Читати книгу - "“Культурна революція” в Україні, або Управління деградацією"

Зигмунд Фрейд, кумир світового єврейства, був правовірним іудеєм і особливим шанувальником кабали, членом масонської ложі Бней-Бріт і сіоністської організації[158]. Наукові погляди Фрейда — розвиток ідей кабали в галузі психології. За вченням кабали, насолода є не лише основною категорією життя, а й головною його метою. Енергія насолоди — це втілення усього існуючого. Ці думки Фрейд проводить у своїй теорії психоаналізу, яка стверджує: людина живе за принципом насолоди, намагаючись задовольнити свої бажання, передусім сексуальні; вся культура людства — сублімація незадоволення сексуального бажання. Якщо людина не задовольняє свого бажання, воно йде у сферу підсвідомості й починає зсередини травмувати її. Фрейд робить важливий для содомітів висновок, який є розвитком кабали: людина бісексуальна споконвічно, і будь-які її забагання у сфері сексу є природними. Всі заборони в цій галузі — релігійні забобони.

Те, що Фрейд обґрунтував теоретично, Хіршфельд почав втілювати в життя. В 1986 р. він надрукував статтю під назвою “Сафо і Сократ”, в якій стверджував, що содомітство є нормальним явищем, і співтовариство не повинно його осуджувати. В 1897 р. на гроші багатих євреїв Хіршфельд заснував “Науковий гуманітарний фонд” — перший в історії легальний союз содомітів, який розпочав активну пропаганду гомосексуалізму і гучну кампанію за скасування закону, що забороняв у Пруссії сексуальні стосунки між чоловіками.

З 1903 по 1922 рік содомітський союз Хіршфельда видавав перший у світі альманах геїв і лесбіянок — “Щорічний огляд для людей невизначеної сексуальної орієнтації”. Хіршфельд зумів заручитися підтримкою високопоставлених гомосексуалістів з оточення Вільгельма II. З тюрем було випущено тисячі злочинців-содомітів. У 1907 р. спалахнув політичний скандал — справа Мольтке — Хардема — Еленберга, і німецьке суспільство дізналося, що содоміти, яких підтримують єврейські вожді, мають потужну опору в уряді.

Содоміти організували збір підписів за скасування закону проти геїв. Їхні емісари побували у багатьох країнах світу й зібрали 6 тис. підписів, в тому числі Альберта Ейнштейна, Еміля Золя, Германа Гессе, Томаса Манна і навіть Льва Толстого[159].

Після Першої світової війни організований содомітський рух отримує ще один заклад. Разом з “Науковим гуманітарним фондом” розпочинає свою діяльність “Інститут сексуальних наук” під керівництвом Хіршфельда. Інститут стає центром содомітського розтління не лише для Німеччини, а й для інших країн. У 1919 р. за його сприяння виходить фільм, що пропагує гомосексуалізм. У Німеччині, Великий Британії та США виникають десятки содомітських організацій із своїми газетами, журналами, клубами, готелями для розваг.

З 1919 р. німецький єврей А. Бренд випускає газету “Євгеній” — орган “чоловічої культури, дружби і свободи”. У 1921 р. Бренд і Е.Фасбіндер видають содомітську газету “Дружба і свобода (проти буржуазної моралі)”. З 1924 р. вона починає виходити під назвою “Дружба”, визначивши себе як орган усіх геїв і лесбіянок[160].

У США содоміти організували союз в Чикаго (1924), у Франції — в Парижі, у Великій Британії — в Лондоні і Манчестері. Створюється загальносвітова організація содомітів — Всесвітня ліга сексуальних реформ, яка в 1923 р. об’єднувала майже 130 тис. геїв і лесбіянок[161].

Отримуючи підтримку від єврейських кіл, содоміти для розширення свого впливу використовували брудні засоби — підкуп, шантаж, залякування. Приклад такої діяльності подав сам Хіршфельд. У 1902 р. він став винуватцем самогубства німецького промисловця Альфреда Крупна, помістивши в одній із берлінських газет інформацію про його гомосексуальні зв’язки. За свідченням людей, які оточували Хіршфельда, для досягнення політичних цілей він “цілком міг піти на шантаж, не зупиняючись перед використанням конфіденційної інформації. Різноманітні порушення ним професійної етики дали привід певній частині його послідовників на чолі з Бенедиктом Фріндландером відколотися від нього і створити паралельний рух під назвою “Товариство нетривіального”[162].

Свавілля і злочини содомітів викликали обурення в багатьох країнах. Нормальні люди не раз били злочинців, громили й підпалювали офіси їхніх спілок і редакцій. У 1920 р., наприклад, обурені жителі розігнали мітинг, організований содомітами в центрі Мюнхена, а самого Хіршфельда побили. В 1933 р. у Німеччині було відновлено закон проти гомосексуалістів, і багатьох содомітів знову посадили до в’язниці, а їхню літературу спалили.

Після Другої світової війни содомітський рух знову набирає сили. Під егідою Міжнародного комітету за сексуальну рівність збираються всесвітні конгреси содомітів.

29 серпня—2 вересня 1952 року у Франкфурті-на-Майні відбувся 2-й конгрес за сексуальну рівність. Він був останнім, на якому лідерство належало содомітам з Німеччини. В 50-х — 60-х роках центр сексуальних злочинців перемістився до США. Знову зазвучали імена американських гомосексуалістів — А. Кінсі, І. Верес, Д. Арго, Ю. Візенбах, Р. Візенжаген, вони тиражувалися у виданнях найбільших газет і журналів США. В Нью-Йорку виник Фронт звільнення сексуальних меншин, який став штабом здійснення сексуальної революції в частині пропаганди й насадження содомітства.

Содомітство стало способом життя більшої частини Америки. Її символ сьогодні — єврейська акторка, лесбіянка Мадонна (справжнє ім’я Л. Чікконе). Важко знайти таке поєднання вульгарності, відсутності смаку й демонстративної розбещеності, на яких вона, власне, й зробила собі кар’єру. На виду у населення всієї Америки ця содомітка постійно здійснює наругу над Християнською Церквою, блюзнірськи маніпулюючи хрестом між ногами. Оголосивши себе бісексуалкою, американська порнозірка робить гроші, займаючись содомізмом на сцені, бере участь у пансексуальних оргіях, мастурбуючи перед глядачами[163].

Содомізм знайшов своїх прихильників серед багатьох “християнських” церков США, зокрема лютеранської, кальвіністської, євангелістської, а також єпіскопальної церкви, унітарїїв і методистів.

Проте іудеї не втілювали свої сексуально-маревні