Читати книгу - "Сказання з Небезпечного Королівства"

«Ну. Забрьохо, отакої! Бачились востаннє

ми з тобою біля Міту — ну й лихе вітання!

Будь привітніший, товстий фермере, що пішки

йти не можеш — їдеш возом ти через задишку.

Бевзю-скнаро! Вибирати — справа не жебрацька,

а як ні — пошлю подалі й втратиш ти багацько.

Ну ж. Чударю! Підсади! Кухоль з тебе нині.

Друг старий мене впізнає й у вечірній тіні!»

Вдвох минули Очерети з реготом веселим,

хоч корчма стояла навстіж і пахтіло елем.

Вже вони по Чударевій торохтять Дорозі,

пританцьовує Том і стриба на возі.

В сяйві зір Бобовий Лан, Чударева хата

мов запрошує вогнями переночувати.

Привіталися у дверях Чудареві діти,

жінка винесла по кухлю горло промочити.

І пісні були, й вечеря, оповідки й танці;

на всю губу пан Чудар гопкав на гулянці.

Том, коли не цмулив з кухля, брався за волинку,

дочки втнули «Стриб-скік», реготала жінка.

Хто у папороті вклався, хто в пуху чи в сіні,

а Забрьоха й Том старий всілись при каміні

обсудити сам на сам вісті найсвіжіші

від Курганів аж до Веж: і про кінне й піше,

про сівбу, і про жнива, і про збіжжя різне,

притчі з Брі, чутки про кузню, млин і дешевизну,

шепти, що південний вітер передав модрині,

і про Сторожів на Броді, й про болотні Тіні.

Дід Чудар заснув край приску врешті у фотелі.

Том удосвіта пішов, — сни сумні й веселі

ледве згадуються потім, і так само віщі.

Відімкнулися нечутно двері; вранці хвшца

змила всі його сліди, ані знаку в Міті,

ні пісень його, ні кроків не чутно в Зашгітті.

Біля Ґріндмуру простояв його човен три дні

й Верболозкою в краї вранці рушив рідні.

Кажуть гобіти, його видри від причалу

відв'язали й через греблю уночі попхали.

Лебідь з Елвет-острівця сам підплив до носа,

гордо дзьобом потягнув за обривок троса;

видри стежать, щоб коріння не змогло вузлате

Вербостариганове до човна дістати;

сів Рибалочка на ніс — проводжає радо,

а Кропив'янка весела щебетала ззаду.

Ось і Томова затока. Видра в крик: «Зажди-бо!

Що ж за лиска це без ніжок? Це вже радше риба!»

Голо-гілко-вербо-річко! Весла-бо забули!

Том у Ґріндмурі нескоро витягне їх з мулу.

3

ЛИЦАРСЬКИ ПРИГОДИ

Веселий був моряк один —

бурлака він і висланець,

і золочений човен ним

збудовано — замислив це;

вівсянка з помаранчами

на харч йому у трюмі там,

лаванда й майоран йому

є пряними парфумами.

Вітри благав для цілої

флотилії впокоритись,

з сімнадцятьма щоб ріками

великими упоратись.

Де річка рінь розкочує,

русло чиє — у ґравії,

там, перепливши Деррілін,

на берег він упав її.

Путь у Країну Сутінну,

окутану зажурою,

за пагорби для нього є

дорогою похмурою.

Загаявся в поході він —

мелодію наспівує;

просив руки в капусниці,

спокусниці вродливої.

Вона це стріла кпинами

невпинними й зневагою, —

й вивчати він ударився

і чари всі, і магію.

Повітряні вже сплетено

тенета ним, зі шкірочки

хрущевої засклілої

вже крила є — із пір'ячка.

Вже ниттю він павучою

обкручує їй талію,

почаклував над білою

із лілії він залою

з весільними альковами

квітковими, де спати їй;

зіткав сріблисті тканки він

серпанкові на шати їй.

