Читати книгу - "Довге темне передвечір'я душі"

Кейт ризикнула обернутися й подивитися туди, звідки вона прийшла. Уся вулиця була темна й поступово зливалася з чорнотою парка, який тепер не заспокоював Кейт, а загрожував їй жахливими уявними товстими сучкуватими коренями і підступним темним гнилим сміттям.

Вона знов розвернулася, опустивши очі долу.

Три острівця світла.

Вуличні ліхтарі гаснули не тоді, коли вона на них дивилася, а лише коли вона проходила повз них.

Вона міцно заплющила очі й уявила, де має бути найближчий ліхтар — попереду й трохи вище. Вона підняла голову й знов обережно розплющила очі, дивлячись прямо в оранжеве сяйво, що променіло крізь товсте скло.

Світло не блимало.

Не зводячи погляду з лампочки, від чого на сітківках залишалися плями-закарлючки, вона обережно рушила вперед, крок за кроком, зосереджуючи всю свою волю на тому, щоб ліхтар не погас. Лампочка продовжувала світити.

Кейт зробила ще один крок уперед. Лампочка продовжувала світити. Ще один крок — лампочка досі сяяла. Кейт стояла вже майже під нею, високо задравши голову, щоб утримувати лампочку в полі зору.

Кейт зробила ще один крок, і побачила, як нитка розжарення всередині скла блимнула й швидко погасла, залишивши по собі лише пляму на сітківках її очей, яка шалено стрибала перед нею.

Жінка опустила очі й спробувала подивитися вперед, але всюди гарцювали світлі плями, і в неї з’явилося відчуття, що вона втрачає контроль. До наступного ліхтаря вона побігла, і знов її прибуття було зустріте раптовою темрявою. Кейт зупинилася; важко дихаючи й кліпаючи очима вона намагалася заспокоїтися, дати зорові відновитися. Коли вона подивилася в напрямку останнього ліхтаря, їй здалося, що під ним хтось стоїть. Великий силует на тлі рухливих оранжевих тіней. На голові силуету стирчали величезні роги.

Спрямувавши шалений погляд у море темряви, вона несподівано для себе закричала на нього:

— Хто ви такий?!

Після короткої паузи відгукнувся глибокий голос:

— У вас є чим дошки з моєї спини прибрати?

Настала ще одна пауза, цього разу іншого, безладного характеру.

Пауза була довга. Вона нервово зависла, не певна, з якого боку її порушать. Потемніла вулиця набрала більш самозаглибленого, принишклого виразу.

— Що? — зрештою крикнула Кейт силуетові. — Я кажу… що?!

Великий силует поворушився. Кейт не могла як слід його роздивитися, бо перед очима в неї досі мерехтіли блакитні тіні, пропалені на сітківці оранжевим світлом.

— Я був приклеєний до підлоги, — сказав силует. — Мій батько…

— Це ви… Це через… — Кейт тремтіла від люті. — Через вас… Усе це? — обернувшись, вона сердито вказала рукою на вулицю, на той кошмар, який вона щойно перетнула.

— Дуже важливо, щоб ви знали, хто я.

— Справді? — спитала Кейт. — Що ж, скажіть мені своє ім'я, щоб я могла піти з ним прямо до поліції й звинуватити вас у порушенні громадського спокою абощо. У залякуванні. У перешкоджанні…

— Я Тор. Я Бог Грому. Бог Дощу. Бог Хмар, що височать. Бог Блискавки. Бог Стрімких Потоків. Бог Частинок. Бог Сил, що об'єднують і надають форму. Бог Вітру. Бог Урожаю. Бог Молота Мйольніра.

— Та невже? — скипіла Кейт. — Що ж, якби ви обрали для цієї заяви більш спокійний момент, то я могла б цим зацікавитися, але цієї миті мене це лише бісить. Увімкніть кляте світло!

— Я…

— Світло ввімкни, сказала!

Спочатку боязко, а потім на повну силу вуличні ліхтарі знов засяяли, у вікнах будинків теж з'явилося світло. Лампа над головою Кейт майже відразу лопнула й згасла. Жінка загрозливо глянула на чоловіка.

— Це була стара лампа, ненадійна, — сказав він.

Вона просто не зводила з нього лютого погляду.

— Ось, дивіться, — сказав він, — у мене є ваша адреса, — він простягнув отриманий в аеропорті папірець, неначе той якимось чином усе пояснював і повертав весь світ на правильну колію.

— Я…

— Назад! — крикнув він, здіймаючи руки перед обличчям.

— Що?

Повітря гучно зашелестіло й з нічного неба, націливши на чоловіка кігті, спікірував орел. Тор бив по ньому й відмахувався, доки велика птиця не відлетіла вбік, розвернулася, мало не врізавшись у землю, а потім оговталася й великими повільними змахами крил підняла себе в повітря й всілася на верхівку одного з ліхтарів. Міцно вчепившись за ліхтар кігтями, вона зупинила свій рух, від чого стовп ліхтаря затремтів.

— Геть! — крикнув на неї Тор.

Орел сидів і дивився на нього. Страхітливий монстр здавався ще страхітливішим через оранжеве світло лампи, на якій він сидів і яка відкидала на найближчі будинки його величезні крилаті тіні; на крилах птаха були дивні візерунки. Кейт здалося, що вона вже бачила ці візерунки, напевно в кошмарі, хоча звідки їй було знати, що зараз їй все це теж не сниться?

Безсумнівним