read-books.club » Публіцистика » Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр. 📚 - Українською

Читати книгу - "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр."

189
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр." автора Поліна Вікторівна Жеребцова. Жанр книги: Публіцистика / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 42 43 44 ... 193
Перейти на сторінку:
купила мені годинник — навіть найдешевший. Безсовісна!

Ой, як боляче. У-у-у-у-у-у!

Поля

17.05.

Учора був мамин день народження. Я вперше їй нічого не подарувала. Зазвичай завжди готую подарунок, роблю його сама. На 8 березня цього року, крім солодощів, ще й листівку сама малювала.

У школі з дівчатами ми розмовляли про «Титанік». Про те, як через багато років після його загибелі плив інший корабель і почув сигнал про допомогу. Він кинувся до найближчого крейсера, але виявилося, що з тим усе гаразд. Тоді вирішили з’ясувати, звідки йде сигнал. Хтось же кличе на допомогу? І виявилося, що той сигнал іде з давно потонулого «Титаніка». Іде сигнал, незважаючи на те що корабель глибоко під водою.

Учора ми лягли спати, і раптом хтось став нам двері бити. Вітчима знову немає. Мама і я. Я пішла, подивилась у вічко: незнайомі чоловіки. Я постукала ополоником у стіну до тьоті Мар’ям (сигнал про допомогу). Сини тьоті Мар’ям тільки почали свої двері відчиняти, а ці чолов’яги незнайомі втекли!

От скажіть, будь ласка, кому ми жити заважаємо?

Поля

20.05.

Просто жах і ганьба! У нас у школі ось що придумали. Усім дітям дати путівки, у кого в родині є хтось, хто воював проти Росії, тобто — бойовик! Приходять зі списком, і кожна дитина говорить про дядька, батька або брата. Це в список записують!

Але ж багато дітей брешуть. Просто вони хочуть поїхати на море! Адже путівки до м. Сочі! Діти записують прізвище, ім’я й по батькові рідних, дату народження, де живуть, наче ті — бойовики, а вчителі ці списки збирають для когось.

Небезпечно, нерозумно, страшно. З нашого класу всі записались і давай на мене горлати, чого це я не записуюсь.

Але кого мені записати в бойовики, маму?! Вона мене по голові ковшем ударила. Так мама пиріжками на ринку торгує! Вітчима? Цей і з телевізором упоратися не може — не те що з якимись ворогами.

Нас тьотя Мар’ям від лиходіїв захищає, які на росіян нападають. Тьотя Мар’ям працює в котельні й сильно кульгає після давньої аварії.

Словом, хоч як дівчата з класу мене вмовляли, так я й не змогла нічого придумати. Одна з усієї школи до Сочі не поїду. І нехай.

Поля

26.05.

Усі з нашої школи влітку їдуть до Сочі. Мені прикро.

Я просила вчителів, щоб мене теж узяли, що в мене дідусь Анатолій під обстрілом у лікарні загинув. Мама хворіє, нервова така після війни. Але вчителі сказали:

— Не можна! Тільки дітям бойовиків путівки в Сочі!

Поїхав поїзд ту-ту-ту.

Побилася з Лунет. І ще їй надаю. Тому що сьогодні вона підкралась до мене і вдарила, я їй відплатила. Але вона ще раз підкралась — ударила і втекла.

Учора вона вихвалялася Хаві з нашого двору, що мене відлупцює, бо я дружу з ваххабістами, а саме з дівчатами Латифою та Сетою.

По-перше, вони — мої однокласниці; по-друге, що означає слово «ваххабіст», мені досі невідомо, зате відомо, що Латифа й Сета не фарбуються, не крадуть і завжди роблять уроки! А по-третє, не собача справа Лунет, з ким я розмовляю на перерві! Нехай стежить за своїм дядьком, який п’є горілку.

Лунет, як з’ясувалося, має теорію, що якщо я розмовляю з дівчатами у великих хустках, то сама стану їхньою подобою. А от і ні! У мене навіть хрест є з православної церкви.

— Я б порадила тобі шваркнути її як слід! — заявила мені Хава. — Нехай на все життя затямить!

Я пообіцяла, що затямить.

27.05.

Склала вірш:

Над морем летіла чайка,

І бризки від хвиль миготіли

На крилах її,

Як роса.

01.06.

Уже чотири дні торгую на ринку. Зиску мало. Грошей немає. Ніяких канікул мені не світить.

Учора була жахлива гроза. Гуркотів грім, з неба наче вилилося ціле озеро, і в момент на ринку води стало по коліно! Я боюся грому та блискавок. Кажуть, це поганий знак. Грому та блискавок бояться грішні люди. Але я боюся його тому, що він нагадує мені вибухи. Я промочила ноги! А ще ж до кінця не одужала. Усе мучуся з вухами та горлом. Голова болить.

Щодо з’ясувань стосунків між дівчатами з двору: усі врешті зрозуміли, що я говорю правду, і відлупцювали пліткарку і брехуху Лунет. Але не сильно. По-дружньому дали стусанів для розвитку свідомості.

Я маю план, як заробити й купити додому необхідні речі. Але торгівля поки що йде зовсім слабенько.

Поля

03.06.

На ринку мене рятують книжки. Якщо не ходити з коробкою по рядах (іноді я ходжу, розбиваючи за день ноги до крові), а стояти за столом (у нас немає свого, а чужий, вільний, рідко знаходиться), то я зазвичай читаю книжки. Я прочитала всі книжки з фізики, хімії, астрономії. Зараз читаю художні. «1001 ніч». Мені її Хава принесла.

Про бабусю Тосю і тьотю Алю нічого не чути. Вони раптом пропали зі своєю торбою.

Лунет приходила миритися. Помирилися.

07.06.

Писати немає коли. Спека! Треба торгувати. Встаю о 05.00 — зарядка. На 07.00 я вже на ринку. Додому йду о 19.30. Готую вечерю — і спати.

Я вирішила продавати сік на апараті. Ношу воду, сама заливаю. В апараті сік охолоджується, і я продаю його в стаканчиках. Збираю потихеньку гроші на свій план: купити в оселю нові речі. Мамі щодня віддаю тільки частину виторгу. Решта — секрет.

Господар апарата на ринку хороший. Це чеченець середнього віку. Йому подобається, що я ходжу в хустці та довгій спідниці. Він зве мене «Патошка» або «Фатима». А мені хочеться придумати собі якесь ім’я з арабської книжки «1001 ніч».

Пофарбувала волосся хною. Блищить. Руде. Але з-під хустки видно тільки декілька пасом.

На ринку, у ряду неподалік від мене, торгують азербайджанці. У них свої торговельні ряди. Є хлопчик Топік із татом. Топікові 15 років. Він смішний.

А мама познайомилася з дівчиною Луїзою на ринку, вона помідори продає й підробляє в кафе. Пише оповідання. Хоче бути письменницею!

У нас підросли кошенята. Їх звати Кузя, Седа, Лучик і Чипс. Навіть шкода їх віддавати. Чипса я залишу собі!

Поля

11.06.

Центральний ґрозненський ринок величезний! Люди як мурахи.

Крім соку, я ще торгую нитками, булавками. Жінка, яка дає їх під реалізацію, азербайджанка Аня, подарувала мені ланцюжок. Місяць із зірочкою на кулоні блищить. Мусульманський знак.

У

1 ... 42 43 44 ... 193
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр."