Читати книгу - "Дунайські ночі, Олександр Остапович Авдєєнко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— На жаль. Мрію вивчити. Пробачте, дещо знаю: зер гут. Кажуть, дуже містка мова.
— О, звичайно! Мова Шіллера, Гейне, Гете!.. Скажіть, будь ласка, якщо ви не німець, то звідки знаєте мою писанину? Я маю на увазі те, що я написав тоді, в сороковому році?
— Законна цікавість. Будь ласка, можу задовольнити. У мене в Бонні, в канцелярії Гелена є хороші безкорисливі друзі. В останній день війни вони дали мені, як музейний сувенір, цю, за вашим висловом, писанину. І тільки тепер я вирішив скористатися з цього подарунка. Запізнився!
— У росіян з цього приводу є такі слова: «Не любо, не слухай, а брехати не заважай!» Не чули?
— На жаль, не доводилося. — Ввічливо посміхаючись, Чарлі розмішував цукор. — У вас більше немає запитань, Раф?
— Є!.. — Картер обережно поставив легку, прозору, із севрського фарфору чашечку на мармурову плиту, відкинувся на гнучку, з нейлонової вірьовки спинку стільця і дуже мирно, майже дружелюбно, запитав: — Сподіваюсь, я можу говорити з вами як з високодовіреною особою?
— Звичайно.
— Чому ж ви такі наївні?
— Як? — здивувався Чарлі. — Цікаво!
— Невже ви думаєте взяти якусь користь із старої липової історії? Тоді я був один у Парижі, беззахисний, а тепер за мною міць Штатів.
— Сподіваюся! Цілком серйозно. Ви й тепер один і без ніякого захисту.
— Дурниці, Чарлі. Я маю підстави вважати, що ваші господарі значно розумніші. Ви все знаєте про мене?
— Так, усе.
— І ви гадаєте, що я… Повірили моїй фальшивці, розрахованій тільки на те, щоб уникнути розстрілу, скандалу. Я не смерті боявся. Я не хотів компрометувати свою країну.
— Слова, слова! «Писанині» більше повірять. — Чарлі вийняв із внутрішньої кишені піджака кілька фотографій розміром як поштова листівка. Це були фотокопії зобов'язання Картера, яке він дав людям адмірала Канаріса. — Ось полюбуйтеся.
Картер навіть не глянув на гріхи своєї молодості.
— Ви запізнилися, Чарлі. Холостий постріл. Моєму начальству відомо, що я давав вимушену підписку працювати на німців.
— Неправда, — лагідно зауважив Чарлі. — Ні у звіті, який ви писали для шефа управління особового складу, ні в протоколах служби розслідувань, у жодному документі, присвяченому провалу Картера в Парижі у тисяча дев'ятсот сороковому році, нічого не сказано про зобов'язання працювати на німців. І тому, якщо ми сьогодні або завтра пошлемо ці документи в Баварію «Бізону»… Зрештою, пошлемо не тепер. Почекаємо, коли він повернеться з Вашінгтона.
«Знають навіть про це!» — з жахом подумав Картер. Він довго мовчав, дивлячись у порожню чашку. Чарлі палив і спокійно півголосом говорив:
— Повернувшись із Вашінгтона, генерал Крапс побачить ці фотокопії. Картер був агентом націстів! Уявляєте його гнів!?
Повз кафе, по зрихленій стежці, прокладеній уздовж алеї, м'яко протупотів золотавий у білих панчохах кінь. Наїзниця — молода парижанка, підстрижена під хлопчика, в кавалерійських рейтузах, у темній простій блузі, красиво сиділа в сідлі.
Прошуміла приземкувата, схожа на акулу, машина.
Гарсон приніс свіжої кави.
На протилежному березі ставка на лужок вибігли діти, граючись оранжевим м'ячем.
Чарлі пив каву, палив і спокійно озирався, наче й справді нікуди не поспішав, ніби відпочивав, а не катував колишнього агента націстів.
Картер мовчки дивився на нього і з кожною секундою все більше й більше ненавидів. Ненавидів його спокій. Безбарвні жорстокі очі. Зухвалий голос. Серед білого дня, в Булонському лісі схопив людину за горло і душить!..
Ненавидів і заздрив. Хто він насправді? Ні, не Чарлі. І не Жак, хоча досконало володіє англійською і французькою мовами. Де народився? В ім'я чого ризикує головою? Що робив при Гітлері?
«А що коли я встану і закричу: караул, рятуйте!» майнула думка у Картера, він озирнувся, пошукав очима ажана. В кафе було мало людей, а по алеях зрідка проносилися машини.
Чарлі тільки знизав плечима у відповідь на неспокійний, явно безпорадний рух свого співрозмовника.
— Смішно вдаватися в розпач, Рандольф. Нічого особливого не сталося. Все залишиться на своїх місцях. Честь Штатів і ваша не постраждає. Ви в цілковитій безпеці. Шістнадцять років американці не знали про ваше зобов'язання і не знатимуть ще двадцять. До речі, я хочу пояснити, чому ми так довго не нагадували вам про себе. Ми тримали вас у резерві, чекали, коли ви зможете зробити нам важливу послугу.
— Виходить, за мене вже все вирішено? Впевнені, що моєї згоди не потрібно?
— Згоди?.. Та ось же вона!.. — Чарлі приклав руку до внутрішньої кишені, куди заховав фотокопії зобов'язання.
Картер з цікавістю подивився на мутноокого Чарлі. Німець, звичайно. Чистокровний. З тих, що можуть видавати себе і за француза, і за іспанця, і за південноамериканця. Старої виучки пес. Геленовець. Співробітничає з американцями, англійцями, французами і чортовою дюжиною НАТО.
— Дивно, — промовив Картер голосно. — Нічого не розумію. Ви представник нащадків адмірала Канаріса?
— Не так голосно, Раф! Ніякий я не представник, я сам по собі.
— Хто ваш шеф?
— Це неделікатно, Раф. — Чарлі випростався і серйозно подивився на Картера. — Ми просимо зробити нам послугу. Тільки одну. Більше ніколи не турбуватимемо. Спалимо зобов'язання і попіл розвіємо. Зробіть, Раф! Нам, новим німцям, аденауерівським. Запевняю вас: США і Захід нічого не втратять од вашої одвертості. Навпаки, виграють!
Картер мовчав. Перспектива стати двійником не злякала його. Німці Аденауера — не німці Гітлера. Ризикувати? Але хто, працюючи в розвідці, не ризикує? Найвідоміші агенти секретної служби рано чи пізно ставали двійниками. Безсмертна Мата Харі, танцівниця з Португалії, була підготовлена до секретної роботи своїм коханцем, мадрідським військовим аташе кайзерівської Німеччини лейтенантом Канарісом, пізніше адміралом і головним шефом
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дунайські ночі, Олександр Остапович Авдєєнко», після закриття браузера.