read-books.club » Бойовики » Борги нашого життя 📚 - Українською

Читати книгу - "Борги нашого життя"

175
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Борги нашого життя" автора Андрій Гарасим. Жанр книги: Бойовики. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 43 44 45 ... 58
Перейти на сторінку:
статися — що ти стільки часу спілкувався з ним й так і не допер, хто це.

Грінспен винувато шморгнув носом.

— Андрію, я теж не можу цього збагнути. Певно, він справді неординарна особистість…

— Така неординарна, що ти зібрався до нього у гості?

— Сем і про це сказав?

— Звичайно. Він дуже за тебе турбується. До речі, як і я.

— Ти розумієш, ще вчора я сам би до цього поставився, як до останньої фази божевілля. Але сьогодні… Я з ним спілкувався майже всю ніч.

— І що?

— Скажу так — дуже добре, Андрію, що ти його не вбив.

— Тепер я майже жалкую за цим.

— Насправді він виявився зовсім не такий, як ми його уявляли. Він набагато більше розуміє, ніж ми думали, об’єктивніше все оцінює. І основне — він хоче щось змінити. Це для мене стало справжнім відкриттям. Він реально хоче щось змінити. Він розуміє, де ми зараз всі знаходимося і хоче це поміняти. Реально хоче.

— І ти повірив, що це — правда? Що він тобі не навішав локшини на вуха?

— Ну, наприклад, ті лікарі, які поставили Віці правильний діагноз, працюють у його медичному проекті. Спеціальний медичний проект, який він фінансує. І, до речі, якби не він — ці лікарі вже давно б працювали за кордоном.

— А ти забув, що казав про нього буквально ще вчора? Забув, чому ми все це почали, для чого все це затіяли?!

— Я все пам’ятаю. І все ми робили правильно — виходячи з тієї інформації, яку мали на той момент, тоді все це було абсолютно логічним. Але зараз я отримав змогу побачити його з іншого боку, і це, відповідно, вносить корективи у моє сприйняття…

— Послухай, мудрагелю, — я не зчувся, як пальці сплющили пластиковий стаканчик, з якого я щойно пив каву. — Ти так і не зрозумів з ким маєш справу? Його інша і єдина сторона — це прострелені голови, відбиті нирки, вкрадені на всьому і у всіх гроші. У цьому всьому і є він. Все інше — просто брехня…

— Андрію, зрозумій, — почав Грінспен тихим, майже благальним тоном. — Йому теж набридло все, що відбувається навколо нас. Можливо навіть більше, ніж нам, тому що йому є що втрачати. І він реально хоче змін. І йому потрібні однодумці. Сам, навіть з такими ресурсами, як у нього, він не зможе цього зробити.

— І тому ти йдеш до нього на зустріч?

— Так, саме тому я відповів ствердно на його запрошення і йду до нього на зустріч. Ти можеш мене вважати дурнем чи ідіотом, ким завгодно. Але сьогодні я йду на зустріч з ним.

— Адресу не підкажеш?

— Для чого це тобі? Ти ж ніби, я так розумію, вже все сказав йому вчора?

— Можливо між нами залишилась недомовленість.

— Ну… — протягнув Грінспен. — Ти обіцяєш поводитись добре?

— Хіба досі я поводився погано?

— Гаразд, — нарешті погодився Грінспен. — Думаю, він не матиме нічого проти тебе. До речі, він про тебе питав.

— Он як. І що саме його цікавило?

— Та нічого особливого. Просто запитав, де ти, що з тобою. Наскільки я розуміюся на людях, він на тебе не сердився…

Грінспен ще трохи пофілософствував на тему багатогранності людської натури і нарешті назвав місце та час зустрічі, яка, як з’ясувалося, мала відбутися вже за півгодини. Тому я швиденько попрощався з Гринем, оскільки з вокзалу до обумовленого місця був не близький світ. Коли зачиняв за собою двері забігайлівки, мене хтось погукав. Це була прибиральниця, яка показала рукою на стіл, за яким я сидів. Під столом я забув сумку зі спакованими у дорогу речами.


До будинку, де мала відбутися зустріч, я, звичайно ж, дістався з запізненням — Грінспен вочевидь був уже всередині. Цей триповерховий будинок, який правив йому за резиденцію, справляв непогане враження — ще дореволюційна будова була пристойно відреставрована. Враження трохи псували кілька охоронців, усі в бездоганних костюмах, але вираз їхніх облич чомусь нагадав недавнє минуле — шкірянки та спортивні штани їм пасували би більше. Під пильними поглядами охоронців я пройшов до дверей, і, подзвонивши, увійшов… На рисепшині сиділо ще кілька таких типів. Я назвав їм своє прізвище і сказав про заплановану зустріч. Один з них кивнув головою, так наче чекав на мене, і зробив знак слідувати за ним. Ми зайшли до ліфта, який безшумно підняв нас на третій поверх. Пройшли по довгому коридору і зайшли до якоїсь зали.

— А ось і наш друг, — почув знайомий голос. Повернувши голову, побачив біля стіни, поряд зі столом, заставленим наїдками, Грінспена і… його.

— Я вітаю тебе, — мовив він, усміхнувшись. На лівій скулі темнів синець, вочевидь, від мого удару руків’ям пістолета. — Давай, підходь ближче. Чого ти там стоїш? Може заскромно, але перекусити можна…

Я машинально зробив кілька кроків вперед до столу з їжею і… зупинився.

— Я тут дещо вже озвучив, — подав голос Грінспен. — Сказав про те, що наша країна, наше суспільство зараз стоять перед низкою проблем, які накопичувалися навіть не десятиліттями, ні, століттями все це у нас збиралось і консервувалось. Аж доки вся ця страшна маса, всі ці невирішені внутрішні та зовнішні проблеми, на які ми безвідповідально не реагували,

1 ... 43 44 45 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Борги нашого життя», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Борги нашого життя"