read-books.club » Сучасна проза » Роза Вітрів 📚 - Українською

Читати книгу - "Роза Вітрів"

132
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Роза Вітрів" автора Ярослава Литвин. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 42 43 44 ... 57
Перейти на сторінку:
ближче до міст та їхнього опалення, то я зрозуміла, що розучилася мислити. Я збагнула, що стільки місяців існувала життям тварини, переймаючись лише їжею та теплом, підкоряючись ритмам природи, щоразу збираючись померти у грозу, а на ранок радіючи, що маю тіло і маю сонце.

Я страшенно боялася цивілізації, бо вона примушує постійно думати про неї і про себе. Намотувати на пальці жужми чужих концептів і опіній. Кужелитися у них, ніби у лабіринті зі спагеті, виплітати все нові й нові версії реальності й життя, губитися, думаючи, що знаходишся. Профукувати час замість того, щоб помирати, коли гроза, і оживати із кожним сонячним промінцем.

Спершу мені було страшно навіть знаходитися серед людей, ходити вулицями міст, переходити дорогу.

Здавалося, що я докорінно стерла власну історію, змінилася дотла. Я думала, що в мені майже нічого вже не лишилося людського. Зосталося андрогінне тло, схоже на пожмакану газету. Я стала байдужа, пуста, холодна, потерта дійсністю об стіни вокзалів і поїздів. Де-не-де на тілі лишилася обпала побілка — мені одній помітна. Поряд із тим в глибині душі я собою пишалася, позаяк гадала, що близька до просвітлення, що схожа на блаженну мученицю, що аскетизмом виборола собі щастя свободи.

Але одного дня я поглянула собі під ноги і зрозуміла, що піді мною діра. Потрібно було щось міняти у житті, розвернутися на 180 градусів. Напнути вітрила, плюнути проти вітру, позагравати із вітряком.

Я подалася до Києва, у ту точку, з якої колись скотилася. До тих людей, що знали мене колишню.

Спершу дзвонила Октябрьову, але він змінив номер. Більше старих друзів, готових мене прийняти й пробачити після зникнення, пригадати не змогла. Є люди, котрі мають на думці, що ти їм належиш і всі твої вчинки мають до них прямий стосунок. Якщо ж це виявляється не так, вони падають в образу і відвертаються від тебе. Назавжди.

«Єжи, буду завтра у Києві».

Стерто.

«Єжи, я хочу повернутися до майстерні, але не подумай...».

Стерто.

«Мені ніде перекантуватися кілька днів. Я до майстерні, ок? Роза».

«Ок. Єжи».

33

З року в рік я не змінююся, як би не обволі-кувала себе туманом обману, не вішала у свої вуха сережки нісенітниць, а до рота не клала карамельку добрих слів. Все життя я така, якою стала ще в утробі. Все життя я думала, що міняюся, думала, що ті чи інші люди, що прибиваються під мої повіки, під мої губи, під мою шкіру, під мою плоть, обтесують мене як грубу деревину, зривають з мене листя, а хто й кору, ламають моє віття, гнуть мій стовбур. Я похиляюся, піддаюся, або ж ламаюся. Потім зростаюся подовгу й зі стиснутими зубами, ховаюся по рукавах та капюшонах, у навушниках і окулярах, боюся людей, боюся себе. Виструнчуюся. Вчуся усміхатися наново. Вчуся любити наново. Любити людей, любити себе. Доки знову не вдарить.

У нас повно умовних рефлексів. Та божевілля — то безумовний. Він лишається, коли зникають усі інші. Мені здавалося, що я узбережжя — піщана смуга, на якій ліплять палаци й виривають калабані; по мені розкидано порожні пляшки й качани кукурудзи, мене обісцяно й обпльовано, облюбовано й облежано, обмацано; забуто й знову згадано. На мені зводилися грандіозні кохання й перебігали курортні романи. На мені багато чужих слідів, які вряди-годи злизують теплі прибої, виполо-щують пінисті хвилі, очищуючи, облагороджуючи. Тоді знову почуваюся новою і святою.

Але все це неправда. Все це зовнішнє — і палаци, і хвилі. У мене є щось усередині, щось таке, що не міняється день у день. Я здатна жити й переживати, відчувати й чути так само, хай мені й здається, що огрубіла, здиміла, задерев’яніла.

34

Голоси за кадром, по-батьківськи шиплячі. В носі туман. На язиці настирливий аромат сандалу і ладану.

Ти свята, Розо, ти поведеш нас усіх! Ми так давно на тебе чекали! Ти наш вождь! Ти наша Месія!

Ти свята, Розо, ми так давно на тебе чекали. Ти врятуєш світ, ти не даси йому захлинутися дійсністю.

Ти наша, Розо, ми так довго на тебе чекали. Із самого народження, із першого подиху ми були завжди поряд. У тобі самій, у твоїх близьких.

Ти наша, Розо. Ти маєш бути з нами.

ХТО ВИ?!

Ми — ті, хто сплів нитку Аріадни. Ми ті, хто напоумив Морфея. Ми ті, хто кохався із богинею божевілля Атою. Ми — апостоли того, хто микав і митарився.

Хто твій Бог? Хто твій Бахус?!

Твій весняний неприборканий.

Жебрак і пияка.

Хто ти? Хто ти, Розо?

Хто ти? Розо? Хто ти РОзо?

Хто ти? Хто Ти? хто ТИ?

Хто ти? хтоти? ХТО ти???????

Ти не зрадила себе.

Хто ТИ?

Ти не зрадиш нас.

ХТО ВИ?!

Ми ті, хто перерізає

1 ... 42 43 44 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Роза Вітрів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Роза Вітрів"