Читати книгу - "Малюк на мільйон, Тая Смоленська, Ая Кучер"

— Добре. Напишеш мені адресу ресторану й час.

— Чудово, тоді домовилися. До зустрічі, — підморгує мені й зникає за дверима офісу.

***

— Перекажіть, будь ласка, моєму чоловікові, що я чекатиму тут, доки він не звільниться і не прийме мене, — з натиском вимовляю секретарці Даміра й опускаюся в м’яке крісло.

У руках стискаю теку з документами на розлучення. Подумки вже десятки разів прокрутила нашу майбутню розмову й те, що я маю йому сказати.

Нервую шалено. Живіт скручує від переживань.

Не знаю, скільки чекаю, але в приймальні нарешті з’являється мій чоловік у діловому костюмі. У нього щойно закінчилися переговори й він явно не задоволений їхніми результатами.

Його погляд на мене падає, він трохи розслабляється.

— Несподівано бачити тебе тут. Щось сталося? — його брова злітає вгору.

— Так, — киваю. — Можемо у твоєму кабінеті поговорити? — кошуся на допитливу секретарку, яка весь цей час майже не приховувала свого інтересу й роздивлялася мене. Б’юся об заклад, що в чаті компанії вже на всю обговорюють те, що до їхнього генерального дружина приїхала.

— Олено, зроби нам кави, — дає розпорядження Алієв, але я зупиняю секретарку.

— Не потрібно кави, я ненадовго.

Дамір пропускає мене у свій кабінет. Тут нічого не змінилося.

— Сідай, — вказує на крісло, але я залишаюся стояти.

Він опускається у своє крісло, я стою навпроти нього. Відчуття, наче я завинила й мене викликали до директора.

Роблю кілька глибоких вдихів, намагаючись вгамувати серце, що часто б’ється. Потрібно відразу перейти до справи. От тільки в моїй голові це було так просто, а от зараз, коли Дамір навпроти мене, усю свою сміливість розгубила, і слова видавити не можу.

— Ну? — не витримує мого мовчання. Він розслаблено розвалився в кріслі, немов він господар становища.

Я прочищаю горло, намагаюся виглядати рішучою і впевненою.

Роблю крок уперед. Опускаю на стіл теку.

— Це документи на розлучення. Нехай твої адвокати все перевірять і не затягують. Я хочу, щоб нас розлучили якнайшвидше.

Розслабленість Даміра відразу ж злітає. Він весь підбирається. Вирівнюється. З непроникним виразом обличчя тягне до себе теку, відкриває, пробігається поглядом по аркушах.

Я чекаю його вердикту. Чекаю, коли почне кричати на мене. Але він спокійно бере документи й показово викидає їх у сміттєвий кошик під своїм столом. Потім так само спокійно відкриває кришку ноутбука, збираючись зануритися в робочий процес і не звертаючи на мене жодної уваги.

— Якщо це все, то можеш іти, у мене ще зустріч на сьогодні призначена, — вимовляє, не дивлячись на мене. Але неважко зрозуміти, що за цією маскою спокою й байдужості прихована ціла буря емоцій. І що він насилу стримує себе від того, щоб не зірватися на мені.

— Я не піду, поки ми з тобою не обговоримо наше розлучення, — заявляю, а потім із силою зачиняю кришку ноутбука просто перед його носом. — Якщо ти не підпишеш документи, то після вступу в право спадкування я продам земельну ділянку, яка тобі так потрібна була.

— Ти не зможеш цього зробити, — заявляє він, із силою стискаючи пальцями ручку від якогось дорогого бренду.

— Хочеш посперечатися? — я теж втрачаю самовладання. — Наш шлюб — одна суцільна помилка і я не розумію, який сенс триматися за нього? Усе, що я від тебе отримую — один негатив. Я хочу бути вільною і самостійно розпоряджатися власним життям, а не чекати від тебе схвалення кожного свого вчинку. Тобі цей шлюб теж не потрібен. Ти не хочеш пліток? Чудово! Зробимо це по-тихому, нікому не повідомлятимемо. Якщо підпишеш розлучення, присягаюся, віддам тобі цю кляту землю просто так! Від неї одні проблеми!

Дивлюся на Даміра в очікуванні відповіді. Уся на емоціях, щоки горять. Дихаю часто-часто, немов пробігла марафон.

— Усе сказала? — запитує зі знущанням, остаточно вибиваючи мене з рівноваги.

Як же важко з ним спілкуватися!

— Так. Якщо ти не хочеш підписувати папери, то зустрінемося в суді. До зустрічі.

Розвертаюся і з гордо піднятою головою залишаю його кабінет.

Швидко йду до ліфтів. Нетерпляче тисну кнопку виклику ліфта. У цей момент у руках вібрує телефон. Повідомлення від Тимура. Просить зустрітися недалеко звідси. Не потрібно було погоджуватися, потрібно було послатися на важливі справи й перенести зустріч на інший день. Але я вже пообіцяла. До того ж мені навіть нікуди йти. Дому в мене немає, до Даміра повертатися після своїх тирад буде якось дивно. Доведеться номер у готелі зняти. Тільки речі спочатку заберу.

Викликаю таксі, їду до ресторану. Відчуваю, як наростає внизу живота біль, а ще в голові паморочитися починає.

Перенервувала.

Або від голоду.

Я сьогодні за весь день тільки склянку води випила.

Малюк теж нервує, швидше за все.

Потрібно заспокоїтися.