Читати книгу - "Таємнича історія Біллі Міллігана"

Тут озвався Рейджен:

— Я є проти того, шчоби про нас книжку писали.

— Чому? — запитав Артур.

— Тому шчо ви з Біллі та рештою почнете молоти язиками. Шчо, як ви ненароком розбовкаєте тсьому чоловікові про інші мої переступи, за які мене шче можуть покарати?

Артур подумав і сказав:

— Ми можемо оминати такі теми.

— До того ж, — додав Аллен, — у нас є лазівка, якою за бажання можна буде скористатись. Якщо під час бесід випадково випливуть факти, що можуть бути використані проти нас, Біллі всього-на-всього повинен буде дискредитувати книжку.

— Тобто як тсе?

— Треба буде просто все заперечувати, — пояснив Аллен. — Я стверджуватиму, ніби тільки вдавав, що в мене розщеплення особистості. Якщо я всіх переконаю, що це було шахрайство, книжку ніхто не схоче купувати.

— А якшчо в тсе не повірять? — запитав Рейджен.

— Байдуже, — стенув плечима Аллен. — Який видавець ризикне опублікувати книжку, коли людина, про котру там пишеться, заявляє, що то все побрехеньки?

— Аллен має рацію, — озвався Артур.

— І те саме стосується будь-якої угоди, підписаної Біллі, — докинув Аллен.

— Можна буде сказати, ніби він не тямив, шчо робить, коли її підписував? — уточнив Рейджен.

— «Невинний на підставі психічного розладу», хіба ні? — вишкірився Аллен. — Я розмовляв із Ґері Швайкартом по телефону. За його словами, я завжди можу сказати, ніби підписав папери у стані безумства. Або що лікар Кол під’юджував мене це зробити. І тоді угоду буде визнано недійсною.

Артур кивнув.

— У такому разі, гадаю, ми можемо спокійно дотримуватися плану і повідомити письменникові, щоб починав пошуки видавця.

— Я все одно вважаю, шчо тсе не є мудро, — заперечив Рейджен.

— А на мою думку, світ повинен почути нашу історію, — наполягав Артур. — Книжки, присвячені розладу множинної особистості, вже виходили друком, але нічого схожого на випадок Біллі дотепер іще не описувалось. Якщо люди збагнуть причини виникнення цієї недуги, це можна буде вважати нашим особистим внеском у розвиток психіатрії.

— До того ж, — ввернув Аллен, — ми заробимо грубі гроші.

— Тсе є найкрашчий і найбільш путній аргумент, шчо я за сьогодні чув, — відповів Рейджен.

— Я так і думав, що згадка про гроші зачепить чутливу стру у твоїй душі, — прокоментував Аллен.

— Це одна з найцікавіших суперечностей у Рейдженовій натурі, — зауважив Артур. — Він у нас затятий комуніст, але при цьому так любить гроші, що повсякчас їх краде.

— Але погодься: якшчо після сплати наших рахунків у мене шче шчось лишається, я тсе жебракам і нужденним оддаю.

— Та невже? — реготнув Аллен. — То, може, нас від сплати податків повинні звільнити за нашу доброчинну діяльність?

(4)

19 грудня редактор газети «Афінс Месенджер» зателефонував до шпиталю і запитав, чи не дасть Біллі Мілліган інтерв’ю. З дозволу лікаря Кола Біллі погодився.

Лікар Кол провів юнака до конференц-зали і відрекомендував йому редактора Герба Еймі, репортера Боба Екі та фотокореспондентку Ґейл Фішер. Кол продемонстрував журналістам полотна Біллі, а сам хлопець відповів на запитання про своє минуле, про знущання, жертвою яких він став, про спроби накласти на себе руки і про те, як його свідомість контролювали інші особистості.

— А як щодо виявів насильства? — запитав Еймі. — Чи можуть громадяни Афін бути впевненими, що, коли вам дозволять виходити у місто, як і багатьом пацієнтам із відділення відкритого типу, це не становитиме загрози для городян і їхніх дітей?

— Думаю, про насильство слід розмовляти не з Біллі, а з іншим його внутрішнім «я», — сказав лікар Кол.

Він забрав Біллі з конференц-зали, провів до свого кабінету, що розташовувався навпроти, всадовив юнака і мовив:

— Слухай уважно, Біллі. Я вважаю, що тобі конче необхідно налагодити доброзичливі стосунки з місцевою пресою. Тутешню громаду треба переконати, що з твого боку їм ніщо не загрожує, бо настане день, коли тобі захочеться без супроводу прогулятися до міста, зайти до художньої крамнички, подивитися фільм у кінотеатрі чи з’їсти гамбургер у кафе. Ці журналісти вочевидь ставляться до тебе прихильно. На мою думку, треба дозволити їм поговорити з Рейдженом.

Біллі принишк, його вуста беззвучно заворушились. За якусь мить він подався вперед, уп’явшись у лікаря Кола пронизливим поглядом.

— Ви шчо, лікарю Коле, розгубили весь глузд?

У Кола аж подих перехопило, коли він почув цей хрипкий суворий голос.

— Чому ти так кажеш, Рейджене?

— Так робити не є добре. Ми шчосили пратсювали над тим, шчоби Біллі більш не спав і на стсені був.

— Я не став би тебе кликати, якби не вважав, що це вкрай важливо.

— Тсе не є важливо. Тсе тілько шчоби газетам догодити. Я проти. І я на вас сердитий.

— Можливо, ти маєш рацію, — відповів Кол, стежачи за ним з осторогою. — Та все ж місцеву спільноту слід заспокоїти, показавши, що ти і справді такий безпечний, як каже суд.

— Мені до одного містся, шчо подумає спільнота. Я не хочу, шчоби з мене робили наживку для продажу газет. Не хочу більше ганебних заголовків бачити.

— Хай там як, а тобі таки варто поладнати з місцевою пресою. Враження, яке про тебе складеться у мешканців Афін, матиме безпосередній вплив на процес твого лікування і на те, чи буде тобі дозволено користуватися певними привілеями.

Рейджен замислився. Він відчував, що лікар Кол хоче показати його журналістам, аби таким чином підсилити ефект від усього, про що їм розповідав. Але разом із тим у словах лікаря був резон.

— То ви вважаєте, шчо я повинен поговорити з репортерами? — запитав Рейджен.

— Я б тебе не покликав, якби думав інакше.

— Гаразд, — погодився Рейджен. — Я зроблю тсе.

Кол повів його назад до конференц-зали. Журналісти дивились на них очікувально.

— Я є тут, шчоб відповісти на ваші запитання, — мовив Рейджен.

Боба Екі так вразив його акцент, що він аж затинатися почав:

— Я… е… тобто ми хотіли запитати… ну, ми хотіли впевнитись від імені місцевої громади, що ви… чи то пак що Біллі не схильний до насильства.

— Я можу застосувати силу, тілько якшчо хтось намагатиметься Біллі скривдити. Або заподіяти шкоду якій-небудь жінтсі чи дитині, — пояснив Рейджен. — У тсьому випадку я не стоятиму склавши руки. Як би тсе вам пояснити? Ось ви ж не допустите, шчоби якесь мурло ваше дитя зобидило? Ні. Ви будете боронити свою дружину, свою малечу та слабку стать загалом. Якшчо Біллі спробують завдати болю — я його захишчатиму. Але