Читати книгу - "Полонянка спустошених земель, Анна Ліє Кейн"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- То поверни їх собі! - Ділара знову схопила мене за підборіддя, змусила дивитися у свої очі: - Чи пам’ять твого чоловіка нічого не варта? Він відбив Валуа та пожертвував своїм життям, щоб ти віддала усе іншим? Ти дійсно настільки його не любила?
- Він був усім моїм життям! - з розпачем зізналася я.
- То доведи це!
Ми завмерли, дивлячись одна на одну. Ділара була вищою за мене. Її темні очі сяяли силою та злістю. Мені здавалося, що вони умістили в себе весь гнів світу. І було боязно уявити на кого ця жінка може спрямувати цю руйнівну силу.
Моє серце шалено билося в грудях. Воно не хотіло вмирати. І скільки б йому не завдали болю, воно не здавалося і не зупинялося. Після слів Ділари я зрозуміла, що не зможу опустити руки. Мені ще потрібно дізнатися про долю моїх земель. Я все ще не знаю чи зміг хтось врятуватися, та що Оттавіо зробив з моїм пасинком.
А ще Ділара має рацію щодо Вомон-ле-Тіссен. Я не можу дозволити нікому забрати фортецю, яка стала домом для мене та Асгейра. Нехай чого мені буде це вартувати, але я виберуся з гарему, повернуся у Мілаїру та змушу короля віддати те, що належить мені.
За дверима почулися кроки служниць. Вони завершили приготування та йшли, щоб покликати свою пані.
Але наша розмова не була завершена.
Діларин погляд кинувся до дверей, потім повернувся до мене. На її обличчі відобразився розпач, але вона відштовхнула мене від себе, відвернулась та відійшла на кілька кроків.
- Навіщо тобі це? - прошепотіла я їй услід, не сподіваюсь, що вона почує. Але жінка лиш трохи повернула голову та відповіла:
- Я тут чужа серед своїх. А ти допоможеш мені це виправити. Хочеш ти цього чи ні.
Зробивши глибокий вдих, я відчула у собі рішучість і сили продовжувати жити та боротися. І тепер мені потрібно було вигадати привід, щоб довше залишитися з Діларою наодинці, а потім і спосіб бути поруч з нею, не викликавши підозр у служниць, які точно будуть розносити плітки. А якщо підозріла чутка дійде до хана, то ніяких планів будувати вже не потрібно буде.
Мій погляд впав на різки у вазі. Вони були настільки схожі на ті, якими колись нагороджувала мене мати, що у голові сплив образ. Мені згадалася кімната у сіро-бежевих тонах, розлючена матінка і служниці, які, схиливши голови, прудко вибігали геть.
- Покарайте мене, - швидко і тихо промовила я. Ділара здивовано озирнулася і простежила за моїм поглядом. А потім з розумінням усміхнулася.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Полонянка спустошених земель, Анна Ліє Кейн», після закриття браузера.