Читати книгу - "“там, де світло торкається води”, Елісса Фенікс"

Лея та Кайр стояли на межі нового світу, де кожен їхній крок ставив їх на шляху, який, здавалось, не мав кінця. Повітря навколо них розцвітало дивними кольорами, а земля, на яку вони ступали, ніби відгукувалась на кожен їхній рух. Вони відчували, що це місце не просто фізичне, воно впливало на їхні думки та емоції, змушуючи їх ставати іншими.

— Ми маємо бути готові, — сказав Кайр, обертаючись до Леї. Його голос звучав стримано, хоча в його очах все ще було багато сумнівів.

— Але як ми можемо бути готовими до того, чого не знаємо? — запитала Лея, її голос ледь здригався від хвилювання.

Їхній погляд зупинився на величезному камені, що стояв на узвишші, покритий яскравими білими квітами, що ніби світлилися зсередини. Камінь, що виглядав, як точка переходу між двома світами, між минулим і майбутнім.

— Що це? — запитала Лея, підходячи ближче.

Кайр простягнув руку, проводячи пальцем по поверхні каменя. Від дотику він відчув, як з кожною секундою земля під ногами змінюється, ніби камінь відгукується на його присутність. Камінь почав світитися, і з його середини з’явилась древня, написана мовою, яку вони не могли зрозуміти. Лея, схоже, одразу відчула те ж саме, що й Кайр — вони не були готові до того, що зараз відбувається.

— Це… це як повідомлення. Але від кого? — запитала Лея, намагаючись розібратися в символах.

— Можливо, це те, що нам треба знати, — сказав Кайр, досліджуючи поверхню каменя. — Можливо, це спроба показати нам, куди йти далі.

В той момент камінь почав поступово змінювати свою форму. Символи на ньому розсипались у ріки світла, що перетікали між ними, наче живі, і почали утворювати картину. Вони побачили фрагменти майбутнього — світи, що змінювались, темні й світлі землі, відображення людей, які ніколи не зустрічались між собою, але чия доля була переплетена.

В одній з картин вони побачили велике місто, де люди працювали разом, створюючи нові технології, мирно співіснуючи з природою. В іншій — темний, зруйнований світ, з великими хмарами, що поглинали все живе.

— Що це означає? — запитала Лея, її серце прискорено билося. Це був не просто вибір між двома варіантами — це був вибір між двома світами.

Кайр стояв мовчки, намагаючись осмислити побачене. В кінці кінців він розумів, що їхнє майбутнє залежить не тільки від того, куди вони підуть, а й від того, як вони змінять цей світ.

— Це вказує на нас, — сказав він, повільно підводячись, і оглянув картину. — Ми повинні зробити вибір, але це не просто. Те, що ми зробимо, визначить не тільки нашу долю, але й долю всіх, хто з нами. І все, що ми бачимо, — це не гарантований результат. Це лише потенціал, те, що може статися, якщо ми виберемо правильний шлях.

— Але як ми зможемо вибрати? — спитала Лея, відчуваючи, як важко їй прийняти все це. — Як зрозуміти, що правильно?

Кайр зробив кілька кроків назад і сів на землю, важко зітхнувши.

— Ми вже зробили один вибір. І тепер нам потрібно зрозуміти, чи здатні ми рухатись далі, чи зупинимося.

Лея сідає поруч, намагаючись уявити, що може означати все це.

— Це не просто вибір для нас. Це вибір для всього світу. Ми мусимо знайти шлях, який принесе більше світла, а не темряви.

В їхніх серцях знову розпочалась боротьба. Вибір був важким, і кожен з них мав сумніви. Але, з іншого боку, вони знали — їхня сила в тому, що вони разом. І тільки разом вони зможуть змінити світ.

Раптом камінь перед ними вибухнув світлом, яке заповнило їх серце. Вони побачили дві дороги, що розходяться перед ними, одна веде до світлого міста, інша — в темряву.

— Ми не знаємо, куди веде кожен з цих шляхів. Але я вірю, що ми знайдемо правильний, — сказав Кайр, дивлячись в очі Леї. — Разом.

Лея дивилася на нього, її очі сповнені рішучості, і, відчувши, як серце б’ється в унісон з його, вона зрозуміла, що вони мають йти вперед. Їхній шлях ще не закінчився. І, не дивлячись на всі невідомості, які чекали попереду, вони йшли разом, готові до всього.

Світло, що вивільнилося з каменя, повільно згасло, але залишило після себе яскраві спалахи, які малювали в повітрі лінії і контури нових світів. Лея й Кайр стояли на місці, розуміючи, що перед ними відкрилася не лише можливість вибору, а й величезна відповідальність.

Кайр нахилився до каменя, його пальці знову відчули ті самі рельєфи. Вони тепер були чіткими і виразними, як наче хтось провів лінії з великою ретельністю, щоб показати дорогу. Він зрозумів: цей шлях не був випадковим. Він був чітким, але одночасно й неясним.

— Що ми маємо зробити? — запитала Лея, її голос був спокійний, але в ньому все ще була гірка нотка невизначеності.

— Нам потрібно обрати одну з цих доріг. Одну з двох, — відповів Кайр, піднявши голову. Його погляд був зосереджений, але видно було, що він також сумнівається. — Але, мабуть, головне питання — чи готові ми до того, що знайдемо на кожному з цих шляхів.

Лея дивилася на нього. Що більше вони залишалися тут, то більше вона відчувала, як сама сутність цього місця змінює її. Вона вже не була тією самою людиною, яка прибула сюди з наївними сподіваннями. Вони обидва змінилися. Кожен їхній вибір тут — це відбиток того, чим вони стали. І цей вибір тепер визначав не лише їхнє майбутнє, але й долю всього світу.

— Я думаю, що обидва шляхи мають свої небезпеки, — сказала вона, — але я також знаю, що не можемо дозволити собі залишитися на місці.

— Правильно, — підтвердив Кайр. — Тому ми йдемо вперед. Незалежно від того, що ми знайдемо на нашому шляху.

Вони знову поглянули на дві дороги. Обидві були відкриті перед ними, але кожна з них вела до іншого світу, іншої реальності. Одна була покрита світлом, сяяла яскраво, як запрошення у рай. Інша — темна, як ніч, де було видно лише кілька слабких ліній, що вели глибше в невідомість. Однак на темному шляху вони могли побачити щось, що притягувало їхню увагу — слабкий, але чіткий вогник, що мерехтів, мов остання надія.