Читати книгу - "Варіант №1. На альпійській верховині"

Я чекав, що пан Олджак огляне мене з голови до п'ят, аби зважити на своїх комерційних вагах. Він тільки вимушено всміхнувся й слухав далі. А Дейвіс говорила про компетентність і достойності свого болгарського друга.

Зрештою пан Олджак пообіцяв подзвонити за два дні. І за два дні я був у його конторі. Судячи з меблів, бідна і стара контора, яка керувала кількома магазинами й майстернями по ремонту побутових електроприладів і радіоапаратів.

І ось я вже «пан Анастас Тодоринов, компаньйон фірми «Олджак і К°» по торгівлі електроприладами та радіоапаратами». А такий торговець і громадський діяч, як пан Тодоринов, не може займатися диверсійною діяльністю!..

За тиждень бай Спиро викликав мене, щоб укласти угоду з іншою фірмою, але кредити в мене були дуже обмежені, і я попросив відкласти це на певний час.

Безрукий не шкодував ні сил, ні здоров'я. Звичайні люди його віку вже думають, що перейшли полудень життя й обмірковують плани, як прожити другу половину. А він не боявся ходити до Болгарії. Лякало його інше — приятелі там ставились до нього з несподіваною стриманістю і дорікали йому, що він не знає умов у країні, а це може призвести до провалу або, щонайменше, до розриву всяких зв'язків. Минув тиждень після його повернення, прикрості й риск забулися, гроші випарувалися, і він знову був готовий у дорогу.

Ми самі вирішували, коли вирушати до Болгарії. Звичайно, все погоджувалось із Кларком, але він був досить тактовний, щоб не командувати нами, мов фельдфебель.

Кирпатий також був нерозсудливо сміливою людиною і ніколи не замислювався над тим, що куля прикордонника може влучити йому в голову. Він не припускав такої можливості, бо був певен, що прекрасно знає місцевість, уже вислизав з багатьох небезпечних засідок, і ще не народився той, чия куля може його зачепити. Він справді палав жадобою помсти. І коли б Кларк не стримував його, ладен був щовечора переходити кордон. Просто так — настрахати того чи того, зіпсувати настрій прикордонникам, розважитись і знову повернутися.

Обидва, почувши про створення широкої організації у прикордонних районах, стали більшими патріотами цієї ідеї, ніж я. Тоді я трохи змінив курс — ми повинні бути обережні, спиратися тільки на найбільш надійних людей, вибрати найбезпечніше місце для зустрічі.

— Годі! — огризнувся Кирпатий. — У печінках сидить твоя обережність! Дрейфиш ти, чи що? Ці інтелігенти як зайці…

Утрьох пішли до Кларка. Він уважно вислухав Безрукого, і ще той не закінчив, як Кирпатий ударив кулаком по столу.

— Я — за! І чим скоріше, тим краще, щоб до Нового року викликати заворуху в Болгарії. Клопоти з кооперативами, а ми — олії у вогонь, розпалимо їхню ненависть до комуністів.

— Ваша думка? — запитав мене Кларк.

— І я — «за», але з одним застереженням: уважний і ретельний добір людей.

— Пане Кларк! — вибухнув Кирпатий. — Відверто скажу: не до душі мені ця обережність Огняна. Чого ми чекаємо? Через місяць опаде листя в лісах, і куди ми тоді дінемось?

Вирішили в перші дні жовтня провести зустріч наших людей у прикордонному районі. Безрукий вирушить на два-три дні раніше, щоб усе підготувати. Потім підемо ми з Кирпатим.

На початку жовтня ми з генералом Ніколовим збиралися поїхати до Відня, але я змовчав про це. Залишалося ще два тижні. Я гадав, що зможу якось відкараскатись від подорожі до Болгарії. Коли допече, зламаю собі руку чи ногу, але не піду з ними.

Найбільші труднощі полягали в тому, що я втратив радіозв'язок. І наступної п'ятниці чекав на лаві в парку, але й цього разу жінка не прийшла. Я знав, що радист працює електротехніком, та як же знайти його в мільйонному місті, не знаючи ні імені, ні місця роботи!

Ніколов сказав, що не знає, коли поїдемо до Відня. Його представник, який домовлявся про зустрічі з керівництвом еміграції, ще не озивався.

Залишалися лічені дні до зборів, а я не міг ані повідомити в Болгарію, ані не піти з Кирпатим. І тоді може статися те, що передбачав полковник. Наско Авантюрист іде в бандитською групою створювати нелегальну організацію і не попереджає про це.

Я пішов у порт. Раз, другий, третій. На четвертий день побачив болгарський пароплав. Але до нього не міг, та й не мав права підходити. Дочекався сутінок. З порту вийшло кілька болгарських моряків. Пішов за ними. Наздогнав і зупинив останнього — він здався мені наймолодшим.

— Можна вас на хвилинку?

Зупинились усі. Поглядом попросив юнака підійти. Він завагався, глянув на своїх товаришів. Один із них сказав:

— Іди, коли тебе кличуть. Якщо причепиться, ми його упораєм.

Юнак підійшов. Я пошепки заговорив з ним:

— Товаришу, прошу тебе, швиденько поклич капітана або когось із його помічників. Йдеться про дуже спішну і дуже важливу справу. Не бійся провокації. Я чекатиму он там, на розі.

Юнак знову глянув на товаришів, здвигнув плечима й подався в порт. Моряки щось пробурчали, а я пішов. У якомусь під'їзді написав у своєму записнику:

«У перші дні жовтня, можливо, 3–4, між Близнаком і Факією відбудеться зустріч по створенню нелегальних комітетів і організацій. Будуть присутні Безрукий, Кирпатий і Огнян.

Не ізолюйте мене. Дайте мені зв'язок, бо інакше я провалюсь!

Вірте мені, товариші!»