read-books.club » Сучасна проза » Биті є. Макар 📚 - Українською

Читати книгу - "Биті є. Макар"

228
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Биті є. Макар" автора Люко Дашвар. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 43 44 45 ... 69
Перейти на сторінку:
кожен рух – тільки такий, щоби на нього вистачило сил.

– Ти! Знаю!

– Ні…

Макар дряпає поглядом коханчині очі й раптом усвідомлює – Марта не бреше.

– Хто?

– Не знаю…

Макар відпускає Мартині зап'ястки, обіймає поривчасто й хижо.

– Допоможи мені! Допоможи, Марто! Ти усе можеш! Я знаю! Треба дізнатися, хто за цим стоїть! Підключити Сердюка, усіх… Ми їх, блін, порвемо! Ти…

– Сашенька…

Це відмова. Макар відштовхує Марту, ногою по дверях – буц! Закрилися.

– Не треба так зі мною! – йде на коханку, тремтить від люті. – Краще давай по-людяному Я ж можу дістати твої розписки, Мата Харі, блін!

Марта відступає у вітальню. Крок за кроком. Посміхається сумно. Макар переступає поріг вітальні, на мить забуває про все. Чорна стеля, запах гару, вигорілий шмат паркету посередині, прямо під люстрою, а при стіні – новенький диван від Зузунага і крісла від Казалі.

– Що тут…

– Нані… Речі твої палила.

Гар виїдає очі, шкребе горло. Макар безпорадно озирається.

– Як… вона дізналася? – питає врешті.

– Подарунок мій для тебе під холодильником знайшла… – каже Марта. – Я заздалегідь купила… Сусіди зателефонували… Що тут горить… Приїхала… Двері навстіж. Одяг твій димить… Посеред кухні каблучка… Листівка моя… Це доля, Сашенько…

– Доля?! – визвіряється. – Тільки не треба мені тут про долю! Як дурна з тими холодильниками! У тебе не вистачає розуму надійнішу схованку знайти?! Доля… Давай! Думай, як мені фабрику повернути, бо Сердюк із тобою валандатися не буде!

– Віддай мої папери…

– А не злипнеться?! Так! Ти… давай… Іди звідси. Мені відпочити треба. Завтра зустрінемося, і щоби ти уже знала…

– За півгодини по мене чоловік приїде.

– Який ще чоловік?

– Законний…

– Блін, ну ти швидка! І хто у нас законний чоловік?

– Генерал Баклан…

– Ну… Це не міняє діла. Хай приходить… Я йому поясню популярно, з ким його обраниця трахалася, як та навіжена! Хочеш, аби вбив?

– Спочатку він уб'є тебе.

Точно! Макар біжить до балкону. Порожньо! Відриває з підлоги дошку, намацує пакунок. Є! Тремтить: хоч би Баклан не з'явився, бо не викрутиться. Навіщо йому менти? Ментів не треба! Біжить до дверей, розмахує пакунком.

– Дірка під підлогою на балконі… Рекомендую! Мало хто здогадається. Я пішов. Завтра зателефоную. Хочеш отримати назад оцю фігню, знайди мені рейдерів! І з Нані поговори! Придумай щось! Ти ж не дурна, сонце! Що хочеш ліпи, але Нані повинна повірити, що ми з тобою тільки колеги. Ясно?!

Салон автівки – останній притулок.

– Ночувати нема де. Круто… – засинає прямо за кермом.

Ляскає себе по щоці. Не можна! Не можна спати в автівці, ще й під Мартиними апартаментами. Як не волоцюжки пограбують, так Баклан придушить. Вмикає двигун. Зараз, зараз… Готель… «Либідь»… Поряд. У нього є гроші. Це доля, що він… прихопив у Ковель Мартині сто тисяч… Уже не сто. Білий шовк. Триста баксів за метр. Десять метрів… Чи трохи більше. Двадцять п'ять штук гривнями Пішольському віддав.

– Сімдесят п'ять… залишилося…

Гальмує біля «Либеді», виходить з автівки, скидає в рюкзак усе цінне – документи, ключі, гроші. Розгублено дивиться на забитий зразками тканин салон: а як розкрадуть за ніч?

– Привіт, покидьку!

Макар не реагує. То не до нього. Його нині вже трахнули. То когось іншого намірилися.

– Макаров, сволота!

