Читати книгу - "Твоя перша остання брехня"

class="p1">Цю пісню вона отримала від Джо. Їхні стосунки розвивалися божевільним смерчем, але це було характерно для катастрофічної історії Майїного романтичного життя. Через сорок вісім годин після зустрічі на тому благодійницькому вечорі Джо запропонував їй злітати на приватному літаку родини Буркетт на острови Теркс і Кайкос. Майя розтанула й погодилася. Вони провели вихідні на віллі на курорті Аманьяра.

Вона чекала, що ці нові стосунки розвиватимуться за звичним для неї буйним сценарієм: напружений, киплячий, надмірний, маніакальний романтичний зв’язок, який скоро змінить чорнота фіналу. Від пристрасті до забуття. Від любові до прощання. Для Майї всі, у кого вона закохувалася, ставали її Жан-П’єрами. Тижні на три.

Тож після першого тижня, коли вона прокинулася й дізналася, що Джо склав для неї онлайн-плейлист, вона вслухалась у кожну пісню, розшифровувала приховані повідомлення в текстах, лежачи на спині й витріщаючись у стелю, наче підліток. Їй подобалися його музичні смаки. Пісні не просто промовляли до неї. Вони ламали її оборону, робили її слабшою, готували, яким би сексизмом це не здавалося, до своєрідної освіти.

І все одно Майя знала: щоб танцювати танго, потрібні двоє. Вона насолоджувалася тим, як її, безпомічну, затягував вихор Джо: випивка, пісні, подорожі, секс, — але від самого початку, як і у всіх її стосунках, вона бачила кінець. Її це влаштовувало. Її життям було військо. Шлюб, діти, дні футболу до плану не входили. Звісно, Джо мав залишитися черговим приємним спогадом.

Усі її стосунки зрештою псувалися. Але спогади — ні.

Однак Майя раптом завагітніла, і, поки збентежено намагалася зрозуміти, що тепер робити, Джо зробив великий крок. Він запропонував їй руку та серце, стоячи на коліні, поки поряд грали скрипки. Він пообіцяв їй щастя. Пообіцяв їй любов. Сказав, що пишається її військовою службою, присягнувся зробити все можливе, щоб вона могла досягнути своїх кар’єрних цілей. Вони будуть особливими, говорив, житимуть за своїми власними правилами. Пристрасть Джо була могутньою силою. Вона змела її з ніг, і, не прийшовши до тями, капітан Майя Стерн стала Буркетт.

Люкке Лі доспівала, і натомість заграла «Біла кров» групи «Oh Wonder». Якого біса, спитала себе Майя, вона слухає сумні пісні Джо? Відповідь проста: бо вони їй подобаються. Якщо забути про те, звідки вони взялися, вони все одно діставали її зсередини, зворушували, навіть ця з нудотними першими рядками:

Я готовий піти, готовий піти,

Не можу зробити цього сам…

Яка красива маячня, подумала Майя, помітивши човен Тома Дуґласса біля його гаража. Вона була готова зробити все сама.

Вона ще не встигла подзвонити у двері, як вони відчинилися. Місіс Дуґласс. Її обличчя було напружене, шкіра натягнута. Вона подивилася праворуч, ліворуч, відчинила дротяну сітку на дверях, тоді сказала:

— Заходьте.

Майя ступила всередину, тоді місіс Дуґласс зачинила двері одразу за нею.

— За нами хтось стежить? — спитала Майя.

— Не знаю.

— Ваш чоловік удома?

— Ні.

Майя і далі мовчала. Жінка передзвонила їй, бо чогось хотіла. Нехай скаже, чого саме.

— Я отримала ваше повідомлення на автовідповідачі, — мовила місіс Дуґласс.

Майя ледь кивнула.

— Ви сказали, що знаєте, що саме мій чоловік робив для Буркеттів.

Цього разу місіс Дуґласс обіграла її на паузі. Майя сказала коротко:

— Я не про це говорила.

