Читати книгу - "Вʼячеслав, Ірина Скрипник"

——— То я і є гравець? — нарешті видавив я з себе. 

Ці слова далися мені з величезними зусиллями. Вони звучали тихо, адже я боявся вимовити їх голосно. 

Андроїд лише ледь посміхнувся. Це була механічна посмішка. Вона не несла в собі жодної справжньої емоції, але водночас у ній було щось втішне і співчутливе. Він більше не лякав мене. Я сам лякав себе… 

——— Не зовсім, — сказав андроїд, нахилившись ближче до мого обличчя. — Ви лише невелика матеріалізація його підсвідомості, яка змогла потрапити в код гри через те, що в нього є певні психологічні проблеми.

Моє тіло затремтіло від цих слів. Я відчув, як в мені щось обірвалося. Це було схоже на падіння у безодню, де не було нічого, за що можна було б зачепитися. Відчуття реальності почало розпадатися на частини, залишаючи мене в стані абсолютного жаху. Я відчував, як моє тіло тремтіло, як мене охоплював відчай, і нічого не міг з цим зробити. Весь світ, здавалося, втратив свій сенс. Я залишився сам на сам зі своєю безпорадністю, зіткнувшись з істиною, яку не хотів визнавати.

——— Які? — заволав я, встаючи на коліна. — Які в нього проблеми? Що з ним сталося? Ти знаєш?

Андроїд не відповів одразу. Він лише дивився на мене. Його очі, здавалося, пронизували мене наскрізь, аналізуючи кожен мій рух, кожне моє слово. Потім він раптово обійняв мене і я відчув прохолодний, металевий дотик.

——— Знаю, — сказав він тихо, провівши рукою по моїй голові, — я все про тебе знаю … Богдане … Я спостерігав за тобою увесь цей час …

Увага, шановні читачі, наступний розділ буде 27 серпня о 5-й годині ранку. Сподіваюсь на ваше розуміння і бажаю вам добре провести сьогоднішній день. Зі святом вас! З днем незалежності України!