Читати книгу - "Сторонні в домі. Зауваги до Книги Сяйва"

Той, кого вигнано, знає, що він втратив, і чим більшою є його туга, тим більше світла він зможе прийняти, повернувшись. Проте довгою є дорога додому, і спливає снага, і порох виїдає очі.

* * *

Сіра мла за щільно припнутими фіранками могла бути раннім ранком, негожим днем чи бляклим надвечір’ям. Або й усім цим по черзі.

Так буває часом, що, ледь прокинувшись, хочеться швидше знову поринути в сон, бо день не містить в собі жодної спонуки, жодної підстави для потерпань та зусиль. Минали години, а Ян лежав горілиць, не в силі підвестись з канапи, і думав про суїцид. Думав непредметно, мовби обмірковуючи давню балачку, та щодалі гірше робилося йому від тих мудрувань, і сенс руху й дії, наче неповороткий корабель, повагом відпливав кудись у сіру млу.

Самогубство, як таке, Яна не вабило, проте, він і не сперечався би, коли б усе довкола зникло, бо зиску з нього було ніц, а лише нудьга й холодний протяг. Коли б він знав — це був, мабуть, найгірший день його життя, бо навіть горе містить у собі драйв і пристрасть, а таке ось бажання зникнути хоч-не-хоч, а відгонить потойбіччям.

Цікаво, а як же чувся Левін, вкладаючи кулю до магазину, так само ретельно й зосереджено, як рахував гематрію літер? Янові уявлялося, як той сидить за столом посеред осінньої ночі, посеред порожнечі, з котрої постало все, і котра постає з усього. А проте, вчинок його був дією; і лише лінь, лише байдужість може вберегти знудженого від необачності, будучи янголом-охоронцем та вартовим коло брами пекла.

Ян лежав, згорнувшись п’ястучком кривди й туги, байдуже спозираючи темну й холодну кімнату. Неподалік від канапи зі мли малювалася поличка, яку Міла оздоблювала своїми забавками. Ідучи геть, вона забрала з собою блискітки, цяцьки та мушлі, і кімната якось нараз втратила дитячу пустотливість, згубила світло і посмішку. Лишився тільки маленький скляний дракончик з підбитим крилом, забутий, вочевидь, у хапанині втечі. Він тужливо позирав на побратима у нещасті — самотній на спорожнілій поличці, яка якимось дивом зберігала іще білі відбитки пальців, котрі Міла лишила, якось, ледь не спаливши налисники.

Але ж такого не може бути!

Насилу підіпхнувши себе, Ян сів на канапі. Справді, як же це — Міла того ж таки вечора витерла поличку; вона, як хірургічне лезо, ніколи не лишала по собі плям чи бруду. Ян підвівся, і, хоча світ опирався його потугам, успішно подолав два кроки до стіни. Авжеж, білий гачечок, мовби хто малював пальцем.

Раптове розуміння підштовхнуло Яна під коліна, і він заледве не сів на підлогу. Він уже бачив такі знаки! І вперше, і вдруге вони віщували смерть, і нібито смерть самочинну. Та невже ж вони виникають від одної лише думки про суїцид?

Серце Янові забилося швидше, гонячи геть непритомну млість. Хтось був тут, у цій кімнаті, хтось, хто залишив ці знаки — зумисне чи ні. Безліч дотичної інформації, наче стрічка гарячих новин, промайнула Яновим мозком, нагадавши і Казимирову втечу, і Гадюччині погрози і Мартинову дорожню пригоду.

Ян рвучко роззирнувся, мовби очікуючи побачити зловмисника, що причаївся за канапою, проте на нього чатувала хіба терпляча і похмура сутінь, що неквапно сочилася крізь фіранки. Мерзлякувато пересмикнувшись, Як ввімкнув світло. Виявилося, що вже десь по обіді, і повертає вже на вечір. Саме час прокидатись.

Рафчик знайшовся вдома, над стосом пожовклих паперів; його пишні брови та чуприна були притрушені ядучим розсипом білого тиньку.

— Ремонт… — пояснив він зі зневірою в голосі.

Аді нарешті вдалося намовити чоловіка до освоєння занедбаної нерухомості, і на горищі нині стугонів невпинний прогрес, розносячи будівлею тиньк, азбест та лункі будівничі прокльони.

— Сідайте, — запропонував старий, — чай будете? Не будете?

— Е…

— От і добре, чаю однаково нема. В хаті — ні копійчини. Знаєте, що таке ремонт? Катастрофа. Іншим словом, аварія. Але дивіться, що я знайшов, — Рафчик тицьнув пальцем у папери, від чого в повітря злетіла хмарка пороху, — листи. Під матрацом були, коли хочете знати.

— Невже під вашим?

— Ха. Нічого ви не тямите. Воно ж хрустітиме, як лягаєш! Ада би вмить поклала край такій конспірації! — Рафчик задумався. — Тільки за плінтус, та й то… Ну та, власне, я приніс це з горища. З-під матрацу тої самогубці. Ось послухайте, — старий взяв один з аркушів, — «Коханий, навіщо ти так чиниш зі мною? Я готова для тебе на все, але для тебе це нічого не важить. Іще вчора ти присягався розказати все своїй дружині, а сьогодні відвертаєш погляд, наче ми незнайомі. Я готова на все… і повір мені, я не жартую».

— Так вона і правда йому погрожувала! — кволо посміхнувся Ян. Після вранішнього нападу депресивного паралічу лице слухалося погано.

— А ви звідки знаєте?

— Ну, е… слідче припущення. Мартин радітиме, — Ян спохмурнів, — коли вирве хвилинку з-поміж інших своїх карних утіх.

— А, цей ваш страшний кримінальний товариш? Він іще заходив вчора, так? Якраз перед тим хитрим красунчиком.

— Ким? — підкинувся Ян.

— Ну, як же? Високий такий, чорнявий. Крутився тут, на майданчику, курив папіроску. Ада іще вийшла до нього, каже, киньте папіроску, вона вас доканає. А той лише розсміявся і сказав, що швидше вже навпаки.

— Так, — мовив ведучий, — значить той дотепник міг би — теоретично — запустити пальця в тиньк, що його порозсипали ваші будівельники, зайти мені до хати — бо ж було незачинено — і… Гм. Рафчику, ви ж усе знаєте?

— Я? — здивувався той. — Ви мене ні з ким не плутаєте?

— А? Ну, ви, звичайно, всюдисущі, але не настільки ж… — усміхнувся Ян. — Ось дивіться, — він видобув огризок олівця з кишені і намалював кособоку карлючку на одному з конвертів, — не знаєте, що це?

Рафчик кинув оком на Янове мальовидло; насупився.

— Нащо ви мене засмучуєте? Ну нащо? Такий же наче порядний хлопець, і такі прикрі запитання! Скажіть тому вашому приятелеві, нехай уже швидше садовить когось за ґрати і дасть нам усім спокій!

— А що таке? — Як скосив око на карлючку. — Це вам щось нагадує?

— Нагадує… — невиразно буркнув землевласник, — але вас це, даруйте, не обходить.

— Та ну?! — обурився Ян. — Якийсь зловмисник, пихкаючи папіроскою, вдирається до мого помешкання і малює мені на стіні