— О?

— Я сказала, що знаю, чому Буркетти платять вашому чоловікові.

— Не бачу різниці.

— Я не думаю, що він на них працював, — сказала Майя. — Хіба що брати хабарі — це теж робота.

— Про що це ви?

— Місіс Дуґласс, прошу, годі знущатися.

Її очі розширилися.

— Я не знущаюся. Прошу, скажіть, що ви дізналися.

Майя почула відчай у голосі жінки. Якщо вона брехала, то досить вправно.

— Як ви думаєте, які послуги Буркеттам надавав ваш чоловік? — спитала вона.

— Том — приватний детектив, — відповіла жінка. — Припускаю, що він проводив якесь приватне розслідування для могутньої родини.

— Але він ніколи не розповідав, у чому саме полягала його робота?

— Я вже говорила. Його робота конфіденційна.

— Та ну, місіс Дуґласс, ви хочете сказати, що ваш чоловік щодня повертався з роботи й нічого не розповідав про те, що відбувалося в його офісі?

Самотня сльоза скотилася по її щоці.

— Чим займався Том? — спитала вона, пошепки. — Прошу, скажіть мені.

І знову Майя засумнівалася щодо того, який шлях обрати, і вирішила зупинитися на найбільш прямому.

— Ваш чоловік служив у береговій охороні. Тоді він розслідував смерть юнака на ім’я Ендрю Буркетт.

— Так, це я знаю. Так Том познайомився з родиною. Їм сподобалося, як він провів ту справу. То коли він відкрив власний бізнес, вони найняли його.

— Мені так не здається, — сказала Майя. — Я вважаю, що вони хотіли, щоб він у доповіді назвав цю смерть випадковою.

— Чому?

— Про це я мушу питати вашого чоловіка.

Місіс Дуґласс сіла на канапу, наче в неї підкосилися ноги.

— Вони стільки років йому платили, стільки грошей…

— Гроші для Буркеттів не проблема.

— Але так багато? І так довго? — вона піднесла тремтячу руку до рота. — Якщо те, що ви кажете, правда, а я не кажу, що згодна з вами, тоді там щось серйозне.

Майя опустилася на коліна.

— Де ваш чоловік місіс Дуґласс?

— Я не знаю.

Майя чекала.

— Я саме тому вам передзвонила. Том зник три тижні тому.

Розділ 19

Місіс Дуґласс звернулась у поліцію, але коли п’ятдесятисемирічний чоловік зникає і нема підозр щодо ймовірного злочину, поліція мало чим може зарадити.

— Том любить рибалити, — сказала вона. — Іноді їде на кілька тижнів. Поліція це знає. Я сказала, що він не поїхав би без попередження, але…

Вона безпорадно знизала плечима.

— Вони додали його ім’я в систему, що б це не означало. Один із детективів сказав, що можна відкрити повноцінне розслідування, однак вони не зможуть передивитися його робочі файли без судового ордера.

Майя пішла за кілька хвилин. Годі чекати. Вона зателефонувала колишній свекрусі. Через три гудки Джудіт неголосно відповіла:

— Я з пацієнтом. Усе гаразд?

— Треба поговорити.

Протягом незручної паузи Майя спитала себе, чи Джудіт зараз вибачається, ідучи з кімнати.

— Зустрінемось у моєму офісі о п’ятій, гаразд?

— Домовилися.

Майя поклала слухавку й подзвонила Едді, щоб забрати Лілі.

— Нехай лишається, — сказав він. — Вони там з Алексою дуркують.

— Ти впевнений?

— Або ти будеш частіше привозити до нас Лілі, або мені доведеться найняти чарівну дворічну дівчинку.

Майя усміхнулася.

— Дякую.

— Усе добре?

— Так, дякую.

— Не роби того ж, що й вона, Майє.

— Чого саме?

— Не бреши, аби мене захистити.

Едді мав рацію, але де б вони зараз були, якби Клер йому довірилася?