Читати книгу - "Чи любите ви Вагнера?"

Він зареготав.

«А чому б і не гестапо? Німеччина існує, щоб перемагати і керувати. Англія в руках євреїв. Франція роз’єднана і морально вироджується. Росією керують дикуни, а Америка вся вже зогнила».

Чорний мармуровий годинник на етажерці з паперами вибив чверть на четверту.

«Гаразд. Підсумуємо події останніх днів. Колективна втеча в’язнів з гестапо. Невловимий більшовик і вбивство офіцера. І все це за двадцять чотири години».

Він глянув на стіл, де стояла пляшка, і зітхнув.

Півпляшки коньяку за годину.

«Ну й чудово, нехай. А що робити з цим Вернером? Я його відправлю на російський фронт… Між атаками нехай думає про людське існування і ціну життя. Ага! Хотів захистити мене і застрелив француза. Який мерзотник! Коли вже він готовий до самопожертви, нехай краще допоможе німецькій армії взяти Сталінград».

Він простяг руку до пляшки.

«Ні, мені рішуче подобається ота маленька француженка… Хтива кішечка… Дуже…»

Задеренчав телефон. Ганс фон Шульц неохоче зняв трубку.

— Алло?.. Хто це?.. Так, добре… так, я вислухаю його… Алло!.. Добрий день. Полковник фон Шульц слухає вас…

Він слухав довго й мовчки і лише зрідка бурмотів собі під ніс.

Нарешті він запитав. Відтак в його голосі знову забриніли знайомі металеві ноти.

— Ви впевнені в тому, про що повідомляєте?.. Дуже добре. Його прізвище та ім'я? Друге слово, прошу!.. Жюль Грак, кажете?

Він пошукав на столі папір і ручку.

— …Отже, Жюль Грак, Жюль… Ми простежимо за ним. О котрій годині і де? В університет? Гаразд! Завтра вранці о десятій годині? Добре!.. Тепер, будь-ласка, ваше прізвище? Поль Даннері… Пан Даннері… Ваша адреса? Вулиця Пеньйор, 14… Прошу?.. Винагорода?.. Ну, як же, звичайно. Все залежатиме від того, наскільки важливі ваші повідомлення… Будь ласка?.. Працювати з нами? Це можна. Ми вас повідомимо.

Тільки-но він встиг покласти трубку, як знову пролунав дзвінок.

— Алло! Так, звичайно. Алло! Полковник фон Шульц біля телефону… Вітаю вас, мадемуазель… Я весь увага… О, те, що ви мені повідомляєте, дуже цікаве! Чисто всі шляхи ведуть… ні, ні! Ви нова Мата Харі… Як? Але ж це комплімент! Ви така ж талановита і така ж прекрасна.

На його тонких губах з'явилася іронічна посмішка.

— Коли все скінчиться, приходьте до мене. Розіп'ємо пляшечку з нагоди такого успіху… tete-a-tete. За півгодини пастка захлопнеться, не турбуйтесь. Уточніть, будь ласка, адресу. Бюро страхувань Антуана Боннетена, майдан Філіп-Маркомб, І. Гаразд!

Ганс фон Шульц поклав трубку і замислився. «Нарешті є шанс захопити все гніздо. Перша інформація не така вже й важлива. Але друга!..»

Похоронний марш скінчився. Полковник нахилився і зупинив патефон, потім подзвонив Вернеру.

У задній кімнаті маленького кафе на вулиці Ля Трей, за склянкою вина самотньо сидів рудий головатий чоловік і посміхався.

«Слухай, старий Даннері, у тебе, мабуть, сьогодні щасливий день. Наче одержав спадщину. Бач, аж сяє, — говорив йому давній знайомий з чорного ринку. — Ну просто ніби виграв приз на змаганнях.

А як я виграв цей приз? Ця сволота, Жюль Грак, навіть не підозрює, що я бачив, як він розповсюджував свої брудні відозви. Тепер він може бути певен, що завтра за ним назирці піде гестапо. Пан не любить спекулянтів! Теж мені, падлюка! Бач, який чистюля знайшовся!»

Поль Даннері допив вино і замовив другу склянку.

«Безумовно, зв'язок із гестапо обіцяє нові перспективи і серйозні вигоди. Стривай, я ще затулю тобі пельку».

Анрієт вийшла з телефонної кабіни пошти на майдані Г «зйяр задоволена. Вона посміхнулася своїм думкам. «Сподіваюсь, тепер любий П'єр зже напевне вскочив у пастку, наче щур, а з ним отой Боннетен і кілька інших «товаришів». Якщо мої передбачення вірні, я натрапила на серце організації партизанів і франтірерів міста, а може й усього департаменту. А чому б і ні? Чудовий удар!»

Вона попрямувала вулицею Монлозьє до скверу Блез-Паскаль і, піднявшись нагору, вийшла на майдан Філіп-Маркомб, де містилося бюро страхувань Антуана Боннатена.

Вона хотіла подивитися на «полювання», і тому прискорила ходу.

Перед мерією якийсь сліпий, що хапав дрижаки в старій благенькій військовій куртці, попрохав допомогти йому перейти через слизький брук, Вона роздратовано відмахнулась і поспішила далі. Кружляли сніжинки, запорошуючи чорний фасад мерії. Вже сутеніло.

Раптом їй стало страшно. А що, коли вона зробила якусь помилку? Полковник фон Шульц був поблажливий щодо своїх слабостей і помилок, але рідко коли прощав їх іншим. Тварюка, платив він добре, особливо, коли спав з нею. Не треба було так оптимістично розводитись по телефону. Ніколи не можна забувати про обережність. Адже два роки співробітництва з гестапо — найкраща школа для виховання почуття обережності. А ота ЇЇ робота на заводі в Парижі, серед тих хлопців з вулиці Лорістон. Треба було мати воістину велике бажання заробити гроші, щоб примусити себе працювати з такими дурбасами.

Коли траплялася нагода забігти до гестапо, — а таке бувало зрідка, — вона завжди почувала себе пригніченою, немовби вона назавжди поривала всі зв’язки з живим світом; почувала себе маленькою іграшкою, річчю, що живе і дихає з милості невблаганних і жорстоких сил. Що ж тоді мусили відчувати ті, хто, перебуваючи по той бік барикад, опинялись у гестапо в наручниках? Ті, хто інколи потрапляв туди з її допомогою?

Посміхнувшись, вона знизала плечима. На почуттях грошей не заробиш.

Проте досить їй зробити одну грубу помилку — і вона в свою чергу опиниться там у браслетах. Тоді на знак великої ласки фон Шульц познайомить її з нагаєм із бичачих жил.

Коли