Що? Механік повертається на звук.

– Фома? Блін… Ти ще…

– Сука! Мені через тебе місяць безплатно пахати! – Фома суне на Макара, вишкірився, аж зуби назовні. – Я тебе, падло, зарию…

– Фома… Давай… завтра…

– Мені збитків нарахували на п'ять тисяч! Зуб вибили! Сука! Ти ж обіцяв заплатити…

– Так, не сци! Зараз… – Макар витягує з рюкзака упакований банком стосик – Десять тисяч. – Ось… Тут десять… Відрахуй собі п'ять…

Ковтає голодну слину і раптом додає:

– Зачекай! Залиш усе… Можна, я в тебе перекантуюся? І… довезеш мене… до себе? Щось я…

…Патлатому Фомі цікаво: крутить кермо, зиркає на механіка. Брудний, побитий, тхне від нього, як від волоцюги. І спить дивно – як ото мертвий. Ледве дихає.

– Середній клас, блін… – кривиться Фома скептично. Зосереджується на дорозі. Міст Патона, Ленінградська площа, Празька, Алма-Атинська до кінця. Поки до ДВРЗ доїдеш – виспатись можна.

Наступного ранку Макар прокинувся від запаху яєчні. Розгублено заборсався у квітчастому, як луки, простирадлі. Усівся на розкладеному дивані посеред невеличкої затишної кімнатки з радянською стінкою, до краю була забитою не кришталем – книжками. Роззирнувся безпорадно: де я? Портрет Олежки Фоміна на стіні – патлатий на якійсь горі. Два пальця догори – вікторі!

– Фома…

– Блін, я вільний! – веселий Фома спостерігав, як механік похапцем ковтає яєчню, колотив каву в турці. – Звільняюся! Круто, що ми тоді з тобою… Тепер є бабло. Може, бізнес якийсь замучу… Ми ж, блін, середній клас збиралися… піднімати власним прикладом. Ти як? Хто лице попсував?

– Менти…

– Що сталося?

– Потім…

– Добре… Ти надовго? Ні, я не проти. Удвох навіть веселіше. Просто люблю ясність.

– Не знаю… Може, тиждень-два…

– Нормально. Чуєш! Погнали в Карпати?! Снігу, кажуть, завалися…

– А як же «бізнес замутити»?

– А… Встигну, як гроші будуть. Відпочити час. Поїхали?

– Ні… У мене тут…

– Ще скажи – «фабрика». Умієш лапшу на вуха… А самому жити нема де.

– Є… Просто… так треба. Для діла. Залягти…

– Макаре, ти грабонув когось? У рюкзаку бабла… Менти застукали? Ну давай уже… Колися! Мені ж цікаво.

Макар насупився, стис виделку.

– Фома, блін… Відчепися. Без тебе…

Принюхався – звідки смердить?

– Дай мені якихось шмоток своїх. Помиюся, перевдягнуся…

– А бери у шафі що хочеш, – відказав Фома.

Їжа і тепла вода запустили мізки. Фома погнав до ресторану – борги віддавати, волю здобувати. Макар бродив Фоминим прихистком на вулиці Новоросійській, що вона одним боком ще в Києві, а другим уже в лісі. Дві кімнатки, одна менша за другу, крихітна кухонька – стіл-стілець-плитка, туалет і душ. Блін, стайня! На задвірках! Він ніколи не буде так жити! Вийшов на подвір'я. Напівзруйнований гараж… Отут мала бути Фомина автомийка?

– Треба йти, – прошепотів уперто. Купити одяг, під'їхати до фабрики – а що, як «Сігма» здиміла? Тоді би він потрапив на свою фабрику… Навіщо? Аж похолов. Є задля чого! Реєстр! На фабриці є справжній реєстр акціонерів, де чітко стоїть: Макаров Олександр Миколайович – мажоритарний акціонер, директор і фактичний хазяїн ВАТ «Есфір».

Заметушився – не кінець! Реєстр – це все! Можна подати до суду, смикнути Сердюка. Діяти можна! Згадав: ну, приміром, не реєстр, нотаріально засвідчена копія. її затребував Новаковський для держзамовлення. Макар пообіцяв підвезти, закрутився, усі необхідні документи Рудю передав, а копію реєстру… Копію кинув

1 ... 43 44 45 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Биті є. Макар», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Биті є. Макар"