Читати книгу - "Зоряна електричка, Олександр Юрійович Есаулов"

При цих словах Флоквел ледь не подавився зеленим плодом, зірваним з дерева на пробу:

— Над проблемами, вибачте, чого?

— Світової цивілізації. Може, ви і слів таких не чували?

— Мозю, відійдемо, поговоримо, — тихо сказав Флоквел другові, — щось мені тут не все зрозуміле.

Вони відійшли метрів на десять від тубільця, який, здавалося, полегшено зітхнув і застиг на своєму пеньку, навіть очі заплющив, аби сонячне світло не відволікало його від глибоких роздумів.

— Мозю, — обернувшись спиною до тубільця, почав Флоквел, — це повна маячня! Він каже такі речі, про які не може знати. Планета, світова цивілізація, суть буття… Ти глянь на нього, він же дикун! Як Фьюфел може знати про те, над чим ламають голови інші пофігісти, якщо він з ними не спілкується, та й у принципі спілкуватися не може? У нього ж немає жодних засобів зв'язку.

— Твоя правда! А як же інформація у довіднику про абсолютний розум? — запитав Мозя.

— Подумаєш, нема засобів зв’язку! Розумники! — чітко прозвучало у Флоквела в голові. — Ви хоча б запитали, а чи потрібні вони мені?

— Що ти сказав? — одночасно запитали рятувальники один одного, і так же одночасно відповіли: — Та нічого я не говорив!

Обидва повернулися до тубільця. Той, наче нічого не сталося, продовжував зосереджено роздумувати про сутність буття фігових пофігістів.

— Це що? Телепатія? — припустив Флоквел.

Тубілець демонстративно пересів до них спиною, ще глибше натягнувши на голову зеленого ковпака.

— Та ну вас! — чітко пролунало у них у головах. — Набридло!

Спецагенти перезирнулися.

— Агов, Фьюфеле, стривай! — Мозя махнув рукою.

— Фьюфеле, — звернувся до тубільця Флоквел, — ми шукаємо… Як його… Відбруньковіня, тільки нашого, зрозумів? Не з’являвся тут такий? На нас схожий, тільки на зріст менший, ось такий приблизно, — спецагент показав собі по плече.

— Ну, загубився… То радійте! Слава всепланетному розуму! Ніхто жерти не просить, ніхто не відволікає. Краса! Ох, і дурні ж ви! Ну, добре, добре… Зараз запитаю, — і замовк, міцно заплющивши очі.

Друзі мовчали й дивилися на тубільця з повагою. Правильно кажуть: не судіть необачно! Хто б міг подумати… Тубілець, на вигляд справжнісінький дикун, а ось на тобі! Без усяких засобів зв’язку спілкується із цілою планетою! Минуло кілька довгих хвилин. Нарешті Фьюфел розплющив очі і похитав головою:

— Ні, на планеті його не було. Ви помилились.

— Можливо. Так, ми дійсно могли помилитися. Дякуємо тобі, Фьюфеле, за допомогу. Ти нам допоміг, а я спробую допомогти тобі. Ви шукаєте сенс буття? Може, сенс буття — у продовженні самого буття?

— Це як? — здивувався тубілець.

— Дуже просто, — продовжував Флоквел, — десь у вашому розвитку сталася помилка. Як би у вас були комп'ютери, я би сказав: у вас стався збій програми. Ви розмножуєтеся брунькуванням, як рослини. Тоді виникає питання, а у чому різниця між тобою та деревом? Воно росте та приносить плоди незалежно від того, їсть хтось його плоди чи ні. Адже так? І ви також ростете та розмножуєтеся незалежно від того, потрібні ви комусь чи ні, правда ж? Ось і загубився у вас сенс буття.

— Ну? — Фьюфел навіть голову нахилив, намагаючись зрозуміти, до чого ж веде прибулець.

— А коли заради продовження вашого буття ви мали б докладати зусиль, тоді б одразу з'явився і сенс буття.

— Поясни! — зажадав Фьюфел.

— Жінки вам на планеті потрібні! — не витерпів Мозя дипломатичних вихилясів друга. — Що ти все ходиш околяса? Жінок їм на планету потрібно, хіба ні? Протилежну стать! У нас це зветься жінки, а та, яка народжує тобі дитину, — дружина. От дружина б тобі не дозволила цілий день паритися на сонці у ковпаку дурня!

— Це нащо? А думати?

— Думати? Працювати треба! Зрозумів? Вкалувати! Упиратися рогами! Рукави закасувати! А ти сидиш тут у ковпаку, наче блазень, і з листочком замість одягу! Ледащо! — Мозя розійшовся.

— Пригальмуй, — Флоквел узяв друга за руку, — дай йому в'їхати. Це зветься боротьба та єдність протилежностей, розумієш? Дві половинки одного цілого, але вони різні. Одна бореться з іншою, а тому, крім роздумів, у тебе з'явиться багато інших потреб. А для того, щоб їх задовольнити, треба працювати. Ось про що каже мій друг Мозя.

Фьюфел замислився.

— От і добре, — прокоментував Флоквел.

— Я щось не зрозумів, — Мозя наморщив лоба, — чому це у довіднику написано, що планета Фіга — планета абсолютного розуму. Щось я цього абсолютного розуму не бачу. Натовп ледарів. До речі, натовпу я теж не бачу.

— Не кажи, не кажи… Головна ознака класифікації яка? Чи може цивілізація шкодити сама собі? А ці…

— А… Дійсно! Вони нічого не роблять, тому і шкоди від них жодної! Нічого собі… Чистісінький абсурд!

— Маєш рацію, Мозю. Будь-яка справа, доведена до абсолюту, легко перетворюється на абсурд. Ну що, вертаємось?

Вони вже зробили крок у напрямку до буя, коли позаду ворухнувся Фьюфел:

— Не виходить.

— Що не виходить? — озирнувся Флоквел.

— Усе не виходить! Нащо мені самому створювати проблеми, а потім з ними боротися? Дурниця!

— Тьху ти! — спересердя плюнув Мозя. — А ще абсолютний розум!

— Стривай, — зупинив його Флоквел, — ну що ж… Це ваша справа. Мабуть, наша сорочка на чотири ваших руки не надягається.

Тубілець глянув на свої обидві ліві руки, потім на праві, перевів погляд на руки Флоквела, потім так само уважно оглянув Мозю і запитав:

— А що таке сорочка? Це те, що на вас вдягнуто? А нафіга вона мені? Я без проблем щодня замінюю лист. А щоб сорочку зробити, треба ж скільки усього? Забрудниться — пери її. Потім заводь пральну машину, пральний порошок, дружину, аби усьому цьому дати лад… Потім вона народить тобі відбруньковінів — і ви вважаєте, що у цьому сенс буття? Он він, у кущах, вимагає щось пожерти! Нащо мені решта, якщо я маю це щастя і без сорочки та прального порошку? Ближче до природи треба бути, дорогенькі мої. Ближче до природи!

— Фьюфеле! — почувся з кущів писклявий голос.

— Йдемо, Мозю! Головне ми дізналися: Манями Корпурами тут не було.

— Голову з цим філософом зломиш!

— Він тобі потрібен?

— Та пофігу!

— Ото і я так кажу…

* * *

Мер дав парингею для Мадингми. Агол від імені міської влади Асьї підписав угоду про повернення боргу за півроку і тут же під прицілом телекамер журналістів йому передали два довгоочікуваних контейнери. Уся делегація кілька хвилин посилено дякувала