув він.

Ґеррі підійшов до дверей, відчинив їх і покликав Феннела.

— Поглянь... У коридорі тридцять п’ять дверей. Та кімната може бути за будь-якими з них. Ми не могли ходити й перевіряти. Чи бачив ти когось із зулусів, проходячи крізь сад?

— Ні. То як будемо діяти?

— Якщо вони не патрулюють території, є ймовірність, що й на монітор вони уночі не дивляться.

— Якщо дивляться, ми пропали.

— Саме так. Маєш ідеї, як це можна перевірити?

Феннел подумав, а тоді знизав плечима.

— Вони можуть бути будь-де... Навіть в одній із халуп за будинком, — він завагався. — Це збіса ризикована справа.

— Можемо ризикнути або піти без персня.

— Ти ризикнеш? — запитав Феннел.

— Так, якщо і ти також.

— Тоді ходімо.

Вони безшумно вислизнули в коридор, залишивши Ґею сидіти на ліжку. За кілька хвилин чоловіки вже спускалися ліфтом. Коли дісталися до склепінчастої кімнати, Ґеррі вказав на камеру на стелі.

— Ось вона.

Феннел підійшов під об’єктив і поглянув на нього. А тоді глибоко видихнув.

— Камера не працює.

— Упевнений?

— Ага.

Ґеррі витер спітнілі долоні об зад шортів.

— Ось двері, що ведуть до музею. Мені треба щось робити?

Феннел, підійшовши до дверей, взявся розглядати циферблат і замок.

— Ні... лиши це на мене. Знадобиться час, але таке можу відчинити.

Він відкрив сумку й розклав на підлозі кілька інструментів. Ґеррі підійшов до шкіряного крісла з високою спинкою і сів. Він запалив цигарку і спробував угамувати нетерплячість.

Феннел працював обережно, тихенько посвистуючи. Огрядне тіло приховувало його рухи, тож Ґеррі незабаром набридло розглядати широку спину. Молодик підвівся й почав міряти кроками кімнату. Він палив цигарку за цигаркою й постійно дивився на годинник. Коли проминула довга година, він припинив ходити й запитав:

— Як там справи?

— Я нейтралізував таймер, — відказав Феннел, сівши навпочіпки й витираючи лоб рукою. — Найгірша частина роботи вже позаду. Тепер потрібно дати раду самому замкові.

Ґеррі знову сів і почав чекав.

Коли проминула ще година, Феннел щось тихо буркнув.

— Я це зробив! — опісля раптом вигукнув він.

Ґеррі підійшов до нього.

— Швидше, ніж ти гадав, — похвалив Феннела.

— Просто пощастило. З одним із таких клятих замків я проморочився годин із п’ять, — він підвівся й відчинив двері. — Ти знаєш, де перстень?

— Я заберу його.

Феннел квапливо сховав інструменти назад у сумку й разом із пілотом увійшов до картинної галереї. Рухаючись попереду, Ґеррі зайшов до наступної зали й попрямував до освітленої ніші. А тоді вражено завмер. П’єдестал нікуди не подівся, але склянка коробочка з перснем зникла.

— Що таке? — запитав Феннел.

— Він зник! — Ґеррі облизав пересохлі губи. — Він був тут... і зник! Я гадав...

Він замовк, коли побачив, як Феннел із перекошеним обличчям витріщився на широкий портал, через який вони прийшли сюди з картинної галереї.

У порталі стояло четверо велетенських зулусів, вбраних лише в леопардові шкури. Кожен тримав спис із широким лезом. Їхні жорстокі й гнівні чорні очі вп’ялися у вражених чоловіків.

Один із них мовив горловою англійською:

— Ви підете з нами.

— Упіймали, так би мовити, на гарячому, — сказав Ґеррі й рушив до зулусів.

Феннел завагався, але збагнув, що у них нема жодних шансів проти чотирьох велетнів. Тихо лаючись, він підібрав сумку з інструментами й пішов за Ґеррі.

Хвилини спливали повільно, і Ґея хвилювалася дедалі більше. Вона ходила по розкішній вітальні, міркуючи, як там справи у Феннела. Минуло вже