Читати книгу - "Крути 1918"

Гончаренко дістав з-за пазухи щоденник Андрія, який знайшов на лавці у вагоні.

«Добре, хлопче, що ти повернувся. Боляче було дивитися на твої малюнки, боляче думати, що ти більше ніколи нічого не напишеш у своєму щоденнику. Живи, солдате!»

— Тримай, хлопче! — На плече Андрія опустилася рука сотника. — І більше не губи!

Андрій подякував кивком і простягнув руку. Гончаренко відповів рукостисканням і теж кивнув. Слова зараз були не потрібні — після вчорашнього нескінченного дня усі розуміли одне одного з напівпогляду.

Андрій розгорнув щоденник. Ось усміхається Софія, ось Гончаренко, Володя з шаблею, безжурний Валерка в обнімку з гітарою… Батько… Старший брат…

Здобутки й утрати. Друзі й кохання. Цей зошит у шкіряній палітурці вмістив усе його життя… яке триває.

Біля виходу з перону Гончаренко побачив генерала Савицького.

— Пане генерале! — виструнчився сотник.

— Дякую, синку! — Генерал обійняв сотника.

Йому не треба було пояснювати, за що він дякує, та й сот­никові не потрібні були пояснення.

Потім, увечері, коли Андрій, віддавши конверт із документами і стомившись від розповіді, засне, генерал іще замислиться, чи вартувала гра свічок. Але це буде пізніше. Зараз Савицький-старший просто радів. Адже він ще не знав про загибель Олекси…

  Офіційні рядки15

  Ігор Лоський

Як уже згадувано вище, 35 січовиків опинилося у полоні. Лише сім із них врятувалося. З їхніх слів, уже кілька місяців пізніше, почули січовики про жахливу долю своїх товаришів. Цілу добу знущалися над ними червоні побідники. Зрештою, на другий день всіх, окрім згаданих семи, розстріляно. Перед розстрілом учень сьомого класу Другої Української гімназії, галичанин Пипський, затягнув повним голосом український гімн, усі підтримали.

Чому якраз сімох не розстріляли? Вони самі добре не знали. По якійсь дивній фантазії залишено при життю кількох поранених. Одного учня, сина машиніста, впізнав колега його батька, що возив більшовицького ватажка Богданова, з яким разом пиячив, і випросив у нього помилування. Інший врятувався просто завдяки тому, що, коли всіх виводили на розстріл, він спокійно пересів до поранених і заявив матросам, що «сам» Богданов обіцяв йому дарувати життя. Йому допоміг один із матросів, мабуть, українець за походженням, який підтвердив фантазію про Богданова. Звісно, ті сім чоловік, мабуть, все одно були б розстріляні, бо їх відправили до Харкова, в розпорядження «товарища» Антонова (якщо не помиляюсь, радянського полпреда у Празі), але, на їхнє щастя, «товарищ» Антонов у час їх прибуття до Харкова був непритомний від алкоголю. Наших січовиків тим часом помістили в шпиталі, а звідти уже сестри-жалібниці і лікарі-українці допомогли їм втекти…

Трупи розстріляних під Крутами більшовики кинули просто до ями, але, після відходу останніх, дооколичні селяни поховали їх за християнським звичаєм і на могилі поставили хрест. Пізніше, коли українці вернулися до Києва, тіла замучених викопали і привезли до Києва. 18 березня, в самий розквіт запашної весни, прибула з Крут сумна валка. Тяжко було між тицми мерцями віднайти рідних, друзів, знайомих… А на слідуючий день потягнувся з двірця сумний похід. Лише за кількома трунами не було нікого, крім товаришів по шкільній лаві і зброї — це були гімназисти-галичани, які своєю кров’ю принесли жертву на вівтар української соборності.

В супроводі тисячного натовпу тягнувся цей похід вулицями Києва. Зупинилися коло Педагогічного музею, аби почути останнє слово прощання від представників уряду.

