read-books.club » Фентезі » Напівзагублений 📚 - Українською

Читати книгу - "Напівзагублений"

179
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Напівзагублений" автора Саллі Грін. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 43 44 45 ... 73
Перейти на сторінку:
не з тобою. Я… — вагаюся, чи казати йому, але таки проваджу далі: — Я мав видіння, і воно підтверджує твої слова; я буду біля річки, в чудовому місці, але не тут і не з тобою.

— Видіння бувають оманливі.

— Я в курсі, — погоджуюсь, — але й вірю, що у своїй основі вони правдиві. Є в цьому певна невідворотність. Хоч яким шляхом я піду, вв’яжуся в бій одразу чи залишуся тут з тобою, але так чи так я зрештою опинюся там, біля річки.

Леджер киває.

— Ну, маю надію, що, здолавши Соула, ти повернешся сюди. Якщо ти маєш рацію, то кілька років тут зі мною не змінять твоєї остаточної долі.

— Здолавши Соула?

— Я бачу, ти налаштований рішуче.

— І ти допоможеш? Даси мені амулет?

Він ледь помітно киває та каже:

— Я не з тих, хто нічого не робить, але перемозі зла так само можуть посприяти й хибні вчинки добрих людей. Я хочу вчинити правильно і гадаю, що ти — саме та особа, якій можна віддати амулет.

— Дякую тобі. І я не обіцяю, що повернуся, але це цілком можливо.

— Життя повне можливих варіантів. Ходімо назад у хижу, поглянемо на амулет. Думаю, що Габріель чекатиме тебе.

— Він там?

— Я привів Габріеля в хижу ще до того, як зустрів тебе. Ми попили кави, хоча мушу зізнатися, що я додав до його горнятка кілька крапельок сонного зілля. Я лишив його спати в цілковитій безпеці, а тоді пішов по тебе.

Я прискорюю ходу, ледве не зриваючись на біг, а відтак бачу Габріеля, який стоїть біля хижі та дивиться на нас. Наближаюся до нього й усміхаюся.

— З тобою все гаразд?

Він киває.

— А з тобою?

— Так… нормально. Я програв бій і розмовляв протягом кількох минулих годин більше, ніж за минулі півроку.

З обидвох стволів?

Дві половинки амулета лежать на столі одна біля одної. Пергамент пожовклий, обидві половинки колись були добряче пожмакані. Вони точно пасують одна до одної; жодного шматочка не загублено. Леджер каже, що написи на амулеті — це магічні формули. От і весь амулет: написи на аркуші пергаменту. Написи дивні, я не можу розпізнати жодної літери, і якщо скласти разом дві половинки, то символи утворюють три кола, одне в одному.

Ми знову в хижі. Леджер сидить за столом навпроти мене, а Габріель коло мене. Крім амулета, на столі є глечик з трав’яним чаєм, порожня пляшка з круглим денцем, корок, сургуч, шнурок, свічка та сірники.

Я кажу Леджеру:

— Припускаю, скотчем його не склеїти?

Леджер усміхається.

— Якби ж усе було так легко. Амулет узагалі неможливо відновити, а навіть якби й було можливо, то його чари від цього суттєво змінилися б. Але це не означає, що дві половинки разом не працюватимуть. Бо саме так було задумано. Амулет заснований на балансі, рівновазі; і ти станеш втіленням цього балансу.

— Ти про мої власні дві половинки?

— І про це, і про щось значно більше. Покажи-но мені татуювання на твоєму пальці.

Я простягаю праву долоню. На моєму мізинці — три маленькі наколки: Ч 0.5. Леджер каже:

— Ван розповіла мені, що ці татуювання зробив чоловік на ім’я Волленд і кожна наколка на твоєму мізинці відповідає такій самій наколці на тілі. Волленд збирався відрізати твій мізинець і покласти його у відьомську пляшку, контролюючи тебе таким чином, примушуючи виконувати його волю. Я вірю в те, що фатум тепер зробив повне коло. Існує певний баланс між життям і смертю, між добром і злом. Ти розумієш?

— Інь і ян. Око за око. Даха та браха. Щось таке?

— Я мав на увазі не зовсім це, але так, ідеться про рівновагу між окремими частинами. Волленд збирався використати цей баланс, щоб набути влади над тобою, але ти теж спроможний скористатися цим і дістати владу над ним, — Леджер відпиває ковточок чаю. — Амулет не можна з’єднати наново, його не можна склеїти докупи, але він може захищати твій мізинець, а отже, і все твоє тіло, якщо ми покладемо амулет у пляшку разом з твоїм пальцем.

— Тобто… мені треба відтяти палець?

— Ну, я поняття не маю, яким ще чином він зможе опинитися в пляшці.

— А якщо це не спрацює?

— Тоді в тебе буде оригінальна оздоба для полички каміна.

— І це мусить супроводжуватися якимось замовлянням абощо?

— Я не бачу такої потреби. Є чари амулета, є змішана в тобі кров Білої відьми та Чорного чаклуна, є твій татуйований палець і вся твоя історія. Як на мене, магії цілком удосталь.

— Гаразд. Отже, коли все це буде там, цього буде досить? Я буду захищений, хоч де опинюся?

— Так. Поки пляшка буде ціла.

— То цю пляшку можна знищити?

— Звичайно. Це ж лише пляшка. Якщо її розбити та витягти з неї амулет, ти знову станеш вразливий. Але якщо пляшка буде в безпечному місці, ти будеш захищений. Пляшку можна використати і проти тебе. Якщо її нагріти, ти згориш; якщо заморозити, ти замерзнеш. Та я надійно її оберігатиму. Натане, ти мусиш мені довіритися. Це ціна моєї допомоги. Я оберігатиму пляшку, поки вона буде потрібна. А коли ти вб’єш Соула, я її розіб’ю, і ти знову станеш вразливий. Тоді я залишу амулет собі, а ти зможеш забрати свій палець, — він робить паузу, а відтак запитує: — Домовилися?

Я хочу амулет, але мені не до вподоби ідея щодо відьомської пляшки. Мені моторошно від думки про те, що я погоджуся віддати ту частинку свого тіла, якою хотів скористатися Волленд. Однак у мене, здається, немає великого вибору. Я киваю.

— Добре, — каже Леджер, дивлячись тепер на Габріеля. — Ну, то в кого є ніж?

Я не хочу використовувати для цього Феїрборн — чомусь мені здається, що його чари можуть завдати нещастя або вплинути негативно, — тому я дістаю ножа, подарованого мені Габріелем. Він завжди в мене на поясі, хоч я рідко ним користуюся.

Моя правиця лежить на столі. Я мушу відрізати мізинець аж біля основи, біля суглоба, тож я наставляю туди ніж, але доволі незграбно, і бажаю відтяти палець якомога швидше та безболісніше.

— Можеш доручити цю честь мені? — запитує Леджер, сягаючи по ніж.

Проте Габріель заперечує:

— Ні, — і він кладе свою долоню на мою, переплітаючи наші пальці довкола руків’я ножа. Він запитує: — Ти певний?

Я киваю, і він з силою тисне на ніж.

Кров бризкає на стіл, а мій мізинець здається

1 ... 43 44 45 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Напівзагублений», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Напівзагублений"