Читати книгу - "Темна Академія, Марина Сніжна"

ГЛАВА 10

Нас вишикували у холі на першому поверсі одного з гуртожитків. Я помітила, що ті речі, які ми привезли з собою, були недбалою купою звалені біля однієї зі стін. Декан Байлерн повідомив, що весь гуртожиток призначений винятково для військового факультету. Друге ж, праворуч від навчального будинку, ділили маги та цілителі. Таку несправедливість він пояснив просто: на військовий факультет завжди вступає більше адептів та й умови їх проживання відрізняються.

Декан, злегка вигнувши густу брову, промовив:

– Це місце не для зманіжених, і скоро ви це зрозумієте. Раджу, поки ще не пізно, передумати і вибрати інший шлях, – при цих словах він по черзі ковзнув поглядом спочатку по мене, потім по Шейріс і Крістору. Я не витримала і опустила голову – від виразу його очей наче крижаною водою обкотило. Шейріс же з викликом усміхнулася, всім виглядом даючи зрозуміти, що у своєму виборі впевнена. Крістор, то блідніючи, то червоніючи, поправляв окуляри. Поморщившись, лорд Байлерн продовжив: – Дозвольте представити викладачів, які стануть кураторами вашого курсу. До них звертатиметеся з усіх питань.

Я мимоволі проковтнула, дивлячись на цих «добрих няньок», поки декан воїнів представляв їх нам. Один – високий і худий дроу з настільки смаглявою шкірою, що вона здавалася майже чорною. На тлі цієї шкіри каре-золотаві очі здавалися надзвичайно яскравими та світлими. Кучеряве коротке волосся обрамляло вузьке чоло. Риси обличчя занадто різкі, навіть негарні. Але своєрідна привабливість у цьому дроу все ж таки була. Можливо, через впевненість у собі та власних силах, що прозирала у кожному погляді та жесті. Викладач зі стрільби та фехтування, який навчатиме нас володінню різними видами зброї – лорд Денор Лорн.

Другий – темний ельф з тих, що відразу привертають увагу протилежної статі. Широкі м’язисті плечі, довгі ноги, смагляве обличчя, виразні карі очі і рудувато-каштанове волосся, підстрижене за останньою придворною модою. Він викладав загальну фізичну підготовку. На відміну від інших кураторів і декана, він стріляв очима по нам із Шейріс. Вочевидь, любитель жінок! Я підібгала губи, даючи зрозуміти, що поповнювати список його перемог не збираюся. Звали його лорд Мейдлін Фармін. Одні лорди прямо зібралися! Куди не плюнь, у лорда потрапиш! Я відчула легке роздратування, але швидше за все, через те, що все чіткіше розуміла – мені тут не місце.

Ну, і остання «нянька» – величезний чоловік звірячого вигляду. Голова виголена, на потилиці татуювання із зображенням черепа. Я подумала, що в ньому, як і в Лорановому слузі, є ороча кров. Але потім уважніше придивилася до незвичайного кольору фіолетових очей, і по спині побігли мурашки. Золотаві сполохи у зіницях вказували на те, що в ньому є демонська кров. Гострі ельфійські вуха поруч із явними ознаками демона виглядали трохи дико. Цікаво, які здібності від обох рас він успадкував? Хоча навряд чи я насправді хочу це знати. Потішило одне – він не лорд. Декан представив його як Соннера Дайміна, але повідомив, що куратор не любить, коли до нього так звертаються. Коли ж нам сповістили, як слід величати цю яскраву особистість, не тільки в мене брови піднялися до чола. Кулак. Для адептів – майстер Кулак. Цей напівдемон викладатиме у нас навички рукопашного бою.

Все сильніше відчуваючи хвилювання і занепокоєння, я з нетерпінням чекала можливості перепочинку. Коли нас розмістять по кімнатах і дозволять хоч трохи адаптуватися до нових умов? Безжальний голос декана поривом ураганного вітру розвіяв мої надії.

– Зараз вам видадуть спортивну військову форму. На те щоб перевдягтися, у вас десять хвилин.

На язиці крутилося безліч запитань. І, гадаю, не тільки в мене. Навіщо просто зараз вдягатися в костюм для тренувань? Де нам перевдягатися? І ще багато інших. Але ніхто не наважився їх поставити.

Адепти переводили погляди то один на одного, то на викладачів і мовчали. Тільки коли куратори торкнулися поясів, що обтягували їх мантії на талії, я пригадала розповідь лорда-намісника про новий винахід світлих ельфів. Здавалося, ніби нізвідки, з’явилися згортки з одягом. Куратори почали роздавати їх адептам. Декан же спостерігав за цим з непроникним виразом обличчя.

Незабаром ми всі тримали в руках комплекти з формою і не знали, що з ними робити.

– У вас десять хвилин, – нагадав лорд Байлерн сухо. – На тих, хто не встигне, чекає покарання.

У мене щоки запалали, коли я зрозуміла, що перевдягатися доведеться тут і зараз. На очах у натовпу чоловіків! Судячи з того, що адепти-хлопці відразу стали гарячково розпаковувати згортки, у них це труднощів не викликало. Але ж ми з Шейріс дівчата! Це нечувано!

Я вже відкрила рота, щоб запротестувати, коли помітила, що подруга рішуче скидає з себе мантію.

– Шейріс! – видихнула я напівпридушено. – Ти що і справді перевдягатимешся прямо тут?!

– А що тут такого? Ми тут не чоловіки та жінки, а адепти. Всі в одному човні, – весело озвалася вона, вже залишившись у спідній білизні.

Хлопці навіть на якийсь час забули, що треба встигнути перевдягнутись за короткий час. Почулися похабні репліки та свист. Втім, суворий голос декана миттю припинив це неподобство:

– Ви погано зрозуміли команду? Усім, хто зараз не заткнеться, обіцяю півгодини «райського» задоволення. Гадаю, після нього ви і думати забудете про свербіння у штанах.

Хлопці одразу ж замовкли і стали бігцем перевдягатися, але на Шейріс все ж таки поглядали. Ось же негідники! Я зауважила, що тільки Крістор та напіворк Едвін виявилися достатньо вихованими, щоб відвернутися. Подругу ж, схоже, увага чоловіків не бентежила, чого не скажеш про мене. Усі вже майже перевдяглися, впоравшись навіть раніше відпущеного строку. Тільки я все ще стояла з розгорнутим пакунком у руках і тупо дивилася на нього. Не могла наважитися роздягнутися перед усіма.