read-books.club » Дитячі книги » Колекція гадів 📚 - Українською

Читати книгу - "Колекція гадів"

204
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Колекція гадів" автора Андрій Анатолійович Кокотюха. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 42 43 44 ... 54
Перейти на сторінку:
будинку, в якому мешкав Денис Черненко. Однокласник, спочатку товариш мимоволі, потім — добрий приятель і побратим по неймовірних пригодах, і нарешті — друг.

Хоча ці двоє хлопців були абсолютно різними за складом характеру і навіть родинним станом. Денис ріс у неповній родині, де, крім нього, були ще менші братик і сестричка. Мама Черненка змушена була багато працювати, тож на старшого сина цілком справедливо дивилася як на дорослого мужчину, не маючи часу стежити за його навчанням та шкільними успіхами, їх Денис таки мав. Не ходячи у відмінниках, швидше — навпаки, він не раз і не два захищав спортивну честь рідної школи.

До пригоди з Плазуном Федоровичем хлопці часом їжачилися. Та після того як Максим витяг Дениса із серйозної халепи лише силою свого розуму, Черненко почав дивитися на «ботаніка» і «слабака» зовсім інакше. Денис, хоча й був фізично сильнішим, визнав Максима за лідера їхньої невеличкої команди — переступивши через себе й не доспавши кілька ночей.

Та зараз Максим Білан менш за все думав про свого несподіваного друга, і взагалі про їхні стосунки. Букет пік йому руку, муляв, перетворював на опудало, на загальне посміховисько. Геть його, негайно!

На наважуючись усе ж таки смітити на вулиці, Білан нарешті надибав у одному з сусідніх дворів контейнер для сміття, вже спорожнений зранку. Нарешті! Тепер нехай дивляться, хто куди хоче: він лише пожбурить сміття в смітник. Наблизився до контейнера, здійняв руку...

— Е! Куди! — почувся ззаду знайомий голос.

Рвучко озирнувшись і при цьому присівши, Максим для чогось заховав гладіолуси за спину. І тут же розпрямився: через цей двір саме збирався йти Денис Черненко. Тепер він стояв, у своєму попрасованому, проте не новому піджаку, з якого за літо встиг трохи вирости, у сорочці з розщепленим коміром, без краватки, кудлатий, тримав за паси наплічник.

— Туди! — кращої відповіді в Максима не знайшлося.— Чого ти кричиш?

— А ти якого хріна оце робиш? Хороший же букетик.

— Хороший — бери! — миттєво зреагував Білан і великодушно простягнув другові квіти.

Не уявляв собі друга з букетом, та довелося. Без жодних слів Денис підійшов, взяв букет, для чогось труснув ним, понюхав, дунув на якусь квітку. Щось у всьому цьому було не так. Черненко з гладіолусами — це як ворона з бантиком. Уголос цього Максим, звісно ж, не сказав, аби не образити друга. Хоча відзначив: чи не вперше в житті порівняв Дениса з вороною чи ще якимось неестетичним представником фауни.

— Правда викидав? — підозріло глипнув на Максима Денис.

— Правда. Пішли вже. Це ти, реально, Плазунові Федоровичу подаруєш?

— У плазунів тепер по-батькові є? — скривив посмішку Черненко. — Мандражиш трохи?

— Було б чого. Думаю, йому не до нас тепер. Історія ж забулася.

— Як для кого.

Згадавши, як сидів у сараї, повному отруйних рептилій, Денис примружив очі, й у виразі обличчя друга Максим помітив щось нове. Значить, не тільки з ним самим коїлося щось дивне.

— Чого став — гайда! — підкинувши наплічник на плече, Черненко закрокував уперед, впевнено тримаючи квіти в правій руці.

Він кудись поспішав, це було аж надто помітно, і квапився пацан явно не в школу. Вірніше, в школу, але явно не з тією метою, з якою туди ведуть учнів молодших класів. Дивна поведінка друга неабияк зацікавила Максима і він таки поспішив за ним.

Все з'ясувалося за п'ять хвилин. До школи хлопці, як завжди, йшли дворами. І коли минали той самий, де на лавці цієї весни Максим зустрів заплакану і перелякану Оксану Дорошенко, лідерку дівчачого шкільного «Гурту Тіни», котра потім кілька разів утрапляла з ними в пригоди, Білан уже відчув каламутні підозри. А коли Денис, нічого не кажучи, мовчки присів на цю лавку, поклавши букет на коліна, Максим зовсім розгубився від свого здогаду, що підтвердився буквально через хвилину.

Зі свого під'їзду випурхнула святково вдягнена Оксана на прізвисько Тіна, привітно махнула рукою обом. Денис підскочив, ніби знизу його штурхнули пружиною, незграбно виставив перед собою трошки потягані за цей ранок гладіолуси і якось несміливо цвірінькнув:

— Привіт!

— Мені? — щиро здивувалася Оксана, дивлячись то на квіти, то на Черненка. Від нього вона справді нічого подібного чекати не могла. І в цьому Максим був з нею солідарний.

Уміє його друг-ведмедик здивувати...

...спочатку ворона, тепер ведмедик... Ну Черненко дає... але й ти не відстаєш!

3. Відкриття за відкриттям

Збоку ця компанія не виглядала аж так дивно.

Двоє хлопців і дівчина йдуть до школи разом. Якщо не однокласники, то в паралельних вчаться і дружать давно — це вже точно. Проте це на перший погляд... Коли ж придивитися, кремезний хлопчина в старенькому піджаку, без належної для урочистого випадку краватки, з наплічником на одному плечі, з дівчачою шкільною сумкою — в іншій, та дівчинка з букетом гладіолусів йдуть усе ж таки трошки попереду поруч. А низенький, худорлявий і навіть злегка прилизаний пацанчик із важкуватим як для його статури наплічником рухається нехай на півкроку, але — позаду.

Хоча розмовляли між собою всі троє, кремезний хлопець та дівчина зверталися до худорлявого ніби через плече. А він, щоб відповісти їм, горобцем підстрибував на чверть кроку.

Максим Білан не те щоб здивувався. Це нормально, коли хлопці дарують дівчатам квіти і підносять їхні шкільні сумки. Його заскочило інше: цим самим хлопцем чомусь раптом захотів стати він. Але поруч із Оксаною Дорошенко впевнено крокувала спортивна надія школи — Денис Черненко. Який не просто наперед домовився з їхньою приятелькою про зустріч у дворі. Не просто нахабно подарував Тіні букет, який Білану купила мама — дарма, що той збирався викинути квіти. Ні, справа не в квітах, грім би їх побив!

Виявляється, він, розумник Максим, щось пропустив. Після повернення з села Зозулястого друзі, звісно, зустрічалися. З ними нічого не відбувалося, проте вони все одно бачилися досить часто — згадати бувалі деньки і вкотре перетерти кісточки Плазуну Федоровичу, зустріч з яким їх неодмінно чекає восени. Навіть разом з Оксаною якось вибралися в кіно, дивилися третій фільм про пригоди мумії. Аж ось виявляється: ці двоє — тепер уже без Білана — встигли сходити і на «Секретні матеріали», і на мультик про робота Воллі, і навіть на смішну казку про пригоди Генкока, лицаря з пекла.

Правда, тепер він дізнався: вся справа була в «Мумії». Йому, Максимові Білану, ця історія видалася надто

1 ... 42 43 44 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Колекція гадів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Колекція гадів"