Читати книгу - "Не в красі щастя, Ангеліна Кріхелі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Так, Аліна, я в нормі, - втомлено пробурмотів шеф. Потім уважно подивився на неї, наче наважуючись на щось. - Мені не хочеться з вами говорити натяками та здалеку. Я зараз зустрічався із приватним детективом.
- Коли ви встигли?
Осіклася на півслові. Чому вона вирішила, що бос ділиться з нею всіма новинами у справі? Нехай навіть вона й розкрила цей нарив людської сутності – зрада у його компанії.
- Вибачте, - пробурмотіла винно.
- Вам нема за що вибачатися, - похитав головою Максим. - Якби не ви... Я подзвонив детективу одразу. Щойно начальник служби безпеки зміг відшукати його візитку та продиктувати мені номер.
- Тоді навіщо ви питали мою думку? І Марину...
- Завжди корисно знати, хто на твоєму боці, - просто знизав плечима чоловік. - Те, що детективу вже вдалося накопати, зовсім не радісно. Але на благо спільної справи я обіцяв поки що мовчати про проміжні результати. Винуватець все одно поки що не відомий з точністю до ста відсотків.
Аліна не знала, що сказати. Розуміла, що зрадник напевно ховається у близькому оточенні шефа. Зрозуміло, і це розуміє. Отже, йому дуже боляче, навіть якщо він ще не знає точного імені.
- Зі мною все гаразд, Аліна, не хвилюйтеся, - добродушно посміхнувся Макс. - Ідіть до дому. Ви сьогодні добре попрацювали.
- А як же складання контракту? - розгублено спитала секретар.
- Передайте умови до відділу менеджменту. Нехай внесуть виправлення до типового договору. Ви не єдиний співробітник у моїй компанії.
- Вибачте.
- І перестаньте постійно вибачатися. Особливо коли не винні. Просто нехай і інші теж попрацюють. Інакше за що я плачу їм зарплатню?
Аліна невесело посміхнулася, подякувала за можливість раніше закінчити робочий день, і почала збиратися додому.
Вона вже передчувала сімейний вечір у тихому сімейному колі, щаслива посмішка блукала по обличчю і дівчина не помічала нікого й нічого довкола.
Ласкаво обійняла на прощання розгублену тітку Нюру, що зайшла до приймальні з прибиранням, і пурхнула на крилах кохання.
Роман уже чекав на неї біля під'їзду. Вигляд у чоловіка був стомлений, але щасливий. Він зосереджено обмірковував накопичену інформацію, отриману від інформаторів та офіційними каналами. Пазли майже склалися, але прогалини ще залишалися. І покладатися тільки на чуття поки що було рано.
Аліна зупинилася біля повороту до будинку і з цікавістю розглядала його. Рома тримав у руках пишний букет польових квітів, обіймаючи так, ніби це найулюбленіша, а не презент для неї. Але був глибоко занурений у себе і хмурився.
Так хотілося сказати чи зробити щось, щоб розгладити ці похмурі зморшки на лобі. Щоб він усміхнувся, і від цього яскравіше засяяли його смарагдові очі.
Мабуть, він мав непростий робочий день. А чи можна питати його про причину прикрості? Чи вся його робота під грифом "таємно"?
Аліна глянула на годинник. Здається, й він звільнився сьогодні раніше. Чи йому просто доповіли, що вона вийшла з роботи, а він на машині дістався швидше? Дівчина спохмурніла.
Турбота, опіка, нагляд... Все це цінно та приємно, життєво важливо з огляду на ситуацію. Але чомусь трохи дискомфортно. Ніби постійно розглядають під мікроскопом, як бактерію якусь.
Тяжко зітхнувши, попрямувала до чоловіка. Рома помітив її периферійним зором майже відразу, скинув голову, розплився в задоволеній усмішці.
- Ти давно чекаєш? - спитала вона, із задоволенням цмокнувши в радісно підставлену для поцілунку щоку.
- З університету, - хмикнув Ромка, але наручний годинник підняв вище. - Зовсім трішки... - схитрував він і просто простяг букет, обіймаючи тепер уже її разом із квітами.
Щось було у його поведінці до болю рідне.
Романа не можна було назвати красивим, відзначила для себе Аліна, розглядаючи мужнє підборіддя, трохи висунуте вперто вперед. Прямий ніс із легкою горбинкою іноді навіював асоціацію з хижим птахом. Великі очі затягували глибиною насиченого, у моменти радості мерехтливого зеленого. Він не гарний з погляду загальноприйнятих мірок. Але, Аліна посміхнулася, він все-таки найкрасивіший на світі.
Роман її вивчаючого погляду не помітив. Йому давно не потрібно навіть дивитися на дівчину, щоб відчувати зміни, що відбуваються в ній, зчитувати настрій, а іноді й думки.
- Як пройшов твій день? - він звично смикнув ручку дверцят, перевіряючи, чи не забув закрити Ладу. Притискаючи дівчину до себе, неквапом поплентався до під'їзду.
- Дуже насичено, - чесно відповіла Аліна, пожвавлюючись.
Вона раптом помітила за собою підвищений інтерес до своєї роботи. У цьому було мало спільного з її дипломом і ще менше точок дотику з останнім місцем роботи. Але їй подобалося допомагати людям знаходити роботу, а їхнім начальникам – фахівців. Подобалося укладати контракти і договори, акуратно підбираючи кожне слово, вести переговори і вчитуватися в тисячі шукачів, що надавали резюме. Вона відчувала неймовірну відповідальність. Адже, по суті, підбирати кадри – все одно, що чинити долі. Так важливо вчасно розглянути і таланти, і похмурі натури. Зіставити безліч нюансів і знайти ту саму посаду та компанію. Щоб потім не шкодувати і не соромитися.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не в красі щастя, Ангеліна Кріхелі», після закриття браузера.