Читати книгу - "Дівчина у павутинні"

— Ти захворів?

— Не зовсім.

— Що ти маєш на увазі? Лише починаєш недугувати?

— Скидається на те.

— Ну, тоді ніяких проблем. Адже ми всі за крок до хвороби ходимо, чи не так? Справа важлива, Яне. Мені навіть дзвонила міністр підприємництва Ліса Ґрін, і вона вже в курсі, що розслідування провадиш ти.

— Мені вкрай важко повірити, що Ліса Ґрін знає, хто я такий.

— Ну, можливо, не на ім’я… Вона, власне, й не має права втручатися… Але ми з нею зійшлися на тому, що нам потрібен якнайкращий фахівець.

— Лестощі на мене більше не діють, Рікарде. Що там у тебе? — спитав він, відразу ж пошкодувавши про це.

Саме питання вже свідчило про сяку-таку згоду взятися до справи, і Рікард Екстрем сприйняв це як невеличку перемогу.

— Сьогодні вночі у своєму домі в Салтшебадені був убитий професор Франс Балдер.

— А хто це?

— Один з наших найвідоміших науковців міжнародного рівня. Він провідний фахівець у галузі технологій штучного інтелекту.

— В галузі чого?

— Штучного інтелекту. Це нейронні мережі, цифрові квантові процеси тощо.

— Я й досі гадки не маю, про що ти кажеш.

— Він намагався змусити комп’ютери думати, намагався відтворити людський мозок.

Відтворити людський мозок? Бубланському стало цікаво, як би зреагував на таке рабин Ґолдман.

— Ходять чутки, що він уже був жертвою промислового шпигунства, — вів далі Рікард Екстрем. — Звідси інтерес Міністерства підприємництва. Ти ж знаєш, як Ліса Ґрін урочисто заявляла, що зробить усе можливе, щоб захистити шведські дослідження та інноваційні технології.

— Мабуть…

— До того ж йому щось загрожувало. Балдер мав поліційну охорону.

— Ти хочеш сказати, що професора вбили, коли його охороняла поліція?

— Можливо, то була не найкраща варта у світі. Його стерегли Флінк і Блум зі звичайної поліції.

— Казанови?

— Еге ж. Їх кинули туди посеред ночі підчас бурі й загального хаосу. На їхній захист, правда, можна сказати, що їм довелося нелегко. Там була така веремія. Франса Балдера застрелили в голову, поки хлопці розбиралися з якимось п’янюгою, що чортзна-звідки з’явився біля воріт. Убивця скористався шансом, коли увагу поліціантів ненадовго відвернули від роботи.

— Звучить якось недолуго.

— Так, працювали, з усього видно, професіонали. А ще їм, здається, вдалося вивести з ладу охоронну сигналізацію.

— Значить, їх було декілька?

— Гадаємо, так. Крім того…

— Що?

— …є деякі пікантні деталі…

— …які сподобаються медійникам?

— Які страшенно сподобаються медійникам, — підтвердив Екстрем. — Той п’янюга, виявляється, був не хто інший, як Лассе Вестман.

— Актор?

— Саме так. І це справді проблема.

— Бо потрапить на перші шпальти газет?

— Частково так. Але ще й тому, що на нас може впасти купа розлучних проблем. Вестман стверджував, що прийшов туди, щоб забрати додому восьмирічного пасинка, який був у Балдера. Хлопчик… Стривай, зараз гляну, як це правильно… Хлопчик — Балдерів біологічний син, одначе суд позбавив професора права на опіку, бо той нездатен про нього піклуватися.

— Чому це професор, який може робити комп’ютери подібними до людей, раптом виявився нездатним доглядати власну дитину?

— Бо раніше йому геть бракувало відповідальності. Замість дбати про сина, він працював і, як я зрозумів, був узагалі безнадійно поганим батьком. Історія в усякому разі делікатна. Маленький хлопчик, що не мав бути в Балдера, став, либонь, свідком убивства.

