Читати книгу - "Варта!Варта!, Террі Пратчетт"

— Звісно, сер. 

— У письмовій формі, гадаю. 

Бібліотекар гойдався. Він не надто просунувся у своїй справі, бо існували речі, які він недолюблював. Живі істоти еволюціонують, прагнучи заповнити усі ніші довкілля, а декотрі з них чудово сховалися у запилюженій безмежності Б-простору. Вони були значно незвичайніші, аніж звичайні незвичайні істоти. Переважно він міг почуватися у безпеці, спостерігаючи, як краби невинно пасуться у пилюці. А вже коли вони наближалися, треба було ховатися. Кілька разів він втискався в полиці, коли з них падав котрийсь тезаурус. Він терпляче зачекав, доки стадо Істот проповзло геть, випасаючись на змістовому наповненні вибраних книжок і лишаючи по собі купи малих тонких томів літературної критики. І там були й інші речі, ті, від яких він спішно тікав, намагаючись не витріщатися… 

І за всяку ціну треба було уникати кліше. 

Він доїв арахіс на верхівці драбинки й бездумно оглядав верхні полиці. Територія однозначно була йому знайома, чи принаймні він мав таке відчуття, що з часом вона буде йому знайомою. У Б-просторі по-іншому сприймається час. 

Він відчував, що знає обриси окремих полиць. Заголовки книжок, хоч і нечитабельні, дражливо натякали на розбірливість. Навіть запилюжене повітря пахло чимось, що він впізнавав. 

Він швидко прошкутильгав повз боковий прохід, завернув за ріг і, на мить втративши орієнтацію у просторі, потрапив у вимір, який люди, не знаючи нічого кращого, вважають нормальним. 

Він відчув сильний жар, його хутро нашорошилося — поступово вивільнялася темпоральна енергія. 

Він був у темряві. 

Простягнув руку і помацав вигини книжок поблизу. Аа. Тепер він знав, де був. 

Він був удома. Він був удома тиждень тому. 

Було важливо не лишти по собі слідів. Та це не було проблемою. Він видерся на найближчу книжкову шафу і поспішив кудись під світлом зірок, що линуло з купола. 

Люпін Вонс відвів погляд від стосів паперів на столі, його очі почервоніли від утоми. У місті ніхто нічого не знав про коронації. І він мусив усе залагодити самотужки. А зробити треба було чимало, він це знав. 

— Так? — сказав він різко. 

— До вас капітан Ваймз, — відповів секретар. 

— Ваймз із Варти? 

— Так, сер. Каже, що справа надзвичайно важлива. 

Вонс поглянув на список справ, що також були надзвичайно важливими. По-перше, королівська коронація. Ієрархи п’ятдесяти трьох релігій зголосилися на цю почесну місію. Буде ще та сутичка. По-друге, королівські коштовності. Чи радше те, що вони не були коштовностями корони. Коштовності корони зникли за часів попередніх поколінь. Ювелір з вулиці Вправних ремісників з усіх сил намагався встигнути витворити щось зі скла і позолоти. 

Ваймз міг зачекати. 

— Скажіть йому, нехай приходить в інший день, — відказав Вонс. 

— Тішимося, що ви нас приймаєте, — сказав Ваймз, з’являючись на порозі. 

Вонс пильно подивився на нього. 

— Коли ви вже тут… — почав він. 

Ваймз кинув свій шолом на стіл, що, на думку секретаря, було вкрай неввічливо, і сів. 

— Прошу сідати, — мовив Вонс. 

— Ви вже снідали? — запитав Ваймз. 

— Не певен… — почав було Вонс. 

— Не турбуйтеся, — бадьоро сказав Ваймз. — Констебль Морква піде на кухню і пошукає щось. Цей дядько нехай покаже, де кухня. 

Коли вони пішли, Вонс перехилився через купи паперів на столі. 

— Сподіваюсь, у вас вагомі причини… — мовив він. 

— Дракон повернувся, — сказав Ваймз. 

Якусь хвильку Вонс на нього витріщався. А Ваймз витріщався у відповідь. 

Вонсові відчуття повернулися з якихось кутків, в які вони відскочили. 

— Ви ж напідпитку, правда? — запитав він. 

— Ні. Дракон повернувся. 

— Послухайте… — почав Вонс. 

— Я його бачив, — твердо сказав Ваймз. 

— Дракон? Ви впевнені? 

Ваймз перехилився через стіл. 