Він дарував коштовності —

їх повністю змарновано,

на ньому ж, ніби пагуба,

зганя хіба що зло вона;

й, сумний, її покинув він,

полинув він світ за очі,

мов пух, на крилах леготу,

сердега той, літаючи.

Архіпелаги з жовтими

знайшов там він нагідками,

із золотими скелями

й джерелами-лелітками.

Він битви разом з війнами

розбійними розв'язує,

злітав за море в Белмарі,

і Телламі, й Фантазію.

Шолом і щит — зробив колись

з слонівки і коралу їх,

меч зі смарагду викував

і дику вів баталію

з героями ельфійськими,

із військом їх розцвіченим, —

злотоволосі витязі

мчать битися у січі з ним.

При пишних піхвах, панцер мав

із кварцу на раменах він,

і срібне вістря викував

на піку він ебенову.

І списом малахітовим

сердито він вимахував,

нагнав на райських джмеликів,

метеликів тим спраху він.

Він бився з Гострожалами,

Дзижчалами і Бджолами,

вкрав Золотий Стільник у них,

і втік від них Гондолою

із листя й павутиночок,

і, плинучи назад уже,

лиш панцер начищав собі,

лищав аби він райдужно.

Загаявся він тільки щось

на хвильку ще на острові,

між квітами повештався

й нарешті все ж без остраху

зі стільником додому він,

в хороми він прибув свої —

й згадав своє доручення!

Закручений, забувся він

у виправах, чаклуючи

й воюючи, бурлака цей.

І знову нарихтовано

вже човен ним — моряк оцей

гінцем є вічним, висланцем,

замисленим, замріяним,

немов перекотиполе,

що тріпали борвії ним.

4

ПРИНЦЕСА СЯЯ

      Принцесонька Сяя

      Красою сяє.

Як пісня ельфійська впевня:

      Їй намисто в волосся

      Перлове вплелося,

Хустинки її ткання —

      Золотава павоть,

      І разок їй править

Срібних зірок за кольє.

      Із павутинки

      Біла кофтинка

Місячно вся виграє,

      І стягує шату

      По перехвату

З рос діамантових шнур.

      Удень на ній тільки

      Сіра мантилька

І хмарно-блакитний каптур.

      Але серед ночі

      Вона вся блискоче,

В сяйві зірок осяйна,

      І полискують, ніби

      Луска у риби.

Черевички її, як вона

      На дзеркальне поверне

      Плесо озерне

Й на воді танцювати почне.

      Залиша вона в леті,

      Немов на паркеті.

Відсвітів мрево ясне.

      Де її ноги

      Зі срібла живого

Ковзнуть по водному склі.

      Вона дивиться вгору —

      У вись неозору.

На берег, що тоне в імлі,

      І, зробивши коло.

      Очі додолу

Опускає, а там — що за збіг! —

      Принцеса Тая,

      Прегарна, як Сяя, —

В них торкаються пальчики ніг!

      Тая — блискуча,

      Як Сяя, й сліпуча;

Але Тая — дивний каприз —

      У зірчастій короні

      В бездонній тоні

Головою висить униз!

      Вона зором сяйливим.

      Дивуючись дивом.

Пронизує іншу немов;

      Це чудо — над морем

      Отак яснозорим

Гойдатися сторчголов!

      Мають лиш ноги

      В них стрітися змогу,

Бо що за шляхи простяглись

      До тієї країни,

      Де землю покине

З них кожна, піднісшись увись, —

      Це невідомо,

      Й не пізнати нікому

В ельфійській цього ворожбі.

      Тож кожна зосібна

      Ельфоподібна

І далі танцює собі:

      З перлами в косах

      І в гостроносих

Черевичках лускатих,

      У прегарних шатах — Сяя;

      У прегарних шатах.

Черевичках лускатих

      І гостроносих,

      З перлами в косах — Тая!