Читати книгу - "Хочеш жити?"

Їй вдалось уникнути уламків скла, але удар від зіткнення був настільки сильний, що їй здавалось, ніби мозок усередині відірвався від черепної коробки. Меґ лише усвідомлювала, що її тягнуть від машини, і могла тільки перебирати ногами. Осліплена, вона тремтіла, відчуваючи, як врізається в інших, коли індіанець тягнув її крізь натовп. Люди зиркали на неї, але швидко повертали погляди до палаючої машини.

Коли вибухнув бензобак третьої машини, увесь натовп відсахнувся, і Меґ впала на коліна. Вона відчула, як хтось рвучко підняв її на ноги, відчула міцні руки, що тримали її, а потім знепритомніла.

Індіанець, який притримував дівчину, підхопив її тіло і перекинув на плече. Низько схиливши голову, він пробирався крізь натовп. Чорний дим виривався з палаючих машин, приховуючи його фігуру.

Усі, хто помічав дивну пару, були переконані, що індіанець рятує дурненьку дівчину, яка зомліла. Запах смажених тіл, нестримні язики полум’я і густий дим були значно цікавішими за якогось індіанця із брудною гіллі на плечі. Натовп пропустив їх, а потім подався вперед, бо саме починало горіти тіло Чака.

Дейв Фаррелл спостерігав за зіткненням зі своєї поліцейської машини на північному виїзді з аеропорту і повідомив про все Бейґлерові.

— У нас тут масштабна автотроща, — доповів він. — Шосе повністю заблоковано. Нам потрібна допомога.

«Б’юїк» 55789 теж причетний. Пожежна бригада з аеропорту вже працює. На шосе довгий затор. Повторюю! Нам потрібна допомога.

У цей час Лепські, а за ним Джейкобі пробилися крізь натовп і дим до палаючого «б’юїка». Двоє детективів побачили язики полум’я навколо Чака, тіло якого лежало згори на півобгорілих колесах перевернутого «ягуара». Спека була такою, що вони не могли підійти до палаючого тіла ближче, ніж на кілька метрів.

Із завиванням сирен приїхала пожежна бригада з аеропорту і почала заливати піною три палаючі машини.

Хвилин через десять Лепські вже доповів Бейґлєрові. Вислухавши його звіт, Бейґлер наказав повертатись в управління, а інших детективів лишити, щоб допомогли розрулити затор.

Індіанець, котрий витягнув Меґ із розтрощеного «б’юїка», сидів у високій кабіні своєї п’ятнадцятитонної вантажівки, склавши руки на кермі. Він терпляче очікував, доки поліція врегулює затор і можна буде поїхати геть.

Меґ, прихована від сторонніх очей, лежала на підлозі кабіни. Вона все ще була не при тямі, й індіанець, якого звали Манаті, невпевнено поглядав на неї.

Манаті був худорлявим індіанцем із вузькими очима та коротко підстриженим чорним волоссям, схожим на щітку. У свої двадцять сім він був одружений та мав чотирьох дітей. Манаті жив скромно: кермував однією з вантажівок Осіди, возив кошики апельсинів з ринку до аеропорту. Три роки він тяжко працював на фермі державної в’язниці, куди потрапив за розбійний напад. Якби не Осіда, котрий знав, за які ниточки треба смикати, Манаті нізащо не отримав би ліцензії на водіння вантажівки, і вся його сім’я померла би з голоду. Манаті чудово розумів, яку послугу зробив йому Осіда, і був безмежно вдячний. Між індіанцями у порту не було жодних секретів — більшість з них знали, що Пок Тоголо знайшов прибуткову справу, залякуючи білих багатіїв із «Клубу П’ятдесят». Багато хто теж залюбки учинив би так, якби стало на це мізків, креативності й духу. Той факт, що Пок мав справи з Осідою і був другом Юпітера Люсі, в якого Манаті купував апельсини, автоматично робило його другом Манаті.

Манаті упізнав у «б’юїку», що виїхав із аеропорту, машину Пока. Він чув, що Тоголо працює з двома білими, тож подумав, що водій та дівчина поруч із ним і були тією парою, про яку він чув.

Коли трапилась аварія, вантажівка Манаті була на стоянці. Він закінчив розвантажувати дві сотні кошиків з апельсинами і зробив перерву, щоб викурити сигарету й трохи перепочити. Індіанець вжахнувся, коли побачив, як спалахнула машина Пока. Манаті помітив, як із авто випала дівчина. Він діяв швидко й інстинктивно.

Тепер ця дівчина лежала біля його ніг. Виснажене, безкровне обличчя, заплющені очі.

Манаті почав сумніватися, чи правильно він учинив. Можливо, не слід було втручатись. Можливо, дівчина тяжко поранена. Можливо, їй треба до лікарні.

Взявши дівчину за плечі, він злегка потряс її. Меґ розплющила очі. Вона здивовано витріщилася на індіанця. На мить Меґ подумала, що чоловік, який схилився над нею, — Пок, але потім зрозуміла, що це незнайомець. Вона відчула, що напівлежить на підлозі кабіни, й спробувала підвестися. Меґ раптом пригадала зіткнення та обличчя Чака, зрешечене уламками скла.

— Ви в порядку, леді? — запитав Манаті. — Вам боляче?

Чи було їй боляче? Меґ поворухнулась, та болю не відчула.

— Все гаразд. Що сталось із... ним?

— Думаю, він згорів.

Меґ здригнулась і знесилено схилилася на брудне сидіння кабіни. Вона заспокоювала себе, що нарешті вільна і може почати все спочатку. Спочатку... Раптом вона почала тремтіти, хвиля шоку накрила її, і Меґ затулила обличчя руками.

Манаті помітив, що машини в заторі почали знову рухатись. Ця затримка і так влетіла йому в копійчину. Він завів двигун.

— Хочете, я відвезу вас до лікарні? — запитав індіанець, занепокоєний, що нею аж трусить.

— Ні.

— Я взяв вашу сумочку, леді. Ви впустили її, коли знепритомніли. Вона там, біля вас.

Меґ спробувала стримати тремор.

— Не хвилюйтесь. Я висаджу вас у порту. Влаштовує?

— Так... дякую.

Вантажівка влилась у потік транспорту і проплила повз спітнілого, розпашілого патрульного.

* * *

— Ми їхали за ними, аж тут цей клятий «ягуар» вискочив, наче чорт із табакерки, і спаскудив усю операцію, — доповідав Лепські.

Террелл слухав. Бейґлер теж слухав, сидячи на підвіконні.

— Зрозуміло. Чоловік мертвий, але де ж дівчина? — запитав Террелл.

— Вона була в машині. Я бачив, як вона сідала, — відповів Лепські. — Потім трапилась аварія. Густий дим і весь цей рейвах... Тут навколо товклися людей п’ятсот. Певно, вона якось вислизнула. — Лепські розумів, що йому треба вибачатись, і відтягував цей момент.

— Тож ми повернулись у точку А, — підсумував Бейґлер. Голос його звучав пригнічено й покірно.

Террелл задумливо набивав люльку, потім розправив широкі плечі.

— Так. Мені зараз треба поговорити з Гедлі. Треба вдаватися до жорстких заходів. Подивимося, чи погодиться мер запропонувати нагороду. Треба оголосити, що ми розшукуємо Пока Тоголо. Необхідно встановити блок-пости на дорогах і прочесати кожен закуток в індіанському кварталі.

Почувся стук у двері, й до кабінету ввійшов Джек Гатчі з архіву.

Гатчі був високим, кремезним індіанцем, волосся