read-books.club » Публіцистика » Світова гібридна війна: український фронт 📚 - Українською

Читати книгу - "Світова гібридна війна: український фронт"

222
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Світова гібридна війна: український фронт" автора Володимир Павлович Горбулін. Жанр книги: Публіцистика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 43 44 45 ... 153
Перейти на сторінку:
Путін і відіграє важливу роль у становленні та відродженні великодержавних амбіцій, проте у разі усунення його від влади політика РФ не зміниться. Росія завжди відчувала себе державою з особливою місією у світі; вважала, що коріння її історії сягає часів Візантійської імперії, нащадком якої вона себе й проголошує. Причому ця «імперія» змінювала свою форму в часі: від Третього Риму, панслов’янської держави до ядра комуністичного інтернаціоналу[36]. Такий підхід сприяє формуванню націо­нальної гордості російського народу, але водночас розпалює вороже ставлення до країн Заходу як таких, що не розуміють та не сприймають унікальності та важливості Росії у світі. Тому російський націоналізм характеризується ксенофобією[37], яку можна значною мірою вважати складовою сучасної російської ідеології.

Нині великодержавні амбіції Кремля базуються на концепції євразійства, яку активно просуває радник Путіна, соціолог та політолог О. Дугін. Ця концепція достатньо точно описує сприйняття Росією зов­нішнього світу. Так, Дугін вважає, що за однополярного світу при гегемонії США Росії буде відведено роль «поліцейського» у визначеному для неї регіоні, а збройні сили будуть реформовані і скорочені до рівня, необхідного лише для виконання «поліцейських» функцій[38]. Зокрема, йдеться про скорочення стратегічних озброєнь. Тому Дугін пропонує встановити мультиполярний світ та максимально обмежити вплив США.

Описуючи концепцію євразійства, Дугін розглядає чотири геополітичні полюси в світі. Це європейський або навіть євро-­африканський полюс, євразійський — Росія і ряд інших євразійських держав, тихоокеанський полюс (Китай і Японія) та існуючий американський полюс, який відмовився від глобального домінування й стиснувся до території між Атлантичним і Тихим океанами[39].

Але для побудови багатополярного світу необхідно зруйнувати існуючий світоустрій і зірвати проект глобалізації на ліберальних ринкових засадах.

Таким чином, протиставлення Росії Заходу та звинувачення його у проб­лемах РФ стало офіційним принципом зовнішньої політики краї­ни.

Російський правлячий клас дійшов висновку, що тільки подальша експансія може зберегти ті надбання, які є сьогодні у Росії. Тому націо­нальна безпека РФ тісно пов’язана з агресивними зовнішніми діями, оскільки вони повинні убезпечити краї­ну від зовнішніх загроз. З огляду на складність гео­політичної ситуації і той факт, що географічне положення не здатне забезпечити повною мірою безпеку Росії, єдиним гарантом, на думку росіян, є сильна держава, яка готова діяти агресивно задля захисту своїх інтересів.

У цьому контексті сусідні краї­ни розглядаються не як потенційні партнери для Росії: сусідів можуть використати «вороги» для послаб­лення РФ. Звідси випливає висновок, що Росія, як нація, прагне підкорити сусідні держави та послабити решту держав, бо вважає, що весь світ виступає проти неї.

Сьогодні можна виділити два підходи до реінтеграційного проекту РФ: один базується на єдності слов’янської культури, інший — на цілісності пострадянського простору. При цьому вважається, що Російська православна церква має бути невід’ємною частиною етнічності та культури[40].

Дугін, як послідовний адепт теорії євразійства, виділяє три шари в контексті євразійської інтеграції[41]:

— ядро інтеграції — сучасна Російська Федерація;

— зона Євразійського Союзу: територія країн СНД, що передбачає входження в єдине політичне утворення, свого роду конфедерацію;

— політичний простір всієї Євразії, структурований навколо інших силових полюсів: Китаю, Індії, Пакистану, Ірану, Туреччини, Афганістану тощо.

Отже, Росія відводить собі центральне місце на досить значній за обсягом території світу. Крім того, Кремль шукає підтримки серед колишніх великих імперій, бо існує ймовірність того, що ці краї­ни також прагнуть відновити колишню могутність і, до певної міри, не перешкоджатимуть діям Росії. Можна сформувати перелік потенційних союзників Росії у різних частинах світу. Це Німеччина та Франція в Європі, Туреччина та Іран — на Близькому Сході, Китай — в Азії тощо. Однак підходи до реалізації власних імперських амбіцій різняться. На відміну від інших провідних країн світу, які розраховують на свою фінансову владу, потужні економіки із значним обсягом ВВП, найкращі в світі навчальні заклади та наукові установи, Росія спирається на своє право вето в Раді Безпеки ООН, потужний ядерний потенціал та кіберзброю[42].

Звісно, РФ також прагне зберегти свою сферу впливу у краї­нах «третього світу», спираючись на спільне історичне минуле та великі інвестиції в ці краї­ни. В цьому аспекті важливими є зв’язки з краї­нами Латинської Америки.

Отже, можна окреслити певну модель відродження нової російської «імперії» та подати її у вигляді концентричних кіл. Ядром, безперечно, має виступати Російська Федерація. Далі йдуть тісно пов’язані з «ядром» колишні республіки Радянського Союзу. За ними — союзники Росії по всьому світі, в тому числі колишні краї­ни соціалістичного табору.

У Концепції зовнішньої політики РФ зазначається, що «у разі, коли партнери не будуть готові до спільних дій, Росія для захисту своїх націо­нальних інтересів буде змушена діяти самостійно»[43], що мовою дипломатії означає віднесення таких країн якщо не до ворогів, то до супротивників.

Цим також зумовлені інтереси Росії в Атлантичному регіоні, що є свого роду відповіддю на розширення НАТО та намаганням максимально зменшити сферу впливу США. Йдеться про «лінію розриву Гренландія — Ісландія — Велика Британія» (GIUKgap)[44]. Саме цей регіон є стратегічно важливим для Росії з точки зору створення надійного доступу до Атлантичного океану. Крім того, вздовж цієї «лінії» проходять важливі комунікаційні мережі, які з’єднують Європу з Північною Америкою. Руйнування, в разі необхідності, цих комунікацій надасть Росії суттєву стратегічну перевагу та частково ізолює Північну Америку від Європи.

Оскільки Росія має потужний Північний флот, дехто з експертів вважає, що саме цей регіон стане для неї наступним об’єктом військової агресії. Вже сьогодні Кремль починає реалізовувати цей вектор своєї зовнішньої політики: провокації в Балтійському та Північному морях є свідченням того, що Росія намагається оцінити потенціал захисту НАТО та країн Західної Європи в цьому регіоні за їх реакцією.

З погляду нинішнього кремлівського керівництва, колишні республіки СРСР є безумовною сферою інтересів Росії. Від початку 90-х років минулого століття Росія намагається відновити свою «імперію». Ці прагнення виявились у різних формах — від формування СНД, ОДКБ до ЄАЕС. Однак ці утворення не стали такими ж успішними, як, наприклад, ЄС або НАТО, оскільки в основі їх заснування лежали не стільки об’єктивні чинники та бажання вирішувати спільні проб­леми, скільки прагнення Росії зайняти місце регіонального лідера та об’єднати навколо себе колишні республіки СРСР.

Відсутність значних успіхів у цій площині також зумовила вибір агресивної стратегії у зовнішній політиці. Однак громадська думка щодо методів забезпечення націо­нальних інтересів не завжди збігається з реальною політикою. Так, 93 % громадян Росії вважали, що потрібно захищати росіян за кордоном. Проте якщо для цього потрібно застосовувати збройні сили — частка тих, хто поділяє цю тезу, зменшується до 38 %[45].

Референдум у Придністров’ї 2007 р., агресія проти Грузії у 2008 р. та проти Украї­ни — у 2014 р. свідчать про безперечну важливість цих країн для формування євразійської

1 ... 43 44 45 ... 153
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Світова гібридна війна: український фронт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Світова гібридна війна: український фронт"