Читати книгу - "Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення"

жінок залякували тим, що буцімто Бог од них відвернеться, якщо вони не дотримуватимуться правил одягання й не коритимуться своїм чоловікам. На думку Абу Чайма та його ультраортодоксальних духовних однодумців, ангели все записують – «якщо жінка відштовхує чоловіка… то впаде на неї прокляття Аллаха»241. Однак кому ж не бракує нахабства вирішувати, які молитви слухатиме Господь, той, котрого величають у Корані «Богом милосердя»?

Граничні судження релігійних діячів на кшталт Абу Чайма чи Юсуфа аль-Карадаві становлять частину прадавньої спадщини, в якій вимагали абсолютний контроль над жіночими тілами та їхніми матками, – патріархальний спадок, що формувався ще задовго до появи ісламу в немусульманських країнах. Духовні особи, що наполягали на обов’язковому статусі покривання жінок у мусульманстві, не могли уникнути упередженої інтерпретації текстів. Їхні аргументи трималися на необґрунтованих доказах. Основна мета полягала в тому, щоб підтримати ієрархічне співвідношення між чоловіком і жінкою та примусити жінок якомога міцніше осісти вдома, подалі від людського ока. Ці люди керувалися власними симпатіями, не замислюючись над причинами того, чому в одкровенні пророка йшлося про жіночий дрес-код.

Накидки – «не мусульманська повинність»

Як свідчать колишні та сучасні авторитетні мусульманські релігійні діячі, а також дослідники ісламу, Коран не містить реальних вказівок щодо обов’язку жінки повністю покривати тіло чи бодай носити хустку. Коротко підсумую, як у Корані інтерпретують три цент­ральних поняття: хіджаб, джильбаб і хімар.

• Про хіджаб (hijab) як вказівку на покривання голови в Корані не згадують узагалі. Це слово фігурує у вірші (Сура 33:53) і має буквальне значення: фіранка чи розмежування, крім того, стосується воно винятково дружин пророка. Усі дослідники сходяться на такій версії. У Корані, вужче – у цьому вірші, сказано, що чоловіки-мусульмани повинні розмовляти з жінками Магомета, коли ті в хіджабі. Ідеться радше про приватність розмови з його дружинами, що ніяк не стосується всіх інших представниць жіночої статі. В одному з попередніх віршів (Сура 33:32) пророк наголошує на тому, що його жінки не такі, як усі.

• Інтерпретація поняття «прикраса» (zinat) нібито стосується цілого жіночого тіла (іноді навіть включно з обличчям і руками) і заснована на тенденційних міркуваннях.

• Джильбаб (jilbab) – це плаття, яке одягають поверх іншої одежі або своєрідне пальто, яким покривають у тому числі й голову. Представники духовенства, які наполягають на обов’язковому використанні хіджаба, цілком ігнорують історичне підґрунтя і його суть у одкровенні (Сура 33:58): мова йшла конкретно про захист жіночої цноти від косих поглядів чоловіків саме в той момент, коли жінка справляла свої фізіологічні потреби.

• Текст про хімар (khimar) у Сурі 24:31 ознайомлює нас з великою хусткою, що покриває тіло з голови по груди. Віднині бачити груди оголеними було не по-мусульманськи; покривати цю ділянку тіла в доісламській арабській культурі прийнято не було. Коли арабські клани вирушали воювати, жінки проводжали їх, відтоді й з’явився звичай оголювати груди і в такий спосіб надихати воїнів на героїчні вчинки242. Відповідний вірш у Корані зовсім не стосується традиції покривати жінкам голову чи волосся. Роз’яснення про потребу ховати під одягом усе тіло з’явилося вже після часів життя пророка. Якщо Магомет мав на увазі все тіло без винятку, ще й на додаток голову й обличчя, не було жодної підстави раптом наказувати жінкам закривати груди, – саме це слово фігурує в тексті243.

Той факт, що жінки були настільки помітними у публічному секторі за життя пророка, дещо підривають аргументи, що з’явилися згодом. Їх досі часто повторюють для того, щоб посилити виокремлення жінки і приписи щодо дрес-коду без фактичних на те підстав. Звідси й висновок дослідників багатьох конфесій у мусульманстві, вихідців із різних частин світу: «Мусульманство не передбачає спеціального виду одягу, не існує настанови покривати голову, є лише простір для культурного розмаїття та колосальної багатоликості»244.

На моє запитання про те, чи правдиві наведені факти, зовсім недавно відреагував доктор Ляйденського університету Ахмад Аль-Джаллад, учений, що вивчає історію домусульманської Аравії. Дослідник підтвердив, що у жінок справді був звичай випроваджати чоловіків на поле битви з оголеним бюстом: «Наявність цієї традиції засвідчують реальні історичні документи».

Недовіра – погана порадниця. Так вважала ліванська письменниця Назіра Зін аль-Дін, яка в 1920-х роках доводила, що покриватися – це неісламське, і ніхто з прихильників покривання не зміг належним чином обґрунтувати свою позицію щодо цієї жіночої манери одягання. Вона вважала:

Повинність покривати жінку – остаточний доказ того, як чоловіки підозрюють у власних матерях, доньках, дружинах і сестрах потенційних зрадниць. Інакше кажучи, ці ж чоловіки не довіряють своїм найближчим і найдорожчим. Що ж у них за життя, якщо вони вічно підозрюють своїх матерів, доньок, сестер і дружин, безкінечно бояться їхньої зради?

Той, хто уважно читає Коран, знаходить у різних текстах повідом­лення, що жодна людина на цьому світі не символізує Господньої влади, що мусульмани самі несуть відповідальність перед Богом і жодний правовірний не відповідає за діяння іншого, навіть пророка Господь послав нам зовсім з іншою метою245.

Поки дехто продовжує вбачати в минулому незмінне сучасне, вірні своїй релігії мусульмани все критичніше прочитують ісламські традиції «з Богом даним розумом і з улюбленим Кораном у руці». Саме так кілька років тому один студент сформулював свою думку в дискусії після якоїсь моєї лекції в Марокко.

У книжці «Бог знає солдатів» професор права Халід Абу ель Фадл кидає виклик усім, хто намагається припинити чи принаймні загальмувати ісламську дискусію.

Мене вчили, що фаховий учений нагадує могутню скелю, що її вітер не зрушить, вона лише дозволить йому пронестися повз себе. Слабкий учасник дебатів, адвокат або науковець, має справу зі спекулятивним мисленням, суб’єктивною інтерпретацією, він забуває основні правила етикету. Це прекрасна дискусія, адже надзвичайно важливо обговорювати тему з усією щирістю, позаяк на карту поставлено життя людей. Ми мусимо розмежовувати догмати ісламу та культурні традиції… Мусульманство не примушує носити специфічні види одягу. Тому допоки одежа не відкрита або не занадто прилягає до тіла, культурні варіації можуть додавати величезну розмаїтість до виконання цих директив246.

Попри те що Священна Книга мусульман не зобов’язує жінок покривати голову, хіджаб як вид одежі в останні десятиліття набув особливої популярності. Це виглядає нелогічно, але