Читати книгу - "Співці зла, Марчін Швонковський"

найбільшої таємниці Катаріни – чи то роль манускрипту Рудольфа у всій цій історії. Бо він був впевнений, що магістр домініканського ордену просто набрехав імператорові; не було можливим, щоб будь-хто одержав таку силу через науку. Але ж, які в нього були гарантії, що, так чи інакше, Катаріну не кинуть до інквізиційної зали тортур? Та жодних. До того ж, він інтуїційно відчував, що лише він може розплутати цей клубок, що він на крок від рішення найбільшої таємниці Європи. І він мав за просто так віддати цю оказію?

Коли він так мовчки смикався з собою, імператор, якого скинули з трону, раптом проснувся. Він замахав руками, нібито намагаючись щось схопити.

– Остання... Мусить... скінчити! Виправити! Будь ласка...

Еркісія завмер.

Хіба, все вже було укладено.

Він прийняв рішення.

– Мені прикро, ваша імператорська величність, говорити це, але ж якщо я справді тут нічого не доб'юся, то хотів би повернутися до Вюрцбурга.

– Як собі хочеш. – Фердинанд знову знизав плечимр. – В такому разі, прошу тебе покинути мій замок, після того – моє місто, а найкраще – моє королівство. Аудієнцію вважаю закінченою.

Він подзвонив у маленький дзвіночок, який витягнув з кишені, і до кімнати увірвалися четверо охоронців у кремових мундирах. Делікатно, але міцно, вони взяли Еркісію під пахви і так само рішуче повели його до головної брами замку. Вони виштовхнули його на бруківку, і ворота з грюкотом за колишнім домініканцем зачинилися, нарешті завершивши найдивнішу – і, мабуть, найважливішу – розмову в його житті. Він був майже певен, що більше ніколи не побачить короля Німеччини.

Замість того, щоб йти до постоялого двору, він сів на першій зануреній в пітьмі стіні, що трапилась йому на шляху. Здавалося б, неуважливе зауваження божевільного імператора змусило його задуматися. Він вирішив підсумувати всю історію.

Двадцять років тому Рудольф відкрив вірідіум і пережив якесь прозріння, завдяки якому написав магічну книгу. Ніхто не міг її розшифрувати, але алхіміки при його дворі переписали її кілька разів. Імператор виконав ритуал, завдяки якому у світ прийшла прецизія, або ж магія. Почалися спонтанні прояви магічних талантів, народжувалися діти, які самостійно могли виконувати чари. Водночас орденські та протестантські вчені почали відкривати принципи, що лежать в основі чаклунства. Водночас Матіас Габсбург усунув від влади свого божевільного брата, а з празької книгозбірні було викрадено таємничу книгу. Звістка про відкриття поширилася по всьому світу разом з алхіміками з двору Рудольфа.

Орден реорганізувався, а голландці заснували відділ етеромантії. Почали з'являтися с'юнґондери. Магія почала пожинати нищівні врожаї на полях битв. Приблизно в цей момент на сцені з'явилася Катаріна, а професор Андреа створив своє утопічне князівство Трояндового Хреста. Все ставало на свої місця – окрім однієї деталі. Що сталося із запасом вірідію, який зібрав Рудольф?

І раптом його осяяло.

Гігантський кристал, який Андреа використав для створення Ковпаку, не був однорідним. Це були сотні крихітних фрагментів вірідію, стиснутих разом. Це і був запас. Професор, мабуть, якось дістався до нього, як і до книги. На мить Еркісія завмер від захоплення теологом, якому вдалося зібрати все це докупи за роки до того, як це зробив хтось інший.

Він почав рахувати людей, які, як він знав, мали вроджений магічний талант. Перекупка з Флоренції — одна із них. Вона була першою. Потім були ці два брати з Толедо. Пресвітер Монтальто, це чотири. Тулуза – п'ять. Корсар з Сіцілії – шість. Брат Євзебій, про якого він чув легенди ще під час навчання – сім. Нещасний лісник Герцбрудер – вісім. Діти з Кракова та Бретані – дев'ять і десять. Катаріна – одинадцять. До сімнадцяти, кількості кутів у геометричній фігурі, яку Рудольф використав для виконання ритуалу в Нордлінгені, все ще не вистачало шести. Але він не мав доступу до інформації з протестантських країн, не кажучи вже про решту світу.

Можливо, Катаріна була останньою природженою чарівницею.

Іспанець різко піднявся. Йому потрібен був кінь.

РОЗДІЛ ХІ

– Які накази?– спитав схожий на скелет, вкритий шрамами комендант фортеці, голландський інженер на ім’я Антоніш, коли всі гармати витягли на подвір’я замку та помістили все ще непритомного Ханова в його кімнаті під пильним наглядом найкращого медика міста. Самі вони, традиційно, зібралися у в лицарській залі, яка служила штабом для всього міста.

Шенк не мусив роздумувати.

– Двісті чоловіків для поглиблення укріплень навколо фортеці, вдвічі більше для копання навколо міста. Збери усіх наших канонірів, і нехай вони виставлять увесь цей мотлох, що ми привезли, на міських стінах і в замку. Квартирмейстери мають організувати загін комірників та зібрати стратегічні припаси: зерно, борошно, м'ясо, пиво, крупу, порох, свинець тощо. Захистіть зерносховища від пожеж. Нехай інженери зміцнять ворота та обійдуть стіни в пошуках слабких місць; Якщо я знайду хоч одну дірку чи незайнятий бастіон, вони пам'ятатимуть мене до кінця свого життя. Конфіскуйте всі кораблі на пристані, оснастіть їх таранами та підготуйте до перевезення припасів. Треба поглибити та обставити охороною кожну криницю в місті, особливо ті, що в замку. У якогось купця конфіскуйте склад для трупів. У соборі підготуйте запаси ліків та місце для польового шпиталю. Переконайтеся, що медики не покидають місто. Солдати тренуються цілий день. Відправте гінців у навколишні міста, щоб гарнізони покинути все, що вони там роблять, і повернутися до столиці. Порох…

– Вибачте, пане, ми що, готуємося до облоги?– перебив його перерахування командир.

Шенк подивився на нього, як на ідіота.

– А на що воно тобі, курва, виглядає?

– Я волав би переконатися. Тоді я знаю, що робити. Я захищав три вільні міста від католиків і два від протестантів.

Шенк подивився на Кнаппа, який краще знав фризьких найманців. Великий капітан заспокійливо кивнув, показуючи, що голландцю можна довіряти.

– Тоді роби те, що потрібно зробити, — буркнув самопроголошений командир.

Антоніш віддав честь і побіг віддавати накази. Шенк дивився йому вслід з підозрою, він не був впевнений, що той і справді вив'яжеться з завдання. Але з задоволенням ствердив, що не пройшло і п'ятнадцяти хвилин, а офіцер підняв на ноги всю фортецю – і дуже добре.

Звістка про їхнє повернення швидко поширилася містом, і перед лицарською залою вже утворилася черга прохачів – переважно купців та поміщиків, які хотіли вирішити деякі офіційні справи. Шенк прогнав усіх, хто хотів чогось не пов'язаного з обороною міста. Серед обурених криків та гнівного бурчання відправлених містян почувся хлоп'ячий, щойно знижений під басок голос:

– Лист! Я везу листа