На Аскольдовій могилі, на березі Дніпра, знайшли свій вічний спочинок жертви Крут. Не було тут лишень згаданого голови гімназійних зборів Павла Кольченка. Аж пізніше довідались, що Кольченкові вдалося втекти, але вже десь під Ніжином захопили його матроси з більшовицького панцирника і, після нелюдських знущань, мертвого кинули на Ніжинському двірці.

Спомин про крутську трагедію мусить лишитись як грізне memento нашого українського невміння організувати ті моральні сили, які в українстві є.

  Збори родичів студентів і школярів, загиблих під Крутами, для обговорення питання про перепоховання тіл

Гурток родичів звертається до всіх батьків і родичів студентів, середнєшкільників і інших, що входили в склад січового студентського куреня і загинули в бою та розстріляні після бою біля Крут 16 січня ц. р., і пропонує піднести загальне прохання про розкопку могил, щоб перевезти їхні тіла з Крут, а також поховати їх у Києві. Для обговорення цього питання прохають зібратись 8 березня в п’ятницю в 6 годині вечора на Фундукліївській, 61-1, туди ж звертатися за справками.

Нова Рада. — 1918. — 8 березня (23 лютого)16

  Похорон забитих козаків

6-го березоля о 10-й годині на Софієвській площі відбулася панахида над старшиною і козаками 1-го загону гайдамаків, забитих в боях з більшовиками. На площі зібралися всі гайдамацькі курені з гарматами, як і інші українські частини, що мешкають у Києві. Прийшло багато і приватних осіб оддати посліднє прощання. Настрій напружений — всі стоять похиливши голову і, певно, в душі переживають минувше. Сім дубових трун, укладені на гарматах та засипані квітками, під дзвін дзвонів та похоронного маршу рушили на Аскольдову могилу, а за ними йшли козаки, родичі забитих та чимало ще люду.

Боротьба. — 1918. — 8 березня

  Погибшие под Бахмачем

Как уже сообщалось, под Бахмачем трагически погибло в боях с большевиками много украинских юношей-гимназистов, студентов… Погибшие погребены возле станции Круты.

М. Грушевский: «Родители этих юношей возбудили перед Радой ходатайство, чтобы тела погибших были перевезены в Киев для похорон на Аскольдовой могиле, на братском кладбище. Предлагаю Раде высказаться, чтобы похороны были приняты на государственный счет и состоялись с надлежащими почестями».

Предложение принимается единогласно. Память погибших под Бахмачем юношей Рада почтила вставанием.

Киевская Мысль. — 1918. — 10 марта (25 февраля)

Комітет по влаштуванню похорону студентів-січовиків запрошує батьків та родичів сьогодні 13-го березня їхати розпізнавати убитих на станції Крути. Оповістка про те, коли і де буде потяг, висітиме на дверях Центральної Ради після 3-х годин дня.

Нова Рада. — 1918. — 13 березня (28 лютого)

  Повідомлення про рішення комітету Всеукраїнської фельдшерсько-акушерської спілки про вшанування січових стрільців студентського куреня у справі похорону вбитих у бою під Бахмачем студентів

Комітет Всеукраїнської фельдшерсько-акушерської спілки, обговоривши 12 березня ц. р. питання про похорон товаришів-студентів українського народного університету, постановив: узяти у похороні саму діяльну участь та відкрити підписку пожертв на вшанування пам’яті наших славетних оборонців волі України…

Нова Рада. — 1918. — 15 (2) березня

С. Ш.

  Трагедія на Крутах

Така втрата для культурної нації була б важкою; для нашого народу ця втрата безмірна. Винна в цій трагедії уся си­стема безглуздя, весь наш уряд, котрий після блискучого соціального законодавства, після піврічного адміністрування оказався покинутим народом і армією і в такім безнадійнім становищі рішив захиститись від добре узброє­ної більшовицької армії кількома сотнями шкільної молоді. Узброївши на скору руку