Читати книгу - "Кохати або помститися"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Яка різниця. Він такий же багатій, як всі інші. Як і я.
— Яким же чином все це має бути?
— Про це я ще думаю. Але треба квапитися, бо можна все зіпсувати. Скажу тобі, що працюю в різних напрямках. Згадав, що ти в нас колишній еколог, та, навіть екологів підключив.
— Щось знайшов?
— Щось знайшов. А спочатку думав, може тебе туди якось впровадити, а ти мені чорну бухгалтерію, тобто екологію принесеш, як сорока на хвості.
— Зараз на завод важко всунутися. Вважаєш, я не пробувала?
— Ти була сама по собі. А тепер ти зі мною. Я різні варіанти продивляюсь. Й такий теж, якщо основним не зможемо скористатися.
– Ігор, ти ж мені обіцяв!
— Обіцяв, що буде останній. От цей останній. І все. Потім ти вільна. Можеш повертатися у країну, можеш оставатися у Києві, а можеш їхати у Дніпро. Це тобі вирішувати.
— А як же ми?
— Це теж тобі вирішувати. Я би хотів, щоб ми залишилася разом. Я ще не думав про це так серйозно.
Тася замовкла та на її обличчі з'явився смуток. Вечір був зіпсований. Назад вони поверталися майже мовчки. Тепер Тася навіть не знала, як їй завести ту розмову про свою вагітність. Але це треба було зробити. Тепер Тася навіть не уявляла Ігорової реакції на свою новину. Вона була налякана, але розуміла, що мовчати не має сенсу.
Вночі, коли Тася вже майже спала, Ігор почав її ворушити. Тася прокинулася та подивилася на нього. «Тасю, ти дуже хочеш спати?» — якось невпевнено запитав чоловік. «Не дуже», — промовила дівчина. Вона почала ластитися до нього, як той любив. «А раптом це наш останній раз?» — промайнуло в її голові. Вони почали цілуватися й Тася була з Ігорем знов сама не своя, немов повірила в свої думки. Все було так, немов в останнє. Ігор сам собі не вірив. Ніч пройшла дуже бурхливо. Коли прокинулася, то вже Ігор готував їй сніданок. Він зайшов у кімнату із тацею в руках. На ній були кава та чай, а ще скибочки сиру та шматки в'яленої свинини. «Отакий в мене ранок!» — посміхнулася Таїсія. «Тася ти тепер сама не своя!» — промовив чоловік на поставив тацю на ліжко. Й добре, що поставив, бо відповідь Таїсії його налякала. Була б таця в долонях, впала би. Вона взяла у руки гарячий чай, відпила трошки та відповіла: «Ти помітив. Ігорю, це все через мою вагітність». Ігор остовпів. Він все ж присів на ліжко, але снідали вони мовчки. «Як це сталося?» — запитав Ігор та перший порушив їхню тишу. «Я думаю, що, коли ми були на яхті в Малазі», — відповіла Тася. «А може це не моя дитина? Хто там був до мене?» — покосився на неї чоловік. «Ігорю, по строкам вона твоя дитина. Твоя та тільки твоя», — заперечила Тася. «Я перевірялася після них усіх», — додала вона знов. «Що ти накоїла!» — казав Ігор. Він вже помітно нервував. Тася напружилася, бо пам'ятала його дуже лютого на яхті. «Ти все мені зіпсувала. Як ти не розумієш?» — злився Ігор. Тася мовчала. Ігор вдягнувся дуже швидко та вийшов з кімнати. Тася залишилася сидіти на ліжку. Почула, як він відчинив двері та вийшов з будинку. «Пішов. Куди він пішов?» — подумала вона.
Ігор злий блукав вулицею. Довгі та вузькі вулиці розлючували його ще більше. Зайшов у маленький ресторанчик та замовив віскі. Думки не давали йому спокій, навіть вже після третьої чарки. «Як вона могла зі мною так вчинити? В мене вже все виходило. Через того дурня Палкіна я зміг дібратися вже навіть до нього. А тут така халепа! Її вагітність. А я навіть не спитав строк. Скільки ж тут пройшло часу? Приблизно два місяці. Це не багато. Але, якщо це робити завтра, або на протязі цього місяця, або наступного. Але ж я поки не все підготував. Ні. Час затягується й вагітність не зупинити. Клята вагітність!» — він сидів та міркував. Потім зі злістю стукнув кулаком об стіл. Люди навколо почали на нього косо дивитися. Ігор вийшов з ресторану, подивився на годинник — вечір. Ігор повернувся до будинку.
Тася весь цей час, поки Ігоря не була відчувала себе не живою не мертвою. Вона склала ліжко. Пішла у душ. Все робила якось повільно, мов нежива. Пішла на кухню щось приготувала. Сіла на кухні за стіл та заплакала. «Боже, що я накоїла? Боже, я так до тебе давно не зверталася. Це кара? Ну скажи мені, будь ласка, це так ти мене караєш? Що мені робити? Дай мені відповідь. Дай мені сил все перенести, Боже, мій Боже!» — промовляла вона собі таку молитву та плакала. «Ігор може примусити зробити мене аборт!» — раптом подумала вона та злякалася. «Боже, я не хочу аборт. Ти слухаєш мене, Боже святий? Я не хочу вбивати цю дитину, ти чуєш мене, Господи?» — вона знов молилася та билася лобом об стіл. До неї повернувся той жах, що тримав її ще в Лебедині, а потім у лікарні. Її знов почала турбувати її доля. «Знов ця невизначеність! Що тепер зі мною буде?» — запитувала вона сама в себе. «Ігор утримував мене. Через нього в мене знайшлась робота. А раптом Богданов викине мене зі свого фонду. Бо це ж й Ігоря фонд. Вижене мене, як приблуду. Що мені робити?» — страшні думки заполонили мозок. Таїсія не знаходила собі міста. Металася по дому, як впечена. Невідоме лякало її.
Почула, як стукнули двері. Це повернувся Ігор. Тася підійшла до мийки та почала вмиватися. «Не требо, щоб він бачив мене заплаканою», — подумала вона. Обтерла обличчя рушником для кухні. Ігор знайшов її у кухні. «Нам треба серйозно поговорити!» — сказав він та пішов у кімнату. Тася зайшла за ним у кімнату та побачила, що Ігор сидить у кріслі. Вона стала перед ним, немов школярка, що провинилася. Він почав її вичитувати, а вона мовчала. Потім промовив, як вирок:
— Ти повинна зробити аборт. Я все вирішив.
— Чому я повинна робити аборт? Ігорю, це ж
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кохати або помститися», після закриття браузера.