Читати книгу - "Двічі графиня та двічі генерал"

на те, що граф був поважною державною особою і пов’язаним узами шлюбу, прості людські слабкості не оминули його. Таємницею генерала був позашлюбний син Людвіг Метцель, який надалі стане одним із наших героїв, та ще яким… Але це станеться ще нескоро, а зараз два генерали замкнулися в кабінеті Яна де Вітте і щось голосно обговорювали.

Йозеф із Софією й Консолатою розташувалися в диванній біля каміна.

— Граф Алоізій дещо недолюблює батька, — тихо вимовив Йозеф. — Частково це відбувається тому, що у них є розбіжності в підході до артилерійської справи, частково, що вони багато в чому схожі, але головне, як мені здається, — те, що батько є улюбленцем короля і може, минаючи генерала фон Брюля, безпосередньо звертатися до Станіслава Августа. Це дратує генерала, який хоче мати всю повноту влади. Проте, порядок у всіх справах батька викликає заслужену повагу графа Алоізія.

Незабаром подали вечерю, за якою зав’язалася мила бесіда. Консолату цікавили останні новини варшавського вищого товариства, і генерал фон Брюль, будучи непоганим оповідачем, враховуючи жіночу цікавість, підніс їх у найкращому вигляді, не забуваючи про плітки й інтимні деталі з пишних салонів столиці. Більш того, він захопив із собою свіжі газети і жіночі журнали, тому його розповідь перемежовувалася цитуванням найпікантніших подробиць. При цьому граф із цікавістю поглядав на Софію і врешті-решт запропонував тост за «диво-квітку, яка оселилася в іншій квітці, кам’яній». Так генерал, який ще й чудово малював, назвав Кам’янець, побажав Йозефу швидше оформити свої стосунки з молодою грекинею і привезти її до Варшави.

Генерали фон Брюль і Ян де Вітте облаштувалися у фортеці. Майже щоп’ять хвилин підлітав черговий кур’єр із доповіддю про становище за межами Кам’янця.

— Пане генерале! З боку Горнверка на пристойній відстані стоять війська з турецьким штандартом!

— Пане генерале! Російські прапори на чолі великої групи військ у південно-східному напрямку!

Генерал де Вітте хитав головою й уважно розглядав карту.

— Генерале, — звернувся до нього з удаваною тривогою Алоізій Брюль, — схоже, ми потрапили в серйозну халепу. Це війна!

— Боюся розчарувати вас, графе, але це — навчання, — спокійно відповів де Вітте.

— Ви що, не вірите своїм очам?!

— Я вірю своїм вухам, пане генерале, — усміхнувся комендант фортеці. — Ще вчора переді мною лежали донесення моїх людей із довколишніх сіл. Це війська Речі Посполитої. Кількість, рід військ і навіть імена деяких командирів — уся ця інформація надійшла до мене.

— Графе! Ви знову і знову дивуєте мене своїм високим професіоналізмом. Недарма наш король у захваті від вас. Вихід особового складу фортеці по тривозі був просто бездоганний, я навіть помітив, що цивільне населення бере участь у наших іграх.

— Кожна хвилина бездіяльності тягне за собою необоротні наслідки. Ну а міщани залюбки відкидають на другий план свої мирні заняття і допомагають нам. З одного боку, вони чоловіки, а значить, у душі воїни, а з другого — розуміють, що якщо завтра війна, то так чи інакше братимуть у ній участь, тому вже краще бути підготовленими.

— Ну що ж, хоч я і засмучений, що ви розгадали мої задуми, навчання будуть продовжені.

Через дві години граф Ян де Вітте повернувся додому.

— Тату, навчання вже закінчилися? — запитала Консолата.

— По-перше, звідки ти знаєш, що це навчання?

— Фі, про це знає вже весь Кам’янець, теж мені таємниця!

— Так, тут нічого не приховаєш… Ну а по-друге: я убитий!

Консолата і Софія здивовано знизали плечима. Німе питання застигло у них в очах. Граф зробив багатозначну паузу, а потім мовив:

— Генерал фон Брюль повідомив, що впевнений у мені на сто відсотків і хотів би подивитися, як упораються без мене мої підлеглі. Тому я відправлений у нетривалу відпустку, і ми з вами, дорогі мої, спостерігатимемо за нашими військовими з оглядових майданчиків.

Наступного дня у межах гарматного пострілу від фортеці було збудовано два бутафорських містечка, які були «ворожими» таборами. Їх належало знищити артилерією фортеці, причому якнайшвидше.

Софія ніколи в житті не чула такого гуркоту. Земля тремтіла у прямому значенні цього слова. Десятки гармат безперервно вели стрілянину, вражаючи «ворожі» цілі. Кожен постріл змушував молоду дівчину здригатися, хоча вона й не відчувала страху. Навпаки, все це дійство здавалося їй величним: приголомшуючі звуки пострілів, свист снарядів, їдкий запах згорілого пороху, чіткі і впевнені дії розчервонілих артилеристів біля гармат. Найбільше Софію цікавили гармати вдалині. Спочатку було видно легкий димок над гарматою, а потім, через кілька секунд, доходив грім від пострілу. І всією цією армадою зараз керував Йозеф, її наречений!

Маневри тривали кілька днів. Головною метою був, звичайно ж, не огляд і не перевірка, а тренування в офіцерів і солдатів навичок і спритності, доведених до автоматизму рухів за відсутності найменшого безладу. Крім стрільби по мішенях, відпрацьовувалося захоплення міста кавалерійськими і піхотними частинами, швидка установка кріпосних гармат на пересувні лафети для посилення боєготовності польових військ.

Штурм фортеці здійснювався за всіма правилами. «Супротивник» робив підкопи під фортецю і встановлював мінні галереї. Захисники фортеці, виявивши ці галереї, напускали в них воду, яку «супротивнику» доводилося терміново викачувати або починати рити підкопи в нових місцях. Для переправи через Смотрич використовувалися понтони, при підході до річки — фашини, а потім добра сотня штурмових сходів була задіяна при штурмі кріпосних стін. За умовами навчань, стороні, що тримала оборону, заборонялося зіштовхувати штурмові сходи і поливати солдатів, які піднімалися по них, чим завгодно, окрім води. Але навіть такі обмеження не додавали моральних сил атакуючим. Головним завданням штурму було подолання страху у солдатів перед висотою і не надто надійним кріпленням штурмових драбин. Заради навчань було дозволено підірвати одні із замкових воріт із подальшою їх обороною і швидким відновленням.

Через кілька днів після початку маневрів генерал Ян де Вітте звернувся до генерала фон Брюля із пропозицією:

— Графе, а чи не влаштувати нам у найближчу неділю легкий офіцерський пікнік за участю дружин і незаміжніх дівчат за містом? Це зблизить офіцерів, та й солдатам потрібно трохи