— Боже мій! І що він розповідає?

— Нічого.

— Він у шоковому стані?

— Мабуть, але він узагалі не розмовляє. Він німий і розумово відсталий, тож користі з нього не буде ніякої.

— Отже, ніяких зачіпок.

— Якщо тільки не з’ясуємо, що Вестман не випадково з’явився, власне, в той момент, коли вбивця пробрався на перший поверх. Тобі треба неодмінно допитати Вестмана.

— Ну, це якщо я візьмуся до справи.

— Візьмешся.

— Ти впевнений у цьому?

— Я б навіть сказав, що ти не маєш вибору. Крім того, найкраще я приберіг на кінець.

— І що ж це?

— Мікаел Блумквіст.

— А з ним що?

— Він з якоїсь причини теж там був. Гадаю, Франс Балдер звернувся до нього, щоб розповісти щось.

— Посеред ночі?

— Очевидно.

— І тоді його застрелили?

— Перед самісінькою появою Блумквіста, і той, здається, навіть упівока бачив убивцю.

Бубланський гмикнув. Як не глянь, то була неправильна реакція, і він не міг її пояснити навіть самому собі. Можливо, він зреагував так через нервове напруження або через відчуття того, що все в житті повторюється.

— Ти чого? — спитав Екстрем.

— Та просто в мене невеликий кашель. Виходить, тепер ви побоюєтеся, що на вашу голову впаде приватний детектив і виставить вас не в найкращому світлі.

— Гм, мабуть, так. Ми припускаємо, що «Міленіум» уже готує матеріал, і цього разу я намагаюся знайти законну можливість зупинити їх або принаймні поставити в певні рамки. Найімовірніше, що це й справа державної безпеки.

— То нам на голову сяде ще й СЕПО?

— Без коментарів.

«Ну тебе до біса!», — подумав Бубланський і спитав:

— Над цією справою працюють Раґнар Улофссон та інші з відділу промислової безпеки?

— Як я вже сказав, без коментарів. Коли ти зможеш почати?

«Ну тебе до біса ще раз!» — подумав Бубланський.

— Я почну, проте маю кілька умов, — сказав він. — Я хочу, щоб зі мною працювала моя звичайна команда: Соня Мудіґ, Курт Свенссон, Єркер Голмберґ і Аманда Флуд.

— Гаразд. Але тобі ще дадуть Ганса Фасте.

— Нізащо в світі!

— Вибач, Яне, цього ми навіть не обговорюватимемо. Радій, що тобі дозволяють обрати решту.

— Тобі відомо, що ти пропащий?

— Не раз це чув.

— Отже, Фасте буде нашим маленьким кротом від СЕПО?

— Нісенітниця. Я просто вважаю, що всім робочим групам корисно мати когось, хто мислить інакше.

— Значить, коли ми позбулися всіх своїх забобонів і упереджень, нам нав’язують того, хто потягне нас назад?

— Не кажи дурниць.

— Фасте — ідіот.

— Ні, Яне, він не ідіот. Він просто…

— Хто?

— …консерватор. Він той, хто не піддається останнім феміністичним повівам.

— Як і першим. Він, певно, тільки тепер визнав за жінками право голосу.

— Та ну, Яне, опануй себе. Фасте надзвичайно надійний і лояльний слідчий. І я більше не хочу цього обговорювати. Ще якісь вимоги маєш?

«Щоб ти пропав, марюко!» — подумав Бубланський.

— Я хочу сходити до лікаря, а доти хай слідство веде Мудіґ, — сказав він.

— Хіба це розумно?

— Достобіса розумно, — загарчав Ян.

— Окей, окей, я простежу за тим, щоб Цеттерлунд передав їй справу, — відповів, скривившись, Екстрем.

Сам Екстрем зовсім не був певен, що взявся б за це розслідування.

Алона