Читати книгу - "Віннету І"

— Чому?

— Бо йому не спаде на думку покинути Дикий Захід, а там немає чорнильниць. Прерія схожа на озеро. Того, хто покохав її, вона вже не відпустить. Усі ці писальники книг не знають Дикого Заходу, бо якби вони його пізнали, то ніколи б звідси не поїхали тільки для того, щоби вимастити чорнилом кількасот сторінок паперу. Така моя думка, і я переконаний, що вона правильна.

— Неправда. Наприклад, я знаю одного, кому подобається Дикий Захід і хто хоче стати справжнім мисливцем. Але свого часу він повернеться додому, щоби писати про Дикий Захід.

— Справді? І хто це такий? — запитав він і глянув на мене з цікавістю.

— Можете самі здогадатися.

— Здогадатися? Я? Та невже ви маєте на увазі себе самого?

— Так.

— Чорт забирай! То ви хочете стати одним із нікчемних книгописів?

— Можливо.

— Дуже вас прошу, киньте навіть думати про це, сер! Це приведе вас тільки до фатального кінця, і ні до чого більше, повірте мені.

— Сумніваюся.

— А я переконаний. Можу навіть поклястися, — завзято крикнув він. — Ви маєте хоча б приблизне уявлення про життя, яке чекає на вас?

— Звичайно ж. Я подорожуватиму, щоби пізнати інші країни і народи, а потім знову повертатимуся додому, щоби спокійно записати побачене й почуте.

— Але навіщо, скажіть мені на милість?

— Аби навчити чогось корисного своїх читачів, а собі, при нагоді, заробити трохи грошей.

— Це ж треба! Навчити читачів! І заробити грошей! Сер, ви збожеволіли, качка б мене копнула! Ваші читачі нічóго від вас не навчаться, бо ви самі нічóго не знаєте. Як може такий ґрінгорн, як ви, дорослий і повноцінний ґрінгорн, стати вчителем своїх читачів! Запевняю вас, що ви не знайдете жодного читача, ні єдиного! І скажіть мені ще, будь ласка, чому саме ви повинні стати вчителем? Невже школярська братія у цілому світі недостатньо велика? І треба її ще збільшити?

— Послухайте, Семе, бути вчителем — це надзвичайно важлива, просто свята справа!

— Навіть нічого не кажіть! Вестмен — це набагато важливіше, у тисячі разів важливіше! Я знаю, про що говорю, бо я один із них, а ви щойно прибули сюди. Тож я забороняю вам ставати вчителем своїх читачів! І то цілком серйозно. Та ще й заробляти на цьому гроші! Що за дурнувата ідея! Скільки коштує така книга, яку ви збираєтеся написати?

— Один, два, три долари, залежно від кількості сторінок, мені здається.

— Чудово! А скільки коштує шкіра бобра? Маєте хоча б приблизне уявлення? Якщо ви будете розставляти пастки на дичину, то заробите значно більше, ніж коли повчатимете своїх читачів, бо навіть якщо ви знайдете таких, то нічóго, крім дурниць, їх не навчите. Заробляти гроші! Тут, на Заході, це найпростіше, що можна робити. Тут гроші лежать на дорозі, у прерії, в лісах, поміж скелями, на дні річок. А яке жалюгідне життя чекає на вас із писанням книг! Замість цілющої джерельної води Заходу ви питимете чорнило і гризтимете старе гусяче перо замість того, щоби ласувати ведмежою лапою чи смаженою бізониною. Замість блакитного неба над вами буде потріскана крейда стелі, а спатимете ви замість м’якої зеленої трави на твердій дошці, від якої вас поперек ломитиме. Тут у вас є кінь, а там буде лише обшарпаний стілець між ногами. Тут під час дощу ви тішитеся цим Божим даром, а там, щойно з неба впаде найменша краплинка, відразу ж будете ховатися під червону або зелену парасолю. Тут ви — свіжий, вільний і радісний чоловік із рушницею в руках. А там будете згинатися над письмовим столом і розтратите силу свого тіла на тримання пера чи олівця, який… досить, я більше нічóго про це не скажу, бо мене це тільки дратує. Але якщо ви справді налаштувалися стати вчителем своїх учнів, то ви — найнещасніший у світі чоловік, качка б вас копнула!

Він страшенно розізлився. Його очі блищали, а щоки пашіли, навіть ніс розчервонівся, як це можна було побачити за густою бородою. Я припускав, що саме його так дратувало, але оскільки хотів почути це від нього самого, то ще підлив олії у вогонь.

— Але, любий Семе, я переконаний, що якби я справді здійснив свій намір, то саме вам це було б дуже приємно.

— Приємно? Мені? Я тримаюся від таких дурниць подалі! І щоб ви знали, терпіти не можу таких жартів!

— Це не жарт, я говорю серйозно.

— Серйозно? Щоб вас грім побив! Що значить серйозно? І чим я мав би тішитися?

— Собою!

— Собою?

— Так, собою самим, бо ж про вас також буде йтися в моїх книгах.

— Я — я? — пробурмотів він, і його очі стали ще більшими.

— Так, ви. Я ж писатиму і про вас.

— Про мене? Про те, що я роблю, що кажу?