Читати книгу - "Живи і дай померти, Ян Ланкастер Флемінг"

це відбувалося три місяці тому. Стренґвейзу було наказано будь-що потрапити на острів і доконче з’ясувати, що ж насправді відбувається там. Він провернув неабияку операцію. Орендував шматок землі під назвою «Гарна пустеля» у західній частині бухти Акул. Тут збереглися руїни однієї з найвідоміших ямайських садиб початку ХІХ століття, а також височів сучасний пляжний будинок — навпроти острова Сюрпризів та стоянки яхти «Секатур».

Із морської бази на Бермудах Стренґвейз привіз двох першокласних плавців і встановив цілодобове спостереження за островом у біноклі денного та нічного бачення. Нічого підозрілого помічено не було, тож однієї тихої темної ночі він відправив туди плавців з інструкціями дослідити підводні підступи до острова.

Стренґвейза охопив жах, коли за годину після старту сміливців, яким треба було подолати плавом триста ярдів, зі скель острова знову почулося оглушливе биття барабанів.

Тієї ночі плавці не повернулися. Наступного ранку їх прибило до різних кінців бухти — точніше, те, що залишили з них акули й баракуди…

У цьому місці розповіді Бонд урвав Стренґвейза.

— Чому ви постійно торочите про акул і баракуд? Вони не такі вже й кровожерливі у цих водах. До того ж їх не настільки багато на Ямайці, й вони зазвичай не бенкетують уночі. Так чи інакше, я не вірю, що вони нападають на людей, якщо не зачують у воді запаху крові — хіба що часом можуть хапнути плавця за ногу — суто з цікавості. А раніше подібні випадки вже траплялися на Ямайці?

— Ні — відтоді, як у 1942 році в гавані Кінґстона акула відкусила ногу дівчині, — пояснив Стренґвейз. — Дівчину тягнув на буксирі швидкохідний катер, і вона виробляла у воді різноманітні сальто. Її білі ноги, певно, видались акулам особливо апетитними. А ще й така швидкість! Тут усі погоджуються з вашою теорією. До того ж мої люди мали зі собою гарпуни та ножі. Тож я гадав, що зробив усе для їхньої безпеки. Який жах! Можете уявити, як я тоді почувався. Відтак уже ні до чого не вдавався, намагаючись отримати офіційний дозвіл на відвідання острова через Міністерство у справах колоній Великої Британії і Вашингтон. Острів, розумієте, нині належить США. Усе просувається до біса повільно — до того ж у мене нема нічого конкретного на людей «Біґа». Скидається на те, що в них надійне прикриття у Вашингтоні — та ще й тямущі юристи. Словом, ми тут застрягли. У Лондоні мені звеліли дочекатися вашого прибуття.

Стренґвейз зробив добрячий ковток віскі й очікувально поглянув на Бонда.

— А де зараз яхта «Секатур»? — поцікавився той.

— Усе ще на Кубі. Згідно з даними ЦРУ, за тиждень вирушає у зворотний рейс.

— А скільки ходок вона вже зробила?

— Приблизно двадцять.

Бонд помножив сто п’ятдесят тисяч доларів на двадцять. Якщо його здогадка правильна, то «Містер Біґ» уже викачав з острова не менш як мільйон фунтів стерлінгів золотом.

— Я готувався до вашого приїзду, — сказав Стренґвейз. — Для вас уже облаштований будинок у «Бо Дезерт», і я вам придбав авто — «Санбім-тальбо»-купе. Нові шини. Швидкісне. Машина саме для цих доріг. І у вас буде надійний провідник — тубілець з Кайманових островів89. Звати його Кворрел90. Він найкращий плавець і рибалка на всіх Карибах. Дуже тямущий. Чудовий хлопчина.

Окрім того, я орендував у компанії «Вест-Індіан цитрус» для вас будиночок у бухті Манаті. Це на іншому краю острова. Ви можете тиждень там відпочити і трохи потренуватися до прибуття яхти «Секатур». Вам слід бути у відмінній фізичній формі, якщо маєте намір пробратися на острів Сюрпризів. А я й справді думаю, що розгадка криється саме там. Що ще можу для вас зробити? Звісно ж, буду поруч, але мушу залишатися в Кінґстоні, щоб підтримувати зв’язок із Лондоном і Вашингтоном. Вони хочуть знати все, що ми робимо. Бажаєте, щоб я залагодив щось ще?

Бонд розмірковував.

— Так, — нарешті озвався він. — Попросіть Лондон, щоб вони позичили в Адміралтействі гідрокостюм й акваланг. І побільше запасних балонів. А також парочку хороших рушниць для підводного полювання. Найкраще б підійшли французькі «Чемпіон». А ще — потужний підводний ліхтарик. А також кинджал морських піхотинців. І все, що зможуть «накопати» в Природничому музеї про акул та баракуд. А також щось із того, що американці застосовували для відлякування акул у Тихому океані. Попросіть Б.О.А.К. узяти це все на свій найближчий рейс.

— Іще одне, — після хвильки мовчання додав Бонд. — Нехай долучать одну з тих штук, які використовували наші підривники в часи війни: магнітну міну з детонатором.

Вітер-Могильник

Папайя зі шматочками зеленого лайму... таця, доверху наповнена червоними бананами, пурпуровими «зоряними яблуками»91 й мандаринами; омлет-бовтанка з беконом, кава «Блю Маунтин» і, на довершення всього, — найсмачніший у світі, майже чорний мармелад та желе з гуави92.

Бонд — у шортах і сандалях — снідав на власній веранді, ліниво озираючи залиту сонячним світлом панораму Кінґстона та Порту-Роял та розмірковуючи про те, який він насправді щасливий, бо посеред небезпек і тривог його професії трапляються й отакі-от відрадні моменти.

Ямайку Бонд знав добре. Відразу після війни він виконував тут довготривале завдання — коли комуністична влада Куби намагалася проникнути в ямайські профспілки. Це була марна праця, але він за той відрізок часу встиг полюбити великий зелений острів і його мужніх та привітних людей. І тепер був радий повернутися сюди й натішитися тижнем перепочинку перед тим, як знову зануритися в сувору роботу.

Після сніданку на веранду вийшли Стренґвейз та високий мулат у вилинялій блакитній сорочці й старих штанях із коричневої саржі.

Це й був Кворрел, туземець із Кайманових островів, який Бондові одразу ж сподобався. У ньому була змішана кров солдатів Кромвеля і карибських піратів. Худе, з гострими вилицями обличчя та суворо стиснутий рот свідчили про сильний характер. Очі мав сірі. Й лише приплюснутий ніс та бліді долоні виказували представника негроїдної раси.

Вони обмінялися рукостисканнями.

— Доброго ранку, капітане! — привітався Кворрел. Для нащадка мореплавців це був найпочесніший титул. Але в його голосі не звучали улесливість чи бажання сподобатися. Не було чути і покірливості. Він звертався до Бонда, як до товариша на судні — просто й щиро.

Ця мить і стала вирішальною для їхніх подальших стосунків — таких, як між шотландським лердом93 та досвідченим ловчим. Не було домінування — не було й догідливості.

Після обговорення планів Бонд нарешті всівся за кермо маленького авта, яке Кворрел пригнав із Кінґстона, й вони удвох вирушили у напрямку Джанкшен-Роуд, полишивши Стренґвейза виконувати Бондові розпорядження. Виїхали близько дев’ятої, тож було ще прохолодно, коли перетнули гірський кряж, що випинався