Читати книгу - "Про письменство. Мемуари про ремесло"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Хороше письмо, зі свого боку, навчає письменника стилю, елегантності оповіді, розвитку сюжету, створення правдоподібних персонажів і щирості. Такий роман, як «Ґрона гніву», може сповнити нового письменника почуттями відчаю та старої доброї заздрості: «Я ніколи не зможу нічого написати настільки добре, хоч би й тисячу років писав», але такі почуття можуть також слугувати спонукою, підстьобуючи письменника працювати тяжче, мітити вище. Кожного письменника в процесі його становлення має збити з ніг — чи то пак розплющити — комбінація чудової історії та чудового письма. Не можна сподіватися збити з ніг іще когось силою свого письма, доки це не станеться з тобою самим.
Тому ми читаємо, аби пізнати посередність і кричущу бездарність; таке пізнання допомагає нам помічати ці речі, коли вони починають закрадатися в нашу власну працю, і уникати їх. Також ми читаємо, аби оцінювати себе відносно хорошого та великого, відчути, як високо насправді межа. А ще ми читаємо, аби пізнати різні стилі.
Ви можете зловити себе на тому, що переймаєте стиль, який вам особливо до вподоби, і в цьому немає нічого поганого. Читаючи в дитинстві Рея Бредбері, я писав, як Рей Бредбері: все зелене та дивовижне, побачене крізь скельце, змащене мастилом ностальгії. Коли читав Джеймса М. Кейна[194], все, що я писав, виходило рубаним, лаконічним та жорстким. Коли Лавкрафта — моя проза ставала пишною та загромадженою. У підлітковому віці я писав оповідання, в яких усі ці стилі зливалися, утворюючи потішний вінегрет. Таке змішування стилів — необхідна частина розвитку власного стилю, але воно не відбувається у вакуумі. Ви повинні багато читати, у процесі весь час поліпшуючи (та переосмислюючи) власну працю. Мені тяжко повірити, що люди, які дуже мало читають (або в деяких випадках узагалі не читають), можуть наважитися писати й очікувати, що іншим сподобається написане, але я знаю, що таке буває. Якби мені давали п’ять центів за кожну людину, яка казала мені, що хоче стати письменником, але «не має часу читати», я зміг би купити собі добрячий обід зі стейком. Можна я скажу відверто? Якщо не маєте часу читати, то не маєте часу (та інструментів), щоб писати. Отак просто.
Читання — це творчий центр письменницького життя. Я ношу книжку, куди б не йшов, і знаходжу якнайрізноманітніші нагоди почитати. Штука в тому, щоб навчити себе читати і маленькими ковточками і довгими ковтками. Приймальні створені для книжок — це ясно! Але також це стосується фойє театрів перед виставою, довгих і нудних черг на касі та загального фаворита — туалету. Можна читати навіть за кермом завдяки аудіокнижковій революції. З усіх книжок, які я прочитую за рік, від шести до дванадцяти — в записі. А до питання всіх чудес по радіо, які ви пропустите, — ну скільки разів ви схочете послухати «Highway Star» «Deep Purple»?
У порядному товаристві вважається нечемним читати під час їжі, але якщо ви плануєте стати успішним письменником, нечемність має бути передостаннім, за що варто переживати. Останнім же має бути порядне товариство та його очікування. Якщо маєте намір писати якнайщиріше, то все одно ваші дні в порядному товаристві полічені.
Де ще можна почитати? Завжди є бігова доріжка чи інший тренажер, на якому ви займаєтесь у своєму спортивному клубі. Я стараюся проводити за цим ділом не менш ніж годину щодня і, напевне, здурів би, якби мені не складав товариство хороший роман. Більшість сучасних тренажерів (домашніх і не тільки) обладнані телевізором, але телевізор — це останнє, що потрібне амбіційному автору під час тренування чи будь-якого іншого заняття. Якщо вам здається, що ви не зможете тренуватися без горлопанів-аналітиків з новин CNN, чи горлопанів із фондової біржі на MSNBC, чи спортивних горлопанів з ESPN[195], то час вам замислитися, наскільки серйозно ви дійсно налаштовані стати письменником. Ви мусите бути готові добряче вивернутися всередину, туди, де живе уява, а це, боюся, означає, що доведеться попрощатися з Джеральдо, Кітом Олберманном та Джеєм Лено[196]. Читання потребує часу, а скляна цицька краде надто багато його.
Після відлучення від ефемерної жаги телевізора більшість виявить, що їм подобається читати. Кажу вам, вимкнете цей гавкучий ящик — і покращите якість свого життя, а не лише якість письма. І чим ви при цьому жертвуєте? Скільки потрібно повторів «Фрезьєра» та «Швидкої допомоги»[197], щоб життя одного американця стало довершеним? Скільки роликів телемагазину Річарда Сіммонса[198]? Скільки белтвейських інсайдерів[199] на CNN? Ох, не провокуйте мене. Джеррі-Спрінґер-Доктор-Дре-Суддя-Джуді-Джеррі-Фолвелл-Донні-та-Марі[200], ваша честь, у мене все.
Коли моєму синові Овену було близько семи років, він закохався в «E Street Band» Брюса Спрінгстіна, особливо в Клеренса Клемонса, дебелого саксофоніста. Овен вирішив, що хоче навчитися грати, як Клеренс. Нас із дружиною потішала та розчулювала ця амбіція. Також ми, як і будь-які нормальні батьки, сподівалися,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Про письменство. Мемуари про ремесло», після закриття браузера.