— Ні! Я, мабуть, жахливо помилився! — заверещав Ваймз. — То було щось геть інше із велетенськими кігтями, величезними шкіряними крилами і гарячим вогненним подихом! Є ж ще ціла купа подібних істот! 

— Але ми усі бачили, що дракона убили! 

— Я не знаю, що ми бачили! — сказав Ваймз. — Але знаю, що бачив я! 

Він відхилився назад, його трясло. Раптом відчув шалену втому. 

— Так чи інакше, — сказав він уже нормальним голосом. — Він спалив будинок на Мийній вулиці. Як і інші. 

— Хтось врятувався? 

Ваймз обхопив голову руками. Він подумав про те, коли він востаннє спав, ідеться про нормальний сон, ну знаєте, з простирадлами. Чи їв, наприклад. Це було вчора ввечері чи позавчора? І взагалі, якщо вдуматися, він спав у цьому житті чи ні? Не схоже на те. Руки Морфея засукали рукави й подавали його мозку правильні імпульси, та Ваймз пручався. «Хтось врятувався…» 

— Хто хтось? — запитав він. 

— Люди в будинку, звісно, — сказав Вонс. — Гадаю, що в будинку були люди. Вночі, я хочу сказати. 

— А? А. Так. Це не був звичний будинок. Я думаю, це було щось на зразок штабу таємного товариства, — вів далі Ваймз. У голові у нього щось клацнуло, але він був надто втомлений, щоб з’ясовувати, що саме. 

— Маєте на увазі магію? 

— Не знаю, — відповів Ваймз. — Може бути. Хлопці в мантіях. 

«Зараз він скаже мені, що я перевтомився, — подумав Ваймз. — І матиме рацію». 

— Слухайте, — доброзичливо сказав Вонс. — Люди, які бабраються в магії і не вміють її контролювати, вони можуть підірвати себе і… 

— Підірвати себе? 

— А у вас були шалені дні, еге ж? — м’яко вів далі Вонс. — Якби мене збив із ніг дракон, а потім мало не спалив заживо, гадаю, мені б весь час марилися дракони. 

Ваймз витріщався на нього із роззявленим ротом. Він не міг дібрати слів. Усі ці дні він тримався, наче всередині був пружний і еластичний вузол, та зараз він цілком ослаб. 

— А ви не думаєте, що перевтомилися? — запитав Вонс. 

«Ах, — подумав Ваймз. — Хороший жарт». 

І повалився вперед. 

Бібліотекар обережно нахилився над книжковою шафою і простягнув руку. 

Ось вона. 

Його тверді нігті намацали корінець книжки, обережно витягнули її з полички і підняли. Він акуратно присвітив ліхтарем. 

Жодного сумніву. «Викликання драконів». Єдиний примірник, перше видання, ледь пожовкле і надзвичайно драконне. Він поставив ліхтар поруч і почав читати першу сторінку. 

— Ммм? — сказав Ваймз, прокинувшись. 

— Я приніс вам чудове горнятко чаю, капітане, — сказав сержант Колон. — І фіглянок. 

Ваймз дивився з нерозумінням. 

— Ви спали, — охоче пояснив сержант Колон. — Вас просто вирубило, і Морква приніс вас сюди. 

Ваймз роззирнувся, тепер впізнаючи, що він у Ярді, і сказав: 

— Ох. 

— Ми з Ноббі дещо розслідували, — сказав Колон. — Отой будинок, що розплавився, знаєте? Так-от, там ніхто не живе. Це кімнати, які здають в оренду. Отож ми дізналися, хто їх орендував. Там є сторож, який щоночі виносить стільці і замикає приміщення. Він не знає, як все сталося. Ну ви знаєте, які ті сторожі. 

Ноббі відступив трохи назад, чекаючи на овації. 

— Чудова робота, — чемно сказав Ваймз, мачаючи фіглянок у чай. 

— Його використовували три товариства, — сказав Колон і дістав свій записник. — Анк-Морпоркське товариство шанувальників мистецтва, гм‑гм, Морпоркський клуб народного танцю і пісні та Просвітлене братство ночі, темної, мов чорне дерево. 

— А чому «гм-гм»? — запитав Ваймз. 

— Ну, знаєте. Витончене мистецтво. Просто чоловіки малюють молодих голих жінок. Отаке всяке, — пояснив поціновувач Колон. — Мені сторож розповів. У деяких з них навіть фарби на пензлях немає,