Читати книгу - "Будь моїм, Тома Глубокова"

Лілі

Від приємного запаху паморочиться голова і я чую, крізь сон, як бурчить живіт. Пахне тушкованою картоплею з м'ясом і грибами. Здається, що я не їла багато-багато днів.

Відкриваю очі, розуміючи, що бурчав мій шлунок. За вікном уже вечір. Напевно мені кололи снодійне, тому що я спала міцно багато годин. Як і вранці, я перебуваю в спальні Кирила. Сюди мене привезли після лікарні, але суворо застерегли стежити за моїм здоров'ям, Кир ще домовився про те, щоб мене раз на день відвідував лікар.

Поруч з ліжком сидить незнайома дівчина і посміхається, ледь бачить, що я прокинулася. Вона красива, в легкому літньому платті і з гарним браслетом на руці. Він блищить невеликими камінчиками при неяскравому освітленні, тому і помічаю його практично в першу чергу.

- Привіт, Лілі, - вона називає мене так, як Кирило кличе завжди, я на це посміхаюся. - Мене звати Женя.

- Приємно познайомитися, - тихо кажу я. Неяскраве світло нічника підсвічує її русяве волосся так красиво, що я не можу відірвати від нього свій погляд. Але доводиться. Піднімається в спальню Єсенія і ставить тарілку з апетитною картоплею на тумбочку.

- Привіт, сонце, - Єсенія посміхається мені. - Як ти? Женя не злякала тебе?

- Ні, все добре, - я ковтнула.

- Це моя молодша сестра, - Єсенія присіла на ліжко з іншого боку. - У них з Льошею, завдяки Киру, все прояснилось, тому вона тут. Ти не проти? - дивне питання, враховуючи, що проти я бути не можу.

- Ні, звичайно, - я трохи піднімаюся, сідаю в ліжку, Женя поклала мені під спину подушку. - Кир допоміг вам зійтися?

- Так, він дуже допоміг, - підтвердила Женя. - Правда, сьогодні ми дізналися, що ціною того, що не застав тебе тут. Засмутився, пішов битися. Ти більше так не роби, гаразд?

- Битися? - ну, я пам'ятаю, що у нього було обличчя в саднах і синець на переніссі, але... Через мене?

- Не важливо, - Єсенія відмахнулася. - Сонце, всі твої речі, якщо що, внизу. Вам обом потрібно одужувати, тому не нервуйте багато, добре? У тебе був струс, та й крові ти втратила забагато...

- Так... Дякую. За донорство і... Взагалі, - зніяковіла я.

- Я багатьом зобов'язана Киру. Та й навіть незважаючи на це, він дуже дорогий для нас. Впертий тільки страшенно, - усміхається Єсенія.

- Нічого не впертий, - чую голос Кира. Він і його двоє друзів теж піднялися. - Як почуваєшся? - дивиться на мене.

- Добре, - я киваю. Женя ставить підніс з їжею на ліжко.

- Тобі допомогти? - дбайливо запитала дівчина, підсівши.

Я помотала головою. Кир присів недалеко від ліжка в крісло, а його друзі на дивани. Незважаючи на те, що було ніяково, апетит у мене з'явився, ледве я спробувала першу ложку. Їла не поспішаючи, обережно розглядаючи друзів Кирила, розуміючи, як йому пощастило з ними. У мене немає людини, яка так скаже про мене, як про нього говорила Єсенія. Напевно, у них щось було в минулому, якщо вже у Кира є до неї почуття. Сьогодні він не дивиться на неї часто, але незважаючи ні на що, він любить її. Та й я впевнена, що ці чоловіки поважають і люблять його не менше... Любов адже різна буває. Правда, я не впевнена, що Олександр знає про його почуття. Адже це не приємно, напевно, якщо твій друг кохає твою дружину.

Звичайно, я бачила і одного, і другого чоловіка на обкладинках місцевих журналів. У ресторані, де я працювала - думаю, мене вже звільнили - їх було купа і постійно приходили нові випуски. Для інтер'єру і для клієнтів, які очікують замовлення з собою, вони лежали на видному місці.

Так, бачила. Але ніколи не думала, що буду з ними в одній кімнаті - з ними, або з їхніми дружинами. Як і тоді на вечірці, я відчувала себе зайвою, але одночасно з цим мені було так комфортно, немов і не вони ті самі люди. Вони м'яко звали мене “маленька” або “сонцем", неголосно обговорюючи якихось спільних знайомих, поки я їла.

А після вони почали збиратися додому. У обох пар були маленькі діти вдома і хоч зараз вони були під наглядом, ночувати тут не могли. Та й Кір майже з радістю став їх проводжати, спустившись за ними і пообіцявши повернутися зі смачним чаєм.

У Кирила дуже добре. Спокійно. За вікном вже темно, значить пройшло вже більше доби, як батько мене побив. Напевно, коли він прокинувся, шукав мене. Або мама, хоча б...

Відчуваю на щоках сльози. Дуже прикро, що у нас такі нерівноцінні відносини... Почасти, звичайно, я заробляла гроші, щоб не було на мені особисто боргів, але ж... Я їм віддала велику суму, щоб вони закрили заборгованість. Я так мріяла знову жити в мирі та злагоді зі своєю сім'єю. Я завжди була дуже романтичною натурою, тому і відразу здогадалася про те, що подобається мені запах, голос або очі Кирила не просто так. Я так мріяла про хороших батьків... Було б добре, якби ми познайомилися з Кирилом за інших обставин, щоб закохалися один в одного... Я б познайомила його з батьками, вони б схвалили мій вибір, батько б одразу став його перевіряти...

А що насправді? Мені двадцять один, я кілька років працювала і жила тільки заради батьків, які в підсумку так зі мною вчинили. Провину мами я не хочу применшувати, адже вона обрала такого чоловіка. Він дійшов до такого життя за останні роки. І нас потягнув за собою.

У мене нічого немає. Я можу зараз тільки плакати, перебуваючи в чужій квартирі. Мої почуття явно Кирилу не потрібні, адже він любить цю красиву жінку, хоч і заміжню. Він може купити або спокусити будь-яку дівчину, у нього є все. Навіщо йому я з купою нескінченний проблем і турбот? Навіщо йому витрачати на мене час і гроші просто так? У таких людей особиста зацікавленість завжди стоїть вище благодійності. Та й альтруїстом Кирило точно не був.

- Ти знову плачеш, маленька, - чоловік ставить піднос з чаєм і сідає на ліжко. Обережно витирає мої щоки і зітхає. - Тобі не можна переживати або напружуватися. Був струс і велика втрата крові, - повторив він слова Єсенії.

- Тому тільки плакати і можу, - відповідаю, опускаючи погляд. - Кирило, напевно, мені варто все ж поїхати, - я ковтнула. - Це дуже незручно.