Читати книгу - "Список Шиндлера"

— Я чув, що в цьому місті чимало шпигів, — пояснив він.

Маленький пан Шпрінґманн підвівся й узяв його за лікоть.

— У «Паннонії» ще непогано, — тихо сказав він Оскарові. — Це у «Вікторії» гестапівське кубло.

Шиндлер знов оглянув коридор, зачинив двері і повернувся на середину номера. Ставши біля вікна, він продовжив свою похмуру доповідь. Командують трудовими таборами люди, яких туди призначили за жорстокість і старанну роботу із зачистки гетто. Звичайно, там час від часу когось битимуть і вбиватимуть, а ще, напевне, буде корупція, пов’язана з їжею, тож в’язнів годуватимуть украй погано. Але навіть це краще за певну смерть у таборі знищення. Люди в трудовому таборі можуть мати доступ до якихось додаткових вигод, а когось із них можна забрати й таємно вивезти до Угорщини.

— Ці есесівці такі самі хабарники, як і всі поліцаї, правда? — спитали члени будапештського комітету порятунку.

— За моїм досвідом, — розкотисто пробасив Оскар, — немає жодного такого, хто не брав би.

Коли Оскар закінчив свою розповідь, звичайно, запала тиша. Кастнер і Шпрінґманн були не з тих людей, кого легко вразити. Вони все життя прожили під загрозою таємної поліції. Те, що вони робили зараз, викликало деякі туманні підозри в угорської поліції, яка була їм не страшна лише завдяки знайомствам і хабарам Саму, — і водночас респектабельні євреї ставилися до їхньої діяльності з презирством. Наприклад, Самуель Штерн — голова єврейської ради, член угорського сенату — відкидатиме цю розповідь Шиндлера як зловмисну фантазію, спрямовану на паплюження німецької культури і критику чесних намірів угорського уряду. Але ці двоє звикли чути найнеприємніші речі.

Так що Шпрінґманн і Кастнер не так були приголомшені свідченнями Шиндлера, як перебували в стані якогось болісного прозріння. Їхні ресурси тепер здалися мізерними, коли стало зрозуміло, що за ворог перед ними: не якийсь там пересічний і прогнозований Голіаф, а сам Бегемот. Можливо, вони вже обмірковували, як, окрім дрібних актів допомоги (трохи їжі для оцього табору, визволення отого інтелектуала, хабар для он того есесівця, щоб він трохи пригамував свій професійний ентузіазм), організувати якусь ширшу програму порятунку за шалені гроші.

Шиндлер упав у крісло. Саму Шпрінґманн поглянув на виснаженого промисловця.

— Ви справили на нас надзвичайне враження, — сказав йому Шпрінґманн.

Безумовно, вони надішлють доповідь за всіма його свідченнями до Стамбула. Це підніме палестинських сіоністів і Єврейський об’єднаний розподільчий комітет на більш рішучі дії. Водночас ці відомості передадуть Черчиллю й Рузвельту. Шпрінґманн погодився: Оскар має підстави перейматися, що йому можуть не повірити, бо це дійсно нечувані речі.

— Отож, — сказав Саму Шпрінґманн, — я дуже прошу вас поїхати до Стамбула і розповісти там про це особисто.

Після недовгого вагання: мати йому справу з потребами емалевого виробництва чи з ризиком перетину такої кількості кордонів — Шиндлер погодився. То ближче до кінця року, сказав Шпрінґманн.

— Тим часом ви будете регулярно бачитися в Кракові з паном Седлачком.

Вони підвелися, і Оскар побачив, як ці люди змінилися на лиці. Вони подякували й пішли, дорогою вниз перетворюючись на двох замислених будапештських професіоналів, які почули недобрі новини про організаційні проблеми у філіях своєї фірми.

Увечері доктор Седлачек зайшов до Оскара в номер і вивів його на жваві вулиці Будапешта повечеряти в готелі «Ґеллерт». З-за столика вони бачили Дунай, вогники його барж удалині. Це місто здавалося ще довоєнним, і Шиндлер знову відчув себе туристом. Після тверезого дня він пив темну «Бичачу кров» повільно, зважено тамуючи спрагу, і біля нього утворився невеликий ряд порожніх пляшок.

Посеред трапези до них приєднався австрійський журналіст доктор Шмідт разом зі своєю коханкою — витонченою золотистою угоркою. Шиндлер зробив комплімент дівчині, оцінивши її прикраси, і розповів, що й сам дуже любить коштовності. Але за абрикосовим коньяком він став менш товариським. Шиндлер сидів і трохи насуплено слухав балаканину Шмідта про ціни на нерухомість, торгівлю автомобілями й кінські перегони. Дівчина захоплено слухала Шмідта, адже результати його вдалих оборудок прикрашали її шию і зап’ястя. Але несподівана незадоволеність Оскара впадала в око.

Доктор Седлачек у душі посміхався: може, Оскар бачить своєрідне відображення свого власного багатства, власних звичок до торгівлі на периферії.

По вечері Шмідт і його супутниця пішли до якогось клубу, а Седлачек спеціально повів Шиндлера в інший. Вони сиділи, добираючи в уже геть нерозумній кількості barack, і дивилися на танцівниць.

— Отой Шмідт… — сказав Шиндлер, бажаючи прояснити це питання, щоб спокійно насолоджуватися нічною гулянкою. — Ви його використовуєте?

— Так.

— Не думаю, що таких варто використовувати, — сказав Оскар. — Він же злодій.

Доктор Седлачек постарався приховати посмішку.

— Ну як ви можете вірити, що він передасть ті гроші, що ви йому даєте? — спитав Оскар.

— Ми даємо йому відсоток із них, — відповів Седлачек.

Оскар подумав із півхвилини, а тоді пробурмотів:

— Мені не треба, в дідька, ніяких відсотків. Навіть не пропонуйте.

— От і добре, — сказав Седлачек.

— Нумо на дівчат дивитися, — сказав Оскар.

Розділ 19

Ще в той час, коли Оскар Шиндлер повернувся вантажним потягом з Будапешта, де сказав, що гетто невдовзі згорнуть, унтерштурмфюрер СС на ім’я Амон Ґьот їхав з Любліна, щоб провести цю ліквідацію і прийняти командування табором примусової праці (Zwangsarbeitslager) в Плашуві, який мав стати результатом ліквідації гетто. Ґьот був молодший за Оскара Шиндлера на якісь вісім місяців, але мав з ним значно більше спільного, ніж тільки вік. Як і Оскар, він виховувався в католицькій родині і перестав дотримуватися церковних обрядів у 1938 році, коли розпався його перший шлюб. Як і Оскар, він після школи вчився в реальній гімназії, де вивчав інженерію, фізику, математику. Тож Амон Ґьот був людиною практичною, не великим мислителем, хоч і вважав себе філософом.

Віденець Амон вступив до націонал-соціалістичної партії рано, ще в 1930 році. Коли Австрійська Республіка стурбувалась і заборонила цю партію в 1933 році, він уже належав до її служби безпеки — СС. Пішовши в підпілля, Ґьот вийшов на віденські вулиці після аншлюсу в 1938 році у формі молодшого командира СС. У 1940 році його підвищили до обершарфюрера, а в 1941 році він дослужився до офіцерського звання, яке в СС було значно складніше одержати, ніж у вермахті. Після піхотних навчань його поставили керувати зондеркомандами під час операцій в багатолюдному люблінському гетто, і своїми стараннями там він отримав право зайнятися ліквідацією краківського.

Унтерштурмфюрер Амон Ґьот, який тоді мчав спеціальним вермахтівським потягом з Любліна до Кракова,