Читати книгу - "Кримінальне право України. Загальна частина."

першу чергу належать перевтома, перегрів, астенічні стани після перенесених захворювань тощо. Патологічне сп’яніння може розвинутись через деякий час після вживання алкоголю і незалежно від його кількості, а перебіг характеризується не тривалим часом. Закінчується патологічне сп’яніння частіше раптово, не рідко переходячи у глибокий сон, після чого виникає повна амнезія (прогалини в спогадах).

На ґрунті систематичного зловживання алкоголем можуть розвинутись й інші хворобливі розлади психіки: алкогольний делірій (біла гарячка), галюциноз, параноїд. Вчинення суспільно небезпечних дій при таких розладах виключає кримінальну відповідальність у зв’язку з наявністю обох критеріїв неосудності.

Таким чином, на законодавчому рівні визначені поняття як загального, так і спеціального суб’єкта злочину, наведені ознаки, що характеризують їх іманентні властивості. Очевидно, що будучи обов’язковою ознакою складу злочину, інститут суб’єкта злочину має важливе значення для побудови та законодавчої регламентації інших інститутів як Загальної, так і Особливої частин КК України. В першу чергу коли ми говоримо про застосування норм Особливої частини КК України, маємо обов’язково звернутись до розділу IV Загальної частини КК України і визначитись із тими положеннями, що характеризують суб’єкт злочину як один з обов’язкових елементів підстави кримінальної відповідальності.

При цьому позитивним моментом є саме законодавче закріплення положень про суб’єкт злочину на рівні кримінального закону в окремому розділі. Визначаючи ознаки таких понять, як «осудність», «обмежена осудність», «спеціальний суб’єкт злочину», залишаються актуальними питання щодо удосконалення, а також оновлення концептуальних підходів щодо характеристики віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, та ознак юридичної особи як суб’єкта злочину, що знайшло відображення у кримінальному законодавстві багатьох зарубіжних країн.

Розділ X СУБ’ЄКТИВНА СТОРОНА СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ
§ 1. Поняття і значення суб’єктивної сторони складу злочину

Суб’єктивна сторона складу злочину — це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображає ставлення її свідомості та волі до суспільно небезпечного діяння, котре нею вчиняється, і до його наслідків.

Зміст суб’єктивної сторони складу злочину характеризують певні юридичні ознаки: вина, мотив і мета вчинення злочину. Вони тісно пов’язані між собою, проте їх зміст і значення у кожному випадку вчинення злочину є різними.

Вина — це основна, обов’язкова ознака будь-якого складу злочину, що визначає наявність суб’єктивної сторони і значною мірою її зміст.

Відсутність вини виключає суб’єктивну сторону і тим самим склад злочину. Проте в багатьох злочинах суб’єктивна сторона потребує встановлення мотиву і мети, що є її факультативними, тобто не завжди обов’язковими ознаками. Вони мають значення обов’язкових лише в тих випадках, коли названі в диспозиції закону як обов’язкові ознаки конкретного злочину.

Особливості деяких складів злочинів визначають необхідність з’ясування емоцій, які відчуває особа при вчиненні суспільно небезпечного діяння. Вони різняться за своїм характером, змістом, часом виникнення. Більшість із них перебуває за межами суб’єктивної сторони складу злочину, оскільки зовсім не впливають на формування її ознак (каяття у вчиненому, страх покарання тощо), або вплив їх настільки незначний, що не має істотного значення при формуванні у свідомості особи мотиву вчинення злочину (співчуття, жалість тощо).

Однак деяким із них закон надає значення ознаки суб’єктивної сторони. Зокрема, відповідно до ст. 116 і 123 КК України стан сильного душевного хвилювання виконує суттєву роль у формуванні особливостей вчинення таких злочинів і тому входить до змісту суб’єктивної сторони. Таким чином, емоційний, стан (стан сильного душевного хвилювання) є третьою факультативною ознакою суб’єктивної сторони складу злочину.

Встановлення всіх ознак суб’єктивної сторони — це завершальний етап у констатації складу злочину як єдиної підстави кримінальної відповідальності. Тому з’ясування суб’єктивної сторони має важливе значення. По-перше, вона є обов’язковим елементом будь-якого складу злочину, а її наявність чи відсутність дає можливість відмежувати злочинне діяння від незлочинного. Наприклад, немає складу злочину, передбаченого ст. 286 КК України, при невинуватому заподіянні навіть тяжких наслідків, що сталися в результаті дорожньо-транспортної пригоди або у разі вчинення діяння з необережності, якщо відповідальність за нього в законі встановлено лише за наявності умислу.

Відсутність умисної форми вини виключає кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383 КК України) або за завідомо неправдиве показання (ст. 384 КК України). Не встановлення певного мотиву або мети також може виключати склад злочину і кримінальну відповідальність. Наприклад, відсутність корисливих мотивів або інших особистих інтересів виключає застосування ст. 357 КК України за викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження. По-друге, суб’єктивна сторона істотно впливає на кваліфікацію злочинів і дозволяє відмежовувати суміжні злочини за об’єктивними ознаками, наприклад, умисне вбивство (ст. 115 КК України) від вбивства через необережність (ст. 119 КК України). По-третє, зміст суб’єктивної сторони значно впливає на ступінь тяжкості вчиненого діяння, ступінь суспільної небезпечності суб’єкта злочину і тим самим на призначення покарання.

§ 2. Поняття та зміст вини

Відповідно до ст. 23 КК України, виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Вина — це центральне поняття кримінального права, основна, обов’язкова ознака будь-якого складу злочину. Вона визначає саму наявність суб’єктивної сторони складу злочину і значною мірою її зміст. Відсутність вини виключає суб’єктивну сторону і тим самим склад злочину. Від правильного вирішення питання про вину насамперед залежить зміцнення законності в діяльності органів і посадових осіб, що ведуть боротьбу зі злочинністю.

У кримінальному законодавстві України поняття вини вперше дано в КК України 2001 року. Передумовою вини є осудність особи, яка вчинила злочин, і досягнення нею віку встановленого для кримінальної відповідальності за такий злочин.

У теорії кримінального права щодо нормативного визначення поняття вини можна виділити три основні підходи:

1) дається нормативне визначення як загального поняття вини, так і окремих її форм та видів;

2) підхід, в якому відсутнє окреме визначення