Читати книгу - "Шазілір. Полум'я нового дня, Олена Гриб"

– Так.

Вона не відразу зрозуміла, про що говорив Керрейт. А коли до неї дійшло… Серце пропустило удар, посмішка зникла з губ.

– Це ж не про той блакитний клаптик, чи не так? – Фразу довелося виштовхувати з себе по складах.

– Ні.

Міка без довгих роздумів сіла в крісло для відвідувачів. Переборола важке зітхання й мимохідь відштовхнула перо, що підкотилося до руки.

Даріан спостерігав за нею, не кліпаючи, і, здавалося, кожен її рух змушував його морщитися.

– Принципи – складна річ, – заговорила вона, прислухаючись до шурхотіння в коридорі. – Без них не можна, бездумно керуватися ними боляче. Я давно змирилась. І я шкодую багато про що… Але розумію, що якби вчинила інакше, то шкодувала б іще більше.

– Принципи допомагали мені не збожеволіти всі ці роки! Правосуддя, справедливість, ріки крові… Я вірив, що роблю правильно, бо закон один для всіх. Так було простіше! Жодних винятків, пом'якшуючих обставин, каяття! Закон не має серця, зрозумій!

– А ти маєш. Я знаю це, і ти нарешті визнай, Ріане.

Губернатор нахилився так близько, що Міка відчула його подих.

– На що ти перетворила мене, чаклунко? – прошепотів, майже торкаючись її щоки. – У мене більше немає виправдань перед собою. Що ти зі мною зробила, Мишко? Це нестерпно… Я не можу тебе втратити!

«Він зрадив себе заради мене. Той, хто безтрепетно скористався нерозкритим убивством власної нареченої, щоб позбавити Шазілір «прокляття», кинувся на захист проклятої. Мені страшно уявити, що діється в його душі. Мабуть, краще дати йому час», – Міка стиснула руку Керрейта, і цього разу він не відсторонився.

– Немає ні доказів, ні свідчень. Я розповім, у чому каверза. Все зовсім заплуталося… Та зате звузився часовий проміжок.

– Не говори загадками, Ріане!

– Вибач, – невпевнено усміхнувся губернатор. – Вибач, що зірвався. Ти тут ні до чого, клянусь! Я не вірю звинуваченням. Ми обидва знаємо, ти не настільки сильна, щоб… щоб… Але в нашому світі це не виправдання. Інші б повірили! Я мусив усе зупинити! Я не мав права, але відчував, що повинен! Так важко пояснити…

– Важко? Впевнений? Досі я була кмітливою, – награно бадьорий тон давався нелегко. – І якщо вже ти страждаєш через зневажене правосуддя, краще зробити так, щоб твої муки були недаремними.

– Не прикидайся, чаклунко. Тобі не байдуже.

– Тим паче. Пропоную якнайшвидше закінчити з цією справою, а ввечері, якщо ще буде настрій, нитимемо через важку долю разом. Повір, у мене є чимало скарг на життя. До речі, мені здається, чи за дверима хтось пхикає?