Читати книгу - "Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар"

      —  Ну що, виродку, не захотів ти по-хорошому розлучитися з шатлом, тепер буде по-поганому, -- зловтішно промовив Гронд, -- Хор Жи коли йому сироватку.

      —  Я її ще не допрацював, у дев'яноста відсотках випадків після її застосування піддослідний помирав, - обурився вівісектор, я ж навіть обуритися не міг, - А мені щойно обіцяли його тіло.

      Як би смішно не було, але в цей момент я був навіть трохи вдячний цьому червоноволосому виродку. Хоч і в своїх цілях, але він хоче зберегти мені життя. Я навіть пообіцяв собі, що його вбиватиму швидко, щоб не мучився, чого не міг обіцяти цій гниді Гронду і його господареві.

     Подальші слова тільки підкріпили моє бажання піддати їх болісній смерті, та так щоб вона тривала кілька днів мінімум. Так розумію, що нормальну людину такі думки не прикрашають, але, думаю, у моїй ситуації навряд чи про інше хтось би думав.

      —  Якщо не виживе, я тобі особисто п'ятдесят тисяч дам на закупівлю нового м'яса, - вимовив усе той самий беземоційний голос.

      —  Добре, але я запам'ятав, готуйте грошики,- радісно вимовив цей виродок від медицини.

     —  Давай уже коли, мені завжди подобалося дивитися, як під впливом твоєї сироватки навіть найвпертіші й вольові розумні перетворюються на слухняних бовдурів, - знову почувся голос Гронда.

      Я відчув, як до моєї шиї щось притулили, легкий біль і незрозуміле відчуття, ніби моя свідомість покривається якоюсь плівкою. Але що найголовніше я знову відчув пульсуючу грудочку тепла в грудях. Його пульсація була сильнішою, ніж у попередні рази.

     Відчуття тепла в грудях одразу додало мені сил, я все більше переконуюся, що в аварських казках було багато того, що було в реальності. Я вже майже на всі сто відсотків упевнений, що ця грудка тепла і є осередком моїх псионічних сил.

     Поки я хоч щось міркував, мій розум став потроху туманитись від тієї гидоти, яку мені вколов червоноволосий, потягнувся до цієї грудки тепла своєю свідомістю, і одразу відчув полегшення. 

      Я відчув, як плівка, що стягується, зупинилася, не в силах покрити мою свідомість в епіцентрі моїх псионічних сил, а незабаром почала руйнуватися. Грудка ж почала викидати невеликі щупальця, і в місцях зіткнення плівка стала розпадатися ще швидше. 

     Я розумію, що все побачене - гра моєї уяви, але подібна візуалізація спрацювала, і я почав відчувати послаблення впливу тієї погані, яку в мене вкололи.

     Можливо, це і просто самонавіювання, але головне, що воно працює. Все таки я навіть дещо вдячний тим, хто викрав мене з рідної планети. Адже в мене з дитинства була мрія мандрувати серед зірок, а також не менш заповітна володіти надприродними силами. А тут вони примудрилися виконати обидві мої мрії, нехай і криво.

     —  Уже подіяло? -- запитав Гронд у Хор жи.

     —  Да, але реакція організму вельми не звичайна, не думаю, що довго протримається ефект, але ж він розраховувався як постійний. Напевно підвищена концентрація MJH у його клітинах якимось чином пов'язана із силою протидії,- почав думати над ефектом уколу сироватки він.

     —  Док, давай простіше.- попросив Гронд.

      — Простіше так простіше,- стрепенувшись, він промовив,- У вас хвилин п'ять, після того як нестандартний механізм захисту його організму переборе мою сироватку. І він зможе чинити опір наказам ззовні.

      —   А ти казав, що її дія вічна,- підбив дока Гронд.

      —   Воно дійсно вічне, тут справа в цьому матеріалі. А може, ви спеціально мені підсунули нелюдь? -- примружившись, вимовив док. - Я то працюю над сироваткою спеціально для людей?

      А я нарешті став повноцінно бачити, до цього різкість сприйняття візуальної інформації постійно то ставала ідеальною, то знову падала до нуля, зараз же різкість зупинилася на звичному мені рівні. 

      Найімовірніше, мої сили псиона стали знищувати всю ту хімію, яку в мене напхав цей виродок. І мої органи чуття почали приходити в нормальний для мене стан.

      В одному червоноволосий мав рацію, я вже міг чинити опір будь-чому, якщо ще хвилину тому після уколу я відчував цілковиту безвольність, то тепер я розумів, що за бажання я можу чинити опір цій гидоті, і з кожною секундою її вплив на мене ставав дедалі меншим.

      Тож я розраховував на швидке повне звільнення від погані в організмі. Щось робити я також не поспішав, зараз у мене було занадто мало інформації про те, де я опинився і як.

     —  Затихли,-- уперше за всю розмову підвищив голос третій,-- Як там тебе,-- на секунду затупившись, він продовжив, я його зміг розгледіти, виглядав він як кволий дідок, але перше враження було оманливим, глянувши в його очі, я зрозумів, що він вважає себе хазяїном життя, у тому негативному варіанті, що був на моїй батьківщині,-- Льо Ха, відповідай чесно, де знаходиться дезінтегратор, що використовується проти моїх людей.

    -- У мене його немає,- відповів я. Дія сироватки ще не минула повністю, і я не міг відверто брехати, але ось недоговорювати цілком. Адже в мене справді немає зараз дезінтегратора, а те, що його не було і під час бою з його бандитами, йому знати не потрібно.

     —  Якщо в тебе немає дезінтегратора, як ти покалічив моїх людей? -- запитав він у мене підвищеним тоном, мабуть, моя відповідь йому не сподобалася.

     —  Дезінтегрував частини їхніх тіл,- вимовив я. Адже справді перетворення на газоподібний стан можна назвати дезінтеграцією, принаймні в моєму понятті, а отже для мене це буде правда.

     —  Якщо дезінтегрував частини тіл, то де знаходиться дезінтегратор? - уже крикнув цей чоловік на мене.

    —  У мене його немає,- відповів я йому. І нехай тепер думає над моєю відповіддю, а я відчував, що останні залишки тієї хімії, що була в моєму організмі, перетравилися моїми псионічними силами. Тепер я міг брехати відверто і не думати над тим, як би підлаштувати правильно свою відповідь.