Читати книгу - "Борги нашого життя"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Грінспен винувато шморгнув носом.
— Андрію, я теж не можу цього збагнути. Певно, він справді неординарна особистість…
— Така неординарна, що ти зібрався до нього у гості?
— Сем і про це сказав?
— Звичайно. Він дуже за тебе турбується. До речі, як і я.
— Ти розумієш, ще вчора я сам би до цього поставився, як до останньої фази божевілля. Але сьогодні… Я з ним спілкувався майже всю ніч.
— І що?
— Скажу так — дуже добре, Андрію, що ти його не вбив.
— Тепер я майже жалкую за цим.
— Насправді він виявився зовсім не такий, як ми його уявляли. Він набагато більше розуміє, ніж ми думали, об’єктивніше все оцінює. І основне — він хоче щось змінити. Це для мене стало справжнім відкриттям. Він реально хоче щось змінити. Він розуміє, де ми зараз всі знаходимося і хоче це поміняти. Реально хоче.
— І ти повірив, що це — правда? Що він тобі не навішав локшини на вуха?
— Ну, наприклад, ті лікарі, які поставили Віці правильний діагноз, працюють у його медичному проекті. Спеціальний медичний проект, який він фінансує. І, до речі, якби не він — ці лікарі вже давно б працювали за кордоном.
— А ти забув, що казав про нього буквально ще вчора? Забув, чому ми все це почали, для чого все це затіяли?!
— Я все пам’ятаю. І все ми робили правильно — виходячи з тієї інформації, яку мали на той момент, тоді все це було абсолютно логічним. Але зараз я отримав змогу побачити його з іншого боку, і це, відповідно, вносить корективи у моє сприйняття…
— Послухай, мудрагелю, — я не зчувся, як пальці сплющили пластиковий стаканчик, з якого я щойно пив каву. — Ти так і не зрозумів з ким маєш справу? Його інша і єдина сторона — це прострелені голови, відбиті нирки, вкрадені на всьому і у всіх гроші. У цьому всьому і є він. Все інше — просто брехня…
— Андрію, зрозумій, — почав Грінспен тихим, майже благальним тоном. — Йому теж набридло все, що відбувається навколо нас. Можливо навіть більше, ніж нам, тому що йому є що втрачати. І він реально хоче змін. І йому потрібні однодумці. Сам, навіть з такими ресурсами, як у нього, він не зможе цього зробити.
— І тому ти йдеш до нього на зустріч?
— Так, саме тому я відповів ствердно на його запрошення і йду до нього на зустріч. Ти можеш мене вважати дурнем чи ідіотом, ким завгодно. Але сьогодні я йду на зустріч з ним.
— Адресу не підкажеш?
— Для чого це тобі? Ти ж ніби, я так розумію, вже все сказав йому вчора?
— Можливо між нами залишилась недомовленість.
— Ну… — протягнув Грінспен. — Ти обіцяєш поводитись добре?
— Хіба досі я поводився погано?
— Гаразд, — нарешті погодився Грінспен. — Думаю, він не матиме нічого проти тебе. До речі, він про тебе питав.
— Он як. І що саме його цікавило?
— Та нічого особливого. Просто запитав, де ти, що з тобою. Наскільки я розуміюся на людях, він на тебе не сердився…
Грінспен ще трохи пофілософствував на тему багатогранності людської натури і нарешті назвав місце та час зустрічі, яка, як з’ясувалося, мала відбутися вже за півгодини. Тому я швиденько попрощався з Гринем, оскільки з вокзалу до обумовленого місця був не близький світ. Коли зачиняв за собою двері забігайлівки, мене хтось погукав. Це була прибиральниця, яка показала рукою на стіл, за яким я сидів. Під столом я забув сумку зі спакованими у дорогу речами.
До будинку, де мала відбутися зустріч, я, звичайно ж, дістався з запізненням — Грінспен вочевидь був уже всередині. Цей триповерховий будинок, який правив йому за резиденцію, справляв непогане враження — ще дореволюційна будова була пристойно відреставрована. Враження трохи псували кілька охоронців, усі в бездоганних костюмах, але вираз їхніх облич чомусь нагадав недавнє минуле — шкірянки та спортивні штани їм пасували би більше. Під пильними поглядами охоронців я пройшов до дверей, і, подзвонивши, увійшов… На рисепшині сиділо ще кілька таких типів. Я назвав їм своє прізвище і сказав про заплановану зустріч. Один з них кивнув головою, так наче чекав на мене, і зробив знак слідувати за ним. Ми зайшли до ліфта, який безшумно підняв нас на третій поверх. Пройшли по довгому коридору і зайшли до якоїсь зали.
— А ось і наш друг, — почув знайомий голос. Повернувши голову, побачив біля стіни, поряд зі столом, заставленим наїдками, Грінспена і… його.
— Я вітаю тебе, — мовив він, усміхнувшись. На лівій скулі темнів синець, вочевидь, від мого удару руків’ям пістолета. — Давай, підходь ближче. Чого ти там стоїш? Може заскромно, але перекусити можна…
Я машинально зробив кілька кроків вперед до столу з їжею і… зупинився.
— Я тут дещо вже озвучив, — подав голос Грінспен. — Сказав про те, що наша країна, наше суспільство зараз стоять перед низкою проблем, які накопичувалися навіть не десятиліттями, ні, століттями все це у нас збиралось і консервувалось. Аж доки вся ця страшна маса, всі ці невирішені внутрішні та зовнішні проблеми, на які ми безвідповідально не реагували,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Борги нашого життя», після закриття браузера.