read-books.club » Дитячі книги » Зорчина пісня 📚 - Українською

Читати книгу - "Зорчина пісня"

158
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Зорчина пісня" автора Жанна Олександрівна Браун. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 42 43 44 ... 69
Перейти на сторінку:
Тобто як про що? — в свою чергу запитав Кузьмін. І затнувся, здивовано й розгублено поглядаючи на дітей.

Вони сміялися. Спочатку боязко, притлумлено, а потім у їдальні вибухнув відвертий, невтримний регіт.

Навіть Віра Іванівна не витримала й тицьнулася обличчям у плече Марі, яка аж схлипувала од сміху.

Перший схаменувся Сашко Дмитрієв.

— Степане Федоровичу... це ж Зорка,— все ще сміючись, сказав він,— Зорка придумала таке, що ми сьогодні зробили вдвічі більше, ніж учора... А ви кажете — плями...

Кузьмін на якусь мить заплющив очі, потім обернувся і швидко, майже не кульгаючи, вийшов з їдальні. Та раптом вернувся й глухо видавив із себе:

— Вибачте.

У спальні, коли дівчатка вже вклалися, Галка сказала:

— То подяки, то догани... Життя!

Анка Чистова обернулася до Зорки й збентежено промовила:

— Дивися, Зорко, Крага не пробачить тобі сьогоднішнього... не вірю я йому.

Розділ 19. Школа

Цілу ніч лив дощ. Порощив по бляшаному даху. Стукав у вікна важкими краплями. Неначе просився в тепло, до людей. А над ранок прокинувся за відрогами Каратау вітер, розкидав хмари, розчищаючи для себе вільний простір над степом. І пішов гуляти селищем, видуваючи з будинків рештки тепла.

Люди ховали руки, щулилися, кутались у хустки та шарфи.

Але для дитбудинківців вітер ніщо.

Микола Іванович ішов обіч шляху, намагаючись тримати крок, і теж співав, широко розмахуючи руками. А Кузьмін — попереду строю, і в руці його тріпотіли, наче прапорці, довжелезні стрічки обгорткового паперу із списками учнів.

Біля школи стрій змішався, утворився натовп. А натовп завжди неспокійний. Лементує, якщо погано, галасує, коли й добре. Дитбудинківцям було весело.

Вчора на зборах голова колгоспу врочисто вручив дитбудинкові почесну грамоту від райвиконкому, а від колгоспу цілого баранця за самовіддану працю на збиранні врожаю.

Учителі зустріли дітей біля школи. З їхніх облич одразу видно, що вони стурбовані: хіба жарт — цілу ораву дитбудинківців добавили, а дитбудинківці, як відомо, народ відчайдушний...

— Як у вас з дисципліною? — допитувався директор школи, цілячись у Кузьміна рудуватим клинцем борідки.

— Можете бути спокійні,— пробасив Кузьмін. Але очі його чомусь ховалися, уникали доскіпливого погляду директора.

— Ради не дам собі, що з ними робити? — розводила руками завуч.— Стільки часу пропустили...

— Вони неодмінно доженуть. Ви навіть не знаєте, які в нас здібні діти,— запевняв її Микола Іванович.

— Дивися — Рахія! — вигукнула Зорка. Галка витягнула шию, розглядаючи у вікнах школи цікаві носи, приплюснеш до шибок.

— Гей, Рахіє! Привіт! — загукала вона й підштовхнула Зорку ліктем.— Глянь, цей, як його... Ташен! Сміхота!

Зорка підійшла до Сашка.

— Я, мабуть, усе-все перезабула. А ти?

Сашко всміхнувся.

— І я. Нічого, не бійся, малечо, я тобі допоможу.

— А я тобі допоможу,— поважно сказала Зорка.

На ганок вийшов дід у хутряній трикутній шапці і в баранячій шубі. Вклонився вчителям, витягнув з кишені дзвона й зателіпав ним над головами дітей.

Сашко засміявся.

— Діти,— врочисто мовив Кузьмін.— Від сьогоднішнього дня ви знову почнете вчитися. Я гордий з того, що в тяжкий воєнний час, коли, власне кажучи, точиться війна, кровопролитна війна, ви можете вчитися! — Він звів угору палець і зробив паузу, щоб діти змогли осмислити сказане.— Я сподіваюся, я вірю, що ви не зганьбите честь рідного дитячого будинку поганою успішністю і поганою дисципліною. Що? Не чую!

— Дисципліною! — дружно відповіли діти.

Микола Іванович нахилив голову й посміхнувся.

Діти почали розходитися по класах. І тут, уперше за весь час Зорчиного життя в дитячому будинку, дівчаток роз'єднали. Наталя пішла в шостий клас, Анка — до п'ятого, а Галка й Ніна Лапіна — в четвертий. Зорка, не роздумуючи, рушила слідом за Галкою.

Біля дверей четвертого класу Зорку зупинив Кузьмін:

— Будницька, а ти куди прямуєш?

— Я? Я з ними.

— Тобто як це з ними? Тобі ж потрібно в третій.

— Ну то й що... А я з Галею хочу... ми разом,— Зорка благально подивилася на старшого вихователя,— будьте ласкаві, Степане Федоровичу, хай я з ними буду!

Кузьмін зареготав. Дивлячись на нього, зареготала й Зорка.

1 ... 42 43 44 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зорчина пісня», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зорчина пісня"