Читати книгу - "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр."

Зате Топік запропонував зустрічатись. Ох, насмішив! Самого від землі не видно.

До вечора падаю. Від утоми мені погано. Денного заробітку вистачає тільки на їжу.

Де ти, радосте? Де ти, Хейдо? Відгукнись, щастя, побудь трохи зі мною.

Поля

12.06.

Сьогодні вихідний. Мама сказала, можна відпочити раз на місяць.

Я вчора на ринку мало не знепритомніла. Спека. А я не їм. Худа.

Але вихідний від ринку означає, що потрібно вимити і прибрати всю оселю, плюс натягати води. Так що мені й тут «весело».

З півгодини тому до мене у двері постукав хлопчик Тамерлан — син Красивої Лейли, яка живе в будинку навпроти. Тамерлану 8 років — він маленький. Каже:

— Полю, тебе там кличуть, надворі. Якісь хлопці — кажуть, що твої друзі. Іди.

Я відповідаю:

— Нікуди я не піду. У мене немає друзів, крім кількох дівчат із двору. Скажи цим людям, що мене немає вдома.

Не знаю, чому я сказала хлопчикові, що мене немає вдома, але це перше, що спало мені на думку. Він пішов. А я подивилась у вічко: справді якісь хлопці. Я їх уперше бачу! Дали дитині шоколадку. Щось знову просять. Тамерлан знову став стукати до мене у двері. Із сусідньої квартири вийшов Акбар. Покрутився в під’їзді й зайшов додому. Я дверей більше не відчинила.

Який жах!

P. S. Мені снився сон про Імрана, з яким я раніше разом навчалась у школі. Ми блукали якимось давнім містом, і з нами траплялися пригоди.

Поля

06.07.

Збираємося на ринок торгувати. Сьогодні я знов ходитиму по всіх торговельних рядах із коробкою в руках.

Я ходжу і кричу:

— Кому булавки та нитки? Купуйте!

Зрозуміла, що, коли ввечері здаю товар, мене обманюють. Упіймала на цьому одну з азербайджанок. Весь день ходила, торгувала, записувала, а потім вона порахувала мені ніби додатковий товар, якого я вранці в неї не брала. Сперечатися марно. А то взагалі не дасть товару. Азербайджанка Аня поїхала.

Грошей заробляю тільки на їжу. Ні копійки відкласти не можу.

Де минулий зошит щоденника, не знаю. Я його загубила. Тому не писала так довго.

Учора я спробувала торгувати товаром Арини. Але не пішло. Повернулася до своєї картонної коробки, яку тягаю цілий день на руках.

Мама без роботи. Кафе закрилося. Мама не може знайти роботу. Іноді навіть бере милостиню, якщо хтось дає заради Бога.

Думала, може, на ринку десь продають пістолети. Хотіла подивитися. Ніде не знайшла. Кажуть, тільки в магазині «Мисливець і рибалка», за Біржею.

Поля

08.07.

Незрозумілі звістки гуляють по нашому ринку. Начебто готується штурм Республіки Дагестан і знову буде війна.

10.07.

Учора вночі прочитала дивовижну книжку «Я в замку король!», про двох хлопчиків — злого і доброго. Зло перемогло, і добрий хлопчик покінчив із собою.

Нас переслідує зла доля. Померло кошеня. Воно нещодавно народилось, а я незграбно взяла його за шию і злегка придушила. Тепер я винна в його смерті. Боже мій! Як мені шкода. Як страшно! Яка я дурна й незграбна.

Топік на ринку заграє, вже одержав стусана. Торгівлі немає. Арина сумна.

Мілу, як з’ясувалося, з нашого класу видали заміж. За дядька якогось. А вона так кохала Ахмеда.

Поля

11.07.

Згадувала сьогодні родину хлопчика Вадика, який згорів у садах. Вони жили в будинку навпроти. Потім утекли з Чечні.

Їх приходили вбивати бандити з автоматами. Удень, годині о 16-й. Сусід, брат Рамзеса, постукав їм у двері, і вони відчинили йому як сусідові, а ввірвалися бандити. Сказали, що заріжуть. А якщо вони самі віддадуть гроші й золото, тоді розстріляють — зглянуться.

А вдома були бабуся Аксінья, і ще дівчина, і дядько Ігор. Дядькові Ігорю 25 років. Він сказав: «Добре, зараз дістану гроші» — і поліз у диван. Бандити йому дозволили. А він витяг звідти бойову гранату. І заявив, що зараз вони всі разом підірвуться.

Бандити дуже здивувались: вони думали, що прийшли в російську родину, ті злякаються і благатимуть змилуватись.

Бабуся Аксінья, щоправда, злякалась і стрибнула з балкона другого поверху — ногу зламала. А дядько Ігор вивів попід руки бандитів зі своєї квартири та сів із ними в машину. Граната могла вибухнути, а у дворі багато дітей. Бандити на своїй машині возили дядька Ігоря біля пустиря, а він руку не міг розтулити. І довелося бандитам жартувати! Веселити його! Дві години по тому він зміг розтулити руку й кинути гранату.

Потім бандити-чеченці привезли Ігоря додому і сказали, що вони дуже поважають його за хоробрість, убивати родину не стануть і тепер прийдуть захищати, якщо хтось інший нападе. Шляхетний учинок!

Бабусю Аксінью сусіди відвезли в лікарню. Наклали гіпс. Допомогла сусідка з нашого під’їзду, тьотя Тамара.

Після цього випадку російська родина швидко виїхала.

Поля

12.07.

Вітчим у селі. Там у нього стара мати. Він їй допомагає по господарству. Його мама у двадцять шість років залишилася вдовою. Чоловік потонув. Щоб дітей не забрали (як тут прийнято за чеченським законом), вона заміж ніколи більше не вийшла та ні з ким не зустрічалась. Адже якби стала зустрічатись, люди б сказали, що вона погана жінка, і рідня чоловіка відібрала б дітей назавжди.

15.07.

Учора гостювала в тьоті Алі. Ерик закінчив школу. До Чечні не поривається. Має постійну дівчину, з якою він разом живе. Вони кохають одне одного.

Я ж нічому не вірю в цьому житті. Адже загадала на Новий рік «радіти» — думала, що зрадію, коли він помітить мене. Але тепер інша називає його «коханий»!

Мені не прикро. Мені боляче. Він так і не помітив мене, мого почуття. А подобався мені більше за всіх!

Тьотя Аля хвалиться синовими романами.

Переходжу до новин дня. Сьогодні в м. Ґудермес був бій. Кажуть, напали ваххабісти. Це такі люди-бойовики, але не звичайні чеченці. А чеченці й араби. Війна! По-моєму, і в Ґрозному скоро щось затівається.

На ринку бачила жінку в паранджі. Чеченки й росіяни підходили до неї — торкалися тканини, питали, чому так одяглася. Жінка відповіла, що вона дружина араба, живе дуже багато. Купила продукти й пішла.

25.07.

Уночі стріляли. Я майже не спала. Булавки та нитки