Читати книгу - "Мистецтво брехні, Агата Задорожна"

Я кліпнула. Вілфредів голос іноді все ще звучав у голові так, наче я бачила його наяву. Спогади не тьмяніли з часом, а тільки ставали чіткішими, в’їдалися у саме єство. Я стиснула пальці на дзеркалі, навіть не розуміючи до кінця, що роблю. 

Ярош стояв переді мною, і в його очах з’явилося щось ще, окрім цієї спокійної злості. Наче він зрозумів, що прорахувався, що не виграв мене цим аргументом, а тільки сильніше розізлив. 

Дзеркало луснуло в ту мить, коли я вже вклала на язик прокляття. Воно таки зірвалося з губ, коли друзки полетіли в усі боки, впиваючись у долоні та зап’ястя і розлітаючись по столу та підлозі.

В пальцях, на яких почала повільно виступати кров, залишилася тільки мідна рама з одним шматочком скла, що дивом лишився на місці – у ньому я бачила своє зле око.