Читати книгу - "Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення"

І сказано було вірянкам опустити очі долу та берегти честь і не показувати свої прикраси (zinat), окрім тих, що на видноті. Нехай вдягають хустки-накидки на груди і прикраси від усіх ховають, бачити їх може лише чоловік, або батько, або батько чоловіка, або син… Нехай вони не тупають стопами, аби те, що приховують під своїми прикрасами, не стало явним.

В арабському тексті тричі вжито одне й те саме слово «зінат» (zinat). Текст містить застереження щодо надмірного макіяжу й прикрас на шию, браслетів на руку та щиколотку. Ідентичні поради адресувало своїм вірянам християнство на цих теренах, проповідуючи той самий ідеал скромності.

Арабське слово zinat дійсно означає «прикраса» або «коштовність» у цілому, включаючи «прикраси із золота або срібла, які жінки носять на щиколотках». На думку деяких учених, поняття «зінат» застосовується тут винятково для зовнішніх прикрас і оздоб: «Використання одного і того ж слова в заключній частині вірша: “Нехай вони не тупають стопами, аби те, що приховують під своїми прикрасами, не стало явним” підтримує [цю точку зору], оскільки єдиними прикрасами, про які можна дізнатися через тупотіння ніг, є кільця на щиколотці»234.

Однак Ібн Аббас (566–653 рр.), один зі знаних коментаторів Корана і збирачів переказів про Магомета, переконує, що зінат стосується всього жіночого тіла, за винятком обличчя та рук. Його пояснення базувалося не на якомусь конкретному твердженні, а на безмовному жесті пророка. Ібн Аббас сам не був присутнім тоді, коли, як припускалося, Магомет показав цей жест. Збирач цих важливих історій про пророка здобув відповідну інформацію в інших. Так і прийнято робити, коли йдеться про перекази, проте ланцюжок джерел-оповідачів isnad не повинен перериватися, і формувати його мусять надійні люди. Як результат, правила щодо жіночого одягу віками базувалися на поглядах сучасників пророка, аж ніяк не на приписах Корану235.

Слідуючи тодішнім ортодоксальним юдейським традиціям у регіоні, Ібн Аббас та інші зібрали тисячі тверждень, численні перекази (хадиси) від сподвижників пророка та цілих поколінь дослідників Корану впродовж наступних століть, тверждень, що оголосили жіноче тіло територією цілковитої осороми – awrah. Як вже згадувалось, у мусульманстві існує також базове поняття «фітна» (fitna), за яким жіноча спокуса означає хаос і неконтрольованість. Із відомої вже причини чоловічого страху перед силою жіночої зваби і мусульманські, і християнські богослови, що сповідували патріархальні традиції, та більшість мусульман виб­рали за панівну візію Ібн Аббаса, його бачення означеної проблеми мають більшу вагу, ніж вірші Корану.

Правила, породжені подібною традицією, виконують у значній частині світу. Їх часто покірно дотримується незліченна кількість мусульманських жінок, які в очі не бачили текстів-джерел. Ось як виглядає перелік правил:

• Жінка зобов’язана покривати все тіло, зокрема волосся та вуха, виняток становить лише обличчя (довжиною від ділянки чола до підборіддя та шириною, що дорівнює відстані між великим і середнім пальцями: руки – до зап’ястя і ноги – по щиколотки.

• Вона не має права молитися в прикрасах і з макіяжем на обличчі.

• Оскільки шанс того, що хтось таки пожадливо на жінку гляне чи споглядатиме її ноги чи руки під час молитви, досить високий, то жінка мусить прикривати і ці частини тіла. Причому не тільки тоді, коли промовляє молитву.

• Жінка залишається вдома, відтак навпроти її дверей повинна постійно висіти штора.

• Якщо жінка покидає помешкання (на те завжди бувають серйоз­ні підстави), то мусить покриватися вуаллю236.

У книжці «Як опанувати хтивість і жадібність» єгипетський шейх Абдаль-Хамід Кіш (1933–1996 рр.) пояснює, що Магомет, за свідченням свого сподвижника Абу Умами (пом. 700 р.), колись казав таке: «Єдиному, хто душу мою у руках своїх тримає. Чоловік ніколи не буває один з жінкою без втручання сатани між ними». У наступному розділі доведемо, що це твердження заводить у тупик, оскільки жінки дедалі більше працюють поза стінами домівок. Щоб міцно триматися заяви Абу Умами, деякі представники богословського духовенства ходять манівцями в надії відшукати неможливі рішення. Ідеться про потенційні заборони, що стосувалися б звичайних робочих ситуацій, в яких чоловіки і жінки постійно перетинаються між собою. Ще один сподвижник Магомета Маквіл ібн Ясар, котрого цитують у згаданій книжці, припускав, що послання пророка (хай буде з ним мир і благословення Аллаха) насправді звучить драматичніше: «Хай краще одному з вас устромлять у голову залізну голку, ніж має він торкнутися жінки, яка для нього заказана»237. Це твердження згодом часто розцінювали як заборону чоловікам і жінкам потискати одне одному руку – табу, за яке ультраортодоксальна юдейська традиція донині стоїть горою.

Нерідко мусульмани неарабського походження так само перей­мають строгі арабські приписи. Наприклад, індійський муфтій Зафейрудін Міфтахі підтримав подібні традиції в книзі, що вийшла друком 1993 року у Делі під назвою «Скромність і незайманість в ісламі». На подобу деяких отців церкви перших століть християнства вихідною точкою страху для нього у двадцятому столітті досі залишається жінка, що невмолимо збуджує чоловіка. Відтак вона може з’являтися в публічних місцях лише за виняткової потреби, оскільки жінка – це Awrah. Тільки-но «жінка виходить з дому, як її підстерігає сатана»238; «якщо жінка прагне задовольнити Аллаха, то краще їй залишатися вдома, поклонятися Всевишньому та коритися чоловікові»239. Аби уникнути ризиків цієї усюдисущої диявольської спокуси, жінка в Саудівській Аравії не отримає дозволу виїздити за межі своєї країни, аж допоки їй не виповниться 45 років.

Муфтій застерігає, що жінки від природи спокусливі та чарівні, відтак провокують тривожні ситуації у громадських місцях. Він знаходить рішення проблеми, цитуючи переказ: той, кого вабить незнайома жінка, йдучи тією самою стежкою, мусить негайно повертатися додому. Там він зможе випорожнити сім’я свого збудження, що законно йому належить, тоді диявол не спіймає його в гріховну пастку240. Напучування, які повторювали неодноразово протягом століть, завдячують своїй появі творам імама Аль-Бухарі – одного з найвідоміших збирачів хадисів. Іще й сьогодні численні священно­служителі впевнено тримаються цих настанов. На каналі Ютьюб деякі проповідники, наприклад Абу Чайма, попереджають жінок про те, що жодної їхньої молитви не почують, якщо жінка не завжди жадає чоловіка, коли той приходить додому збуджений. Жінка порається біля печі – жодних вибачень: «Краще хай той хліб згорить, ніж чоловіка розпалити, та навіть якщо сидить вона на верблюді – мусить негайно спуститися, коли він її жадає